Календар подій

 
1
2
3
4
5
6
7
8
9
10
11
12
13
14
15
16
17
18
19
20
21
22
23
24
25
26
27
28
29
30
31
 
 
 

«Джина Лоллобриджида. Випробування красою»

Джина Лоллобриджида — одна з найяскравіших зірок італійського кіно середини ХХ століття. Її ім’я стало синонімом витонченої краси, таланту й неймовірної харизми. Хоча Джина мріяла про кар’єру оперної співачки або скульпторки, саме кіно зробило її знаменитою на весь світ. Вона народилася 4 липня 1927 року в провінційному містечку Субіако, неподалік від Рима. При народженні отримала ім’я Луїджіна. Її батько працював столяром і виховував чотирьох доньок. Із раннього дитинства Джина привертала увагу своєю яскравою зовнішністю — вже в три роки вона стала переможницею дитячого конкурсу краси. На щастя, окрім вроди, доля наділила її й акторським і художнім талантом. Коли почалася Друга світова війна, на Субіако, де мешкала родина, почали падати бомби. Сім’я змушена була перебратися до маленького гірського села. Там Джина з сестрами власноруч шила собі взуття з соломи, а сукні та блузки перешивали з поношених солдатських сорочок. Після війни родина повернулася до рідного містечка, проте застала лише руїни. Подружжя вирішило переїхати до Рима — міста, що обіцяло більше можливостей. Джина, яка вже виявила неабиякий художній хист, почала заробляти на життя малюванням — виконувала портрети, шаржі та карикатури на вулицях Вічного міста. Незважаючи на післявоєнні труднощі, вона навчалася вокалу в Академії Санта Чечілія та вступила до театрального училища. Її талант і врода не залишилися непоміченими - режисери почали запрошувати її на театральні ролі. Зароблені кошти Джина витрачала на уроки вокалу, мріючи про кар’єру оперної співачки або скульпторки. Краса юної Джини впадала в очі всім - її не раз запрошували знятися в кіно. Спочатку дівчина відмовлялася, плекаючи мрію про кар’єру в опері. Але одного разу таки погодилася - і з’явилася в епізоді фільму «Любовний напій». Згодом вона потрапила на знімальний майданчик до Ріккардо Фреда, який зняв драму за мотивами твору «Дубровський» під назвою «Чорний орел», яка вийшла на екрани у 1946 році.

     

Колеги порадили їй узяти участь у конкурсі краси, і 1947 року Джина посіла третє місце, ставши «бронзовою» міс Італією. У юності вона була дуже стрункою: при зрості 165 см важила лише 50 кг і мала надзвичайно тонку талію. Перше місце тоді здобула Лючія Бозе, яка згодом також пішла акторським шляхом. Проте їй не вдалося досягти навіть частини того успіху, що чекав на Лоллобриджиду.

    

Паралельно Джина продовжувала зніматися у фільмах, але лише 1949 року отримала головну роль у музичній комедії Маріо Кости «Без розуму від опери», де змогла вразити не лише зовнішністю, а й чудовими вокальними даними. Відтоді їй пропонували виключно головні ролі. Вона зіграла колишню повію Агостіну Берталоцці в драмі Луїджі Дзампи «Набат» (1949), Донату в комедії Джанні Франчоліні «Дружина не може чекати» (1949), а також Маргеріту (Ріту «Бутон») у фільмі «Місто захищається» (1951) Маріо Монічеллі та П'єтро Джермі.

     

Її краса й талант приваблювали безліч чоловіків. Навколо її особистого життя ходило чимало чуток - про романи з колегами по знімальному майданчику та відомими особистостями, проте більшість із них були вигаданими. Актрисі було 22 роки, коли вона вийшла заміж за югославського лікаря Мілко Скофіча, в якого щиро закохалася. Мати Джини була задоволена вибором доньки: лікар чи адвокат - саме такі професії вона вважала надійною опорою для сім’ї. Однак згодом Мілко залишив медичну практику і став менеджером своєї дружини. У 1957 році в пари народився єдиний син Андреа. Коли хлопцеві було 14 років, його знаменита мати розлучилася після 22 років шлюбу. Після цього Джина більше не виходила заміж, хоча завжди була в центрі уваги й оточена шанувальниками. Яскравий злет кар’єри Джини Лоллобріджиди розпочався з ролі Стелли у біографічній драмі Джакомо Джентильомо «Молодий Карузо» (1951), де партнером актриси став Ермано Ранді.  Зірковим проривом стала роль циганки Аделіни у стрічці «Фанфан-тюльпан», де Лоллобріджида знялася разом із Жераром Філіпом. Фільм, що став хітом, був відзначений нагородами Каннського і Берлінського кінофестивалів, а Джина завоювала серця французьких глядачів. «Жерар не тільки допомагав мені, але й повернув мені впевненість. Він навіть навчав мене французької мови», — згадувала згодом актриса.

