«Франсуа Трюффо. Хлопчик із кіно»

Франсуа Трюффо - французький режисер та кінематографіст. Творчий діяч також встиг спробувати сили як сценарист та актор. Критики відносять його до основоположників французької нової хвилі. Трюффо є прикладом людини, «яка сама себе створила». У нього не було багатих батьків і могутніх покровителів. Але він здійснив свою мрію дитинства – став знімати фільми. І їх у послужному списку Трюффо більш ніж тридцять штук. Найвідомішою його акторською роботою стала роль Клода Лакомба в картині «Близькі контакти третього ступеня» (Стівен Спілберг, 1977). А режисерську славу Трюффо принесла стрічка 1973 року «Американська ніч», яка удостоїлася «Оскара» в номінації «Кращий зарубіжний фільм». Франсуа Трюффо – парижанин. Він народився 6 лютого 1932 року і був народжений Жанін де Монферран, секретарем газети «Ілюстрасьйон», поза шлюбом. Мати виховувала дитину без батька, вдавшись до послуг годувальниці. Влаштовуючи особисте життя, вже 1933-го вона одружилася з Роланом Трюффо, креслярем, який працював в архітектурному бюро. За рік у Франсуа з'явився брат Рене, який помер через 2 місяці. Ролан Трюффо усиновив маленького Франсуа і дав йому своє прізвище. Незважаючи на те, що первісток Жанін був єдиною дитиною в сім'ї, його постійно передавали під опіку родичок. Найдовше він жив у бабусі, яка прищепила хлопчику смак до літератури та музики.  Женев'єва де Монферран померла, коли онукові було 10 років. Після смерті бабусі матері довелося таки забрати сина до себе. Франсуа, з одного боку, захоплювався цією ефектною сильною духом жінкою. З іншого – ненавидів її. Він був небажаною дитиною і страждав від гнітючої самотності. Ці відчуття загострювалися на Різдво, коли батьки виїжджали у відпустку. Без нього. Якщо рідний дім для тебе не є зоною комфорту, слід пошукати спокою та гармