Елізабет Тейлор: від дитинства до великої зірки

Елізабет Тейлор — талановита американська акторка, «королева Голлівуду», про яку мріяли мільйони чоловіків з різних куточків планети. Вона вісім разів виходила заміж, а її колекції прикрас могли б викликати заздрість навіть у членів королівських родин. Ця жінка мала не лише унікальну красу, а й особливий талант насолоджуватися життям сповна, і її біографія — яскраве тому підтвердження. Елізабет Роузмонд Тейлор народилася у північно-західному передмісті Лондона, відомому елітними особняками аристократів. Її батьки переїхали до Великої Британії зі Сполучених Штатів. Батько, Френсіс Ленн Тейлор, ірландець за походженням, керував художньою галереєю, а мати, Сара Віола Вомбродт, виступала на театральній сцені під псевдонімом Сара Созерн. Родина мала сина Говарда і донечку Елизабет. Дітей виховували як справжніх аристократів: мати навчала гарним манерам, основам сценічної майстерності та грі на фортепіано, а батько знайомив із мистецтвом, водив до своєї галереї, щоб прищепити любов до прекрасного. З трьох років Ліз відвідувала балетну школу та навчалася верхової їзди на власному поні. Окрім цього, вона була справжньою красунею — у неї були незвичайні яскраво-сині очі з фіалковим відтінком та густі чорні вії, які росли в два ряди, що є рідкісним явищем під назвою дистихіаз, яке трапляється дуже рідко.

У 1939 році почалася Друга світова війна, і сімейство Тейлор змушене було повернутися до Штатів. У Лос-Анджелесі у дитини почалося зовсім інше життя - мати вирішила зробити з неї актрису і, обзавівшись потрібними знайомствами, стала водити Ліз на кастинги. Вона навіть вигадала дочці нову біографію, згідно з якою та займалася в балетній школі з англійською принцесою Маргарет, вчилася верховій їзді з лондонським бомондом і була особисто представлена Її Величності. Старання матері увінчалися успіхом – на чарівну крихітку звернули увагу голлівудські продюсери. Перший контракт Ліз був із студією Universal Pictures. Вона дебютувала на екранах у стрічці «Кожну хвилину народжується людина», де зіграла Глорію. Але дівчинка виглядала старшою, що не дозволяло конкурувати з такими виконавицями ролей чарівних малят, як Ширлі Темпл та Джуді Гарленд.

Студія розірвала з Тейлор контракт, але незабаром надійшла нова пропозиція — від Metro-Goldwyn-Mayer. Акторці-початківці довірили другорядну роль у стрічці «Лессі повертається додому» і Елен Бернс в екранізації знаменитого роману Шарлотти Бронте Джейн Ейр. Елізабет чудово впоралася з поставленим завданням, отримала непоганий гонорар та заслужену похвалу від режисерів та продюсерів. За вміння зіграти будь-яку сцену з першого разу їй дали прізвисько "Ліз-з одного-дубля". Після успіху проєктів з Елізабет підписали угоду на наступні 7 років. Перша зіркова роль Тейлор була у стрічці «Національний оксамит», що вийшла 1944 року. Для зйомок артистці знадобилося вдосконалити навички верхової їзди, а також поставити брекети для виправлення прикусу. Також представники студії наполягали, щоб Елізабет постригла та пофарбувала волосся, вищипала брови та змінила ім'я на більш звучне — Вірджинія, але її батьки відмовились. У MGM пішли на поступки - на зйомках Тейлор носила перуку. Але жертви все одно виявилися неминучими — під час роботи актриса часто падала з коня та травмувала хребет, наслідки чого нагадували їй про себе все її подальше життя. Незважаючи на це, Елізабет вважала процес створення «Національного оксамиту» захоплюючим. Її старання були сповна винагороджені коханням та визнанням глядачів, які вимагали від студії Metro-Goldwyn-Mayer дедалі більше нових картин за її участю. На знак вдячності за чудову роботу кінокомпанія подарувала Ліз на день народження коня, з яким вона знімалася, та виплатила їй премію у розмірі 15 тисяч доларів.

Тринадцятирічній актрисі підняли зарплату до 750 доларів на тиждень – на ті часи це були величезні гроші, які стали суттєвою фінансовою підмогою для сімейства Тейлор. Поступово у Елізабет стали виявлятися ознаки «зоряної хвороби»: вона вередувала, сперечалася з режисерами і завжди скрізь спізнювалася. Але кіномагнати прощали дівчині ці вільності, адже популярність актриси зростала від фільму до фільму, а картини за її участю приносили значні дивіденди. Елізабет з легкістю перейшла від підліткових до дорослих ролей – вже у п'ятнадцять років вона могла похвалитися цілком жіночними формами, які зводили з розуму чоловічу аудиторію. У 1948 році журнал «Тайм» назвав Ліз «чудовою коштовністю» і «найперспективнішою молодою актрисою Голлівуду». Її фільмографія стала стрімко поповнюватися новими картинами ("Мужність Лессі", "Життя з батьком", "Синтія", "Побачення з Джуді") - робочий графік був такий щільний, що Елізабет почала втомлюватися від кіно. Популярність артистки зростала, але у студії прагнули контролювати кожен її крок. Замість підліткових розваг Тейлор вечорами відточувала вокальну та танцювальну майстерність та вчила ролі. Журналісти прямували за Елізабет по п'ятах, а кожна подія в її житті ставала суспільним надбанням. Намагаючись вирватися з-під контролю студії, виконавиця зважилася на поспішний ранній шлюб, що обернулося для неї черговим розчаруванням. Першим чоловіком Тейлор став спадкоємець імперії Хілтонів Конрад Ніколас, якого коротко називали Ніккі Хілтон. Стараннями представників MGM весілля перетворилося на піар-кампанію до виходу фільму «Батько нареченої». На момент одруження актрисі було лише 18 років, і незабаром вона зрозуміла, яку помилку зробила. Молодий чоловік виявився непристосованим до подружнього життя - він пив, гуляв і піднімав руку на дружину. Через це Тейлор втратила дитину, після чого вирішила подати розлучення. На студії були проти, але актриса відмовилася повертатися до Ніккі. Перипетії особистого життя перепліталися з подіями у творчості, впливаючи на славу, громадський образ та пропоновані ролі. Початок дорослої кар'єри Тейлор ознаменувала прем'єра фільму "Змовник", на момент зйомок в якому їй було 16 років. У прокат стрічка вийшла 1949-го. Критики оцінили талант актриси, коли було випущено картину «Місце під сонцем». Роль розпещеної багачки Анжели дозволила продемонструвати нові грані майстерності. В інтерв'ю Елізабет наголошувала, що це перший проект, на майданчику на якому її попросили грати, а не бути собою.

Чоловіки продовжували цікавитися чарівною Елізабет.В той час вона знайомиться з британським актором Майклом Уайлдінгом. Вибивши для коханого контракт у Голлівуді, Ліз відвезла його до Штатів. Там пара офіційно зареєструвала стосунки, а 1953 року в неї народився первісток — Майкл Говард. Через два роки на світ з'явився другий син — Крістофер Едвард. Але сімейної ідилії знову не вийшло: потрапивши в тінь знаменитої дружини, Майкл перетворився на ледаря, який не тільки розкидався грошима, а й зраджував їй у їхньому ж домі. Дізнавшись про це, Ліз подала на розлучення і швидко знову вийшла заміж.

Її третім чоловіком став впливовий режисер і продюсер Майкл Тодд, старший за Тейлор майже на чверть століття. Незважаючи на значну різницю у віці, Ліз обожнювала чоловіка, який обсипав її діамантами й просував у Голлівуді. У 1957 році Елізабет подарувала Тодду доньку, Елізабет Френсіс. На жаль, через рік Тодд загинув у катастрофі свого приватного літака, який він назвав «Щаслива Ліз». Тейлор мала летіти з ним, але захворіла і залишилася вдома. У важкий час поруч із вдовою виявився Едді Фішер, який згодом став її наступним чоловіком. Що стосується акторської кар'єри Елізабет, то в цей період її фільмографія поповнилася стрічками «Дівчина, яка мала все» та «Айвенго». Останній виявився найдорожчим проєктом студії на той момент, але Тейлор залишилася незадоволена своєю роллю. Вона все частіше висловлювала незгоду з політикою MGM, але через фінансові проблеми була змушена підписати черговий контракт. Після цього влада студії над Елізабет стала ще сильнішою. Вона змушена була покірно погоджуватися на участь у будь-яких проєктах, а в 1954 році актрису навіть віддали в оренду Paramount Pictures на заміну Вів'єн Лі, яка не могла брати участь у зйомках картини «Слоняча стежка». Тоді ж у MGM вийшов фільм «Бо Браммелл», який Тейлор пізніше назвала найгіршим у своїй кар’єрі. Однак темна смуга у її біографії завершилася зі зростанням популярності телевізійних стрічок. Через конкуренцію студія була змушена звернути увагу на якість проєктів, що забезпечило Елізабет серйозні драматичні ролі. У 1956 році вийшов фільм «Гігант», який став останнім для Джеймса Діна. Ця стрічка принесла Елізабет номінацію на премію "Оскар".

Незабаром на екрани вийшла «Кішка на розпеченому даху», яку Тейлор називала вершиною своєї кар'єри. Фільм був екранізацією п’єси Теннессі Вільямса.

Наступним її успіхом став фільм «Раптом, минулого літа», за який Елізабет здобула премію «Золотий глобус». Головну кінопремію актрисі принесла стрічка «Баттерфілд, 8», де вона зіграла елітну повію. Публічний імідж, який сформувався у Елізабет після низки подій в особистому житті, став найкращою рекламою для фільму, що забезпечило касовий успіх. Критики оцінили акторську майстерність, присудивши зірці її перший «Оскар». Цей проєкт став точкою у відносинах із MGM. Після завершення контракту Тейлор отримала привабливу пропозицію від "20th Century Fox", де планувалися зйомки «Клеопатри». Актриса думала відмовитися від ролі, тому попросила нечувану на той час суму — $1 млн. До цього жодній акторці не платили так багато, але студія охоче погодилася. Виробництво фільму коштувало $44 млн, і, незважаючи на касовий успіх, картина окупилася лише через чотири роки після прем'єри.

На зйомках «Клеопатри» творчий тандем Елізабет Тейлор та Річарда Бертона перетворився на гучний скандал, який спалахнув прямо на знімальному майданчику. Забувши про свої сім'ї, вони занурилися у вир пристрастей, не зважаючи на мораль та суспільний осуд. Бертон обсипав Елізабет коштовностями, а вона дарувала йому дорогі автомобілі та рідкісні картини. Їхній шлюб був дуже емоційним: подружжя ревнувало одне одного, бурхливо сварилося, мирилося та насолоджувалося життям на широку ногу. Намагаючись стати зразковою сім’єю, вони удочерили німецьку дівчинку Марію, але це не врятувало їхній союз. Бурхливі почуття, що палали між ними, зрештою руйнували їх обох. Другий «Оскар» Тейлор отримала за роль Марти у драмі Майка Ніколса «Хто боїться Вірджинії Вульф?», яка вийшла на екрани у 1966 році. Саме в цей час Елізабет і Річард Бертон переживали кризу у стосунках, і їхні екранні образи вийшли дуже реалістичними. Для цієї ролі Елізабет довелося набрати близько десяти кілограмів і з випещеної красуні перетворитися на неохайну, скандальну жінку. Після завершення зйомок акторці було непросто позбутися зайвої ваги, хоча багато глядачів вважали її пишну фігуру ще більш привабливою і сексуальною.

У 1967 році на екрани вийшла ексцентрична комедія «Приборкання норовливої», в якій Ліз і Річард знову продемонстрували весь свій нестримний темперамент. Ця робота принесла їм номінацію на премію BAFTA, а фільм увійшов до десятки найкращих за версією Національної ради кінокритиків США. Однак ця роль стала останньою знаковою роботою Елізабет, після чого її кар'єра пішла на спад. У 1974 році зіркове подружжя Тейлор і Бертон вирішило розлучитися, хоча вони залишалися близькими людьми. Протягом року вони не підтримували зв'язок, допоки Бертон не потрапив до лікарні з важким алкогольним токсикозом. Ліз негайно приїхала на допомогу, і незабаром вони знову одружилися. Однак цього разу їх вистачило лише на дев'ять місяців, після чого Ліз вирішила остаточно порвати з Бертоном. Згодом вона вийшла заміж за сенатора штату Вірджинія Джона Уорнера. Багато в чому завдяки популярності Елізабет, він виграв вибори, але після досягнення мети втратив інтерес до дружини. Ліз опинилася в ізоляції, занурюючись у депресію, алкоголь та переїдання. Ці фактори довели її до реабілітаційної клініки. Незабаром Тейлор отримала роль у бродвейській постановці «Лисички», яка з успіхом пройшла у Нью-Йорку, Лондоні та Лос-Анджелесі. Це дало їй нове відчуття успіху та затребуваності, після чого вона розлучилася з Уорнером після шести років спільного життя. Останнім чоловіком Тейлор став простий будівельник Ларрі Фортенскі, з яким доля звела її в реабілітаційній клініці, куди вона знову потрапила після звістки про смерть Річарда Бертона. Акторка прив'язалася до цього чоловіка, якому не щастило у житті, й вирішила підтримати його. Вони уклали контракт, за яким Ларрі мав отримати $1 млн, якщо проживе з Елізабет у шлюбі п’ять років. У 1991 році відбулося восьме весілля актриси, яке допоміг організувати її близький друг Майкл Джексон. Через п’ять років подружжя мирно розлучилося, і Фортенскі подякував Тейлор за час, проведений з нею, і за мільйон доларів, які він отримав після розлучення. З кінця 80-х років Елізабет Тейлор переважно знімалася у телевізійних серіалах, займалася громадською діяльністю та бізнесом, зокрема випустила власну парфумерну лінію. Вона присвятила багато часу благодійності, заснувавши свій власний фонд для боротьби зі СНІДом. У 1993 році Тейлор отримала свою третю золоту статуетку «Оскар» за видатний індивідуальний внесок у справу гуманізму. У 2001 році актриса знялася в комедії «Старі шкапи по-американськи», де практично зіграла саму себе, і після цього вирішила завершити свою акторську кар'єру. Її переслідували численні хвороби — спина, пошкоджена ще в юності, серце, зношене через стреси та зловживання алкоголем. У 1997 році лікарі видалили пухлину з її мозку. У 2009 році, дізнавшись про смерть свого близького друга Майкла Джексона, Тейлор перенесла серцевий напад і складну операцію на серцевому клапані. Після цього вона постійно перебувала під наглядом лікарів і неодноразово проходила обстеження. 13 лютого 2011 року стан актриси погіршився, і її терміново госпіталізували. Незважаючи на зусилля лікарів, 23 березня 2011 року, у віці 79 років, Елізабет Тейлор померла від серцевої недостатності. Її поховали на Алеї зірок каліфорнійського кладовища Форест-Лаун, поряд із могилою Майкла Джексона. Спочатку актриса планувала бути похованою поряд із Річардом Бертоном, але за кілька років до смерті змінила своє рішення. Елізабет Тейлор залишила по собі не лише багату кінематографічну спадщину, але й глибокий слід у серцях мільйонів шанувальників. Її життєвий шлях, сповнений як блискучих перемог, так і тяжких втрат, став символом жіночої сили, відданості своїй справі та вміння триматися на висоті, незважаючи на обставини. Вона була не лише актрисою, а й іконою стилю, феміністкою, борчинею за права людей та важливим голосом у боротьбі зі СНІДом. Навіть після своєї смерті Тейлор продовжує надихати нові покоління своєю неперевершеною красою, талантом і нескореним духом.