Кіно заговорило...

Як відомо, звук вдалося зафіксувати та відтворити механічним способом майже на 20 років раніше, ніж з'явилося кіно, – патент на фонограф був виданий Томасу Едісону 19 лютого 1878 року. Якщо вірити співробітнику Едісона - Вільяму Діксону, то створений в їх лабораторії через 10 років після фонографа «кінетофонограф», скорочено «кінетофон» дозволяв відтворювати звук і зображення одночасно і синхронно. Щоправда, тривав такий сеанс лічені секунди і бачити зображення, що рухається, можна було, лише притуливши око до окуляра.З того часу інженери продовжували невпинно шукати способи зафіксувати та відтворити звук, сумісний із відеорядом на кіноплівці. У середині 1925 року три американські продюсерські центри — Warner Brosers, Western Electric і Vitaphone Corp об'єднали зусилля з просування звукового кіно. Так з'явився звуковий кінематограф - різновид кіномистецтва, в якому, на відміну від «німого» кіно, зображення супроводжується записаним звуком. Першим методом відтворення звуку на кіноплівці стала фотографічна або оптична звукова доріжка, яка не втратила своєї актуальності на сьогоднішній день. На кіноплівці розміщена фонограма у вигляді звукової доріжки. Ширина звукової доріжки змінюється відповідно до змін звуку. Світловий промінь лампи кінопроєктора, проходячи через фонограму, передає  зміни на фотоелемент. В фотоелементі світловий сигнал перетворюється на електричний сигнал, який потім перетворюється як звуковий сигнал. Перевага оптичного звуку полягає в його універсальності й економічності. 6 жовтня 1927 року в кінотеатрі на Таймс-сквер у Нью-Йорку відбулася прем'єра першого звукового фільму, випущеного компанією «Warner Brosers». Ним став «Співак джазу» режисера Алана Кросланда. Картина мала грандіозний успіх і принесла компанії прибуток 3,5 мільйона доларів. Прем’єра стрічки відбулася в нью-йоркському театрі «Флагман». Вона мала шалений успіх, хоча за сюжетом була досить примітивною, — сентиментальна розповідь про сина кантора синагоги, який всупереч волі батька вибирає естрадну кар'єру. Успіх фільму забезпечили хороший маркетинг, зірковий бродвейський виконавець головної ролі Ал Джонсон  і десять музичних номерів, які разом з кількома репліками-діалогами звучали «з екрану». Жоден з чотирьох братів Ворнерів не зміг бути присутніми на прем'єрі — один з них, Сем, головний ініціатор розвитку звукового кіно, помер напередодні і рідні довелось їхати в Каліфорнію на похорони. Зйомки фільму обійшлись у гігантські по тих часах 422 тисячі доларів. Перша поява вокалу Джолсона припадає на п'ятнадцяту хвилину фільму, а тривалість синхронізованих зі звуком діалогів складає лише дві хвилини — решта сюжету були зв'язані стандартними для німого кіно інтертитрами. І хоча до модного тоді джазу манера співу Джонсона мала досить віддалений стосунок, фільм викликав захопленням глядачів, які аплодували під час сеансу та вибухнули оваціями по його завершенні, і отримав схвальну пресу, яка назвала «Співака джазу» новим словом у кінематографі. 27 вересня 1927 року фільм був показаний у Лондоні, в в 1929-у — в Парижі. Цього ж року «Співак джазу» отримав «Почесний Оскар» як «перша звукова стрічка, що зробила революцію в кіно». З появою звуку кіно змінилося. До кінозалів  повернулись глядачі, які втомилися від шаблонів та нескінченних титрів «великого німого».Успіх виявився настільки оглушливим, що Голлівуд вступив у період свого найвищого розквіту, коли його бездоганно виконані шедеври допомагали публіці в усьому світі хоча б на якийсь час забути хвилювання тієї неспокійної епохи. Так звукове кіно почало завойовувати світ і поширюватися по всій планеті.