Жан Маре – популярний французький актор, відомий своїми ролями у картинах «Орфей», «Паризькі таємниці», «Залізна маска», «Граф Монте-Крісто», «Фантомас», «Принцеса та чудовисько». Він був  нагороджений Військовим Хрестом, орденом Почесного Легіону, премією Луї Деллюка, отримав головний приз на венеціанському МКФ «Срібний лев» та чотири премії «Бембі». Щодо Жана Маре природа не поскупилася, і наділила його тисячею талантів. Він відбувся не лише як талановитий актор, а й художник, дизайнер, скульптор, декоратор. Сам Пабло Пікассо давав високу оцінку його роботам, він вважав, що Маре даремно витрачає свій час на акторство, з нього міг би вийти видатний художник. Маючи рідкісну чоловічу красу, він мав мільйонну армію шанувальниць, які вважали його «принцем чарівності». Блискучий артист народився 11 грудня 1913 року в небагатій родині портового міста Шербур. Його батько, Альфред Еммануїл Віллен-Маре, працював ветеринарним лікарем, а мати, Марі-Алін Воссор, за однією версією, була професійною аферисткою, за іншою, – страждала на клептоманію. Як би там не було, але за крадіжку вона періодично опинялася у в'язниці. У 1917 році батьки розлучилися, і він разом із матір'ю та старшим на 4 роки братом Анрі переїхав до Парижа. Самою пам’ятною подією дитячих років стало для хлопчика відвідування кінотеатру. Зокрема, його вразила картина "Таємниці Нью-Йорка" з Перл Уайт. Тоді він і вирішив стати актором. Мати водила вразливу дитину і до театру. Після вистави, де кохану головного героя Кабішу звали Розалі, він все життя називав свою красуню-мати цим ім'ям (а вона його – «мій Кабішу»).Жанно, як звали його рідні та друзі, ріс хуліганом, за його власним зізнанням, «монстром з обличчям янгола». За прикладом матері, яку він дуже любив, він брехав, крав, бився, зло жартував з викладачів коледжу Сен-Жермен-ан-Ле, вчився погано. Наприклад, у 15-річному віці він розважав приятелів тим, що, переодягнувшись у жіночу сукню, гуляв і кокетував з викладачами, які не підозрювали про каверзу. За подібні витівки його неодноразово виключали з різних навчальних закладів (Везін, Сен-Жермен, Жансон-де-Сайї). У 16 років він закінчив католицький коледж у Бузонвілі та влаштувався учнем фотографа. Його вчитель захоплювався живописом та навчив його деяким базовим композиційним прийомам, роботі з кольором, світлом, об'ємом, простором. Щоб заробити грошей на навчання акторській майстерності, юнак брався за будь-яку роботу – писав картини, знімався як модель для журналів. Тричі він намагався вступити до Па ризької консерваторії, розсилав кіностудіям свої знімки, але його не брали навіть у статисти. У 1933 році 20-річний юнак із зовнішністю Адоніса вступив на курси для артистів-початківців, з натхненням брав участь у всіх навчальних спектаклях. Довгоочікувану кар'єру в кіно він розпочав у статусі протеже та коханця режисера Марселя Л`Ерб'є. 1934-го він отримав невелику роль у кінострічці свого покровителя «Скандал», потім ще у кількох проектах. У 1937 року він зустрівся зі знаменитим режисером Жаном Кокто. Цей видатний літератор ввів артиста у вищий поетичний світ, сприяв його  становленню, як  справжнього професіонала, допоміг стати кінозіркою і сам став його коханцем. Він віддавав йому ключові ролі практично у всіх своїх п'єсах і фільмах, і їхня спільна творчість мала гучний успіх і завоювала всесвітнє визнання. Юнак зіграв у його виставі «Цар Едіп», у 1938році – у «Лицарях круглого столу», а у 1942-му – у картині «Кармен», кіноверсії знаменитої опери. У широкий прокат стрічка вийшла лише 1945 року, але стала у Франції неймовірно популярною – її переглянули понад 4 млн. чоловік. У 1943-му фільмографія Жана Маре поповнилася картиною «Вічне повернення», сценарій до якої написав його коханий Кокто. Це був своєрідний ремікс на класичних героїв – Трістана та Ізольду. Її сюжет драматичний: у похмурому замку живе багатий вдівець Марк і сім'я сестри його покійної дружини, включаючи їхнього сина, злісного карлика. Племінник Марка, герой Маре, знаходить дядькові наречену, героїчно рятуючи красуню від бандитів. Але потім він сам у неї закохується і, звичайно, не без взаємності. Карлик за ними шпигує, закохані страждають. На них чекає розлука та смерть. Після визволення столиці від фашистів Жан пішов на фронт. Він неодноразово демонстрував сміливість у виконанні місій. У1942 року Маре розписався з актрисою Мілою Парелі, з якою разом знімався у фільмі «Ліжко з балдахіном». Їхній шлюб тривав до 1944 року. Ініціатором оформлення стосунків був Жан, йому хотілося отримати 4 дні відпустки, аби хоч трохи відпочити від воєнних дій. З'явилися чутки про те, що Жана Маре і Марлен Дітріх теж пов'язують романтичні стосунки, але насправді вони були лише друзями. Після закінчення війни за виявлену відвагу йому вручили Військовий хрест. Після війни Маре повернувся до своєї професії. У 1946-му режисер Кокто знову задіяв свого коханця у власному фільмі. Картина називалася «Красуня і чудовисько», Жан втілив на екрані три образи – друга Людовіка Авелана, принца, Чудовиська. Критики захоплено сприйняли цю стрічку, називали її «чарівний витвір мистецтва» та «кінематографічне диво». Роль красуні дісталася популярної у ті  роки актрисі Жозетт Дей. Саме цей фільм приніс Жану Маре першу премію «Бембі» 1948-го, а Кокто отримав нагороду імені Деллюка.

В 1947 році на екрани вийшла драма «Двоголовий орел», в якій Маре зіграв центральну роль. Режисером цієї стрічки став той самий, беззмінний Кокто, партнеркою Жана – актриса Едвіж Фейєр. Через рік Маре знову зустрівся на знімальному майданчику із красунею Жозетт Дей, цього разу у картині «Жахливі батьки». Потім актор з'явився у фільмі «Рюї Блас», в якому зіграв коханого королеви, у виконанні Даніель Дар'ї. Маре не любив працювати з дублерами, сам виконував усі трюки. Так ось на зйомках останньої картини він мало не загинув, застряг у ущелині між двома скелями вниз головою. Через два роки скарбничка робіт актора поповнилася роллю Орфея у фантастичному однойменному проєкті. Критики визнали, що той образ став найкращим із усього, що втілив на екрані Жан Маре. Цю стрічку номінували на здобуття премії Британської кіноакадемії BAFTA. У 50-ті роки 20 століття актор почав зніматися в новому жанрі, який умовно назвали картинами «плаща і шпаги». Він грав людей, які наслідували кодекс честі, поборників справедливості та захисників слабких. Серед стрічок того періоду, що найбільше запам'яталися, можна назвати «Капітана Фракасса», «Графа Монте-Крісто», «Горбуна».

Багато режисерів вважали за честь знімати у своїх проєктах уславленого актора. Андре Юнебель запросив Маре у свої «Паризькі таємниці», Абель Ганс дав Жану роль у своєму фільмі «Битва при Аустерліці», Вісконті покликав його на знімальний майданчик стрічки «Білі ночі». У 60-ті глядачі вперше побачили трилогію про Фантомаса, де Жан Маре зіграв одразу двох головних героїв. Образ комісара Жюва виконав неповторний комік Луї де Фюнес.

Наприкінці життя актор все частіше грав у театрі. Він засвітився у таких світових шедеврах, як «Король Лір», «Сід», «Тартюф». У другій половині 20-го століття  актор вирішив покинути Париж. Він оселився на власній віллі у Валларисі на Лазурному березі. Там він зайнявся малюванням, скульптурою, потоваришував із родиною гончарів Паскалі та освоїв ази цього ремесла.

У 70-х роках Маре випустив книгу під назвою «Казки Жана Маре», яку прикрасив своїми ілюстраціями. Жан завжди любив Кокто, тому на згадку про нього випустив книгу, а 1983-го на сцені Theatre de VAtelier поставив спектакль «Кокто-Маре». Наприкінці 80-х років  лікарі виявили в актора онкологію. Він навіть не підозрював, що живе із захворюванням кісткового мозку, а друзі не стали говорити йому про це. У 1996-му році, перед самою прем'єрою вистави «Буря» за Шекспіром, Маре сильно застудився, але все одно вийшов на сцену. Пройшов час, Маре вже майже не міг пересуватися, але все ж таки побував на художній виставці в Каннах, де демонструвалися його полотна. Він помер 8 листопада 1998 року, причиною смерті став набряк легень. Поховали Жана Маре на цвинтарі у Валларисі. Його могилу «стерігуть» леви, з очима людини. Ці скульптури належали самому артисту.