    

Успіх у Європі не залишився непоміченим у Голлівуді. Один із найвпливовіших американських продюсерів того часу, Говард Г’юз, запросив Лоллобріджиду до США. Її буквально засипали подарунками, оточили розкішшю, але актриса не піддалася спокусі — вона відмовилася підписувати ексклюзивний контракт і вирішила залишитися в Європі. Г’юз переслідував її 12 років, намагаючись переконати, проте марно. Це не завадило Джині знятися в американських картинах. Першою стала спільна стрічка зі США «Перемогти диявола» (1953) з Хамфрі Богартом. Джина була справжньою актрисою світу і грала трьома мовами - італійською, французькою та англійською, переозвучуючи кожен свій фільм для міжнародного прокату особисто. Якоїсь миті вона настільки добре заговорила англійською, що режисери попросили її не налягати на заняття, щоб зберегти «чарівний» італійський акцент. Чуттєвість та внутрішня сила Лоллобріджиди зачаровували всіх. Вона стала іконою стилю другої половини 20-го століття. Її образ - чуттєвий, жіночний, але водночас стриманий - задавав тон для мільйонів жінок у Європі й за океаном. Вона популяризувала короткі стрижки, великі сережки та відверті сукні, але завжди залишалася в межах вишуканості. Її вбрання, особливо від італійських дизайнерів, з'являлися на сторінках найпрестижніших глянців: Vogue, Harper’s Bazaar, Elle. Її стиль - це поєднання класичної елегантності та середземноморської пристрасті. Вона не лише наслідувала модні тренди, а й створювала їх. Модні критики відзначають, що Джина зіграла не менш важливу роль у формуванні образу «італійської жінки»  в культурі, ніж Софі Лорен. Її образ і досі надихає дизайнерів, стилістів і фотографів.

    

Найяскравіші ролі зірки припали на 1950–60-ті роки. Серед них — «Найкрасивіша жінка у світі» (1955), «Собор Паризької Богоматері» (1956), «Соломон і Шеба» (1959), «Імперська Венера» (1963). Особливо запам’яталась її Есмеральда у драмі Жана Деланнуа та роль Ліни Кавальєрі у стрічці «Найкрасивіша жінка світу», де акторка самостійно виконала всі вокальні партії, зокрема арію з опери Пуччіні «Тоска». За цю роль Джина Лоллобріджида була удостоєна престижної премії «Давід ді Донателло» як найкраща актриса 1956 року. У тому ж році вона отримала французький орден Мистецтв та красного письменства.

    

У 1970-х роках актриса почала зніматися рідше, зосереджуючись на якісних проєктах. Її останні ролі включають містичний трилер «Обмани» (1985) та французьку стрічку «XXL» (1997). Коли ж пропозиції стали рідкісними та менш цікавими, Лоллобріджида не зневірилася. Вона звернулася до іншої своєї пристрасті - фотографії, в якій досягла не меншого успіху. Її об’єктив знімав таких легенд, як Пол Ньюмен, Сальвадор Далі, Одрі Гепберн, Елла Фіцджеральд, Марія Каллас і навіть Фідель Кастро.

    

Згодом вона повернулася до мистецтва, з якого починала - скульптури. Її роботи демонструвалися на численних виставках, а одна з них стала символом міжнародного кінофестивалю Балтійська перлина. Фотографія залишалася її вірним супутником: альбом «Моя Італія» перевидавався багато разів і вважається путівником по країні очима великої мисткині.

    

Джина Лоллобріджида була не лише зіркою екрану, а й активною громадською діячкою. Вона постійно брала участь у благодійних акціях - підтримувала дитячі лікарні, культурні ініціативи, а також фонди допомоги жертвам катастроф і воєн. Її мистецькі виставки часто мали благодійний характер - частину коштів від продажу робіт вона спрямовувала на доброчинність. У 1999 році акторка навіть спробувала себе в політиці, балотуючись до Європейського парламенту від Італії як незалежна кандидатка. Вона виступала за захист прав митців, підтримку культури та свободу самовираження. Хоча тоді вона не здобула депутатського мандату, її ініціативи залишили слід у культурному та суспільному житті Італії. Навіть у літньому віці Джина залишалася активною.Вона казала: «Старіти мені ніколи» - і в цьому було її життєве кредо. Легенда світового кіно Джина Лоллобріджида померла у 95-річному віці. Її смерть повідомило видання Il Messaggero. Але її образ - вільної, сильної, талановитої - залишиться у пам’яті поколінь.

Статті та онлайн-джерела:

Enciclopedia Treccani – Стаття «Lollobrigida, Gina»- https://www.treccani.it

The Guardian – «Gina Lollobrigida obituary»-https://www.theguardian.com

Vogue Italia – «Gina Lollobrigida, icona di stile e diva ribelle»-https://www.vogue.it

«Джина Лоллобріджида. Життєпис невітреної особи» -https://goo.su/UWsWFY

Померла Джина Лоллобриджида – легенда італійського та світового кінематографа - https://goo.su/UWEVegU

«Хотіла дожити до ста років. Не стало ікони італійського кіно…» - https://goo.su/3onWqa

Фільмографія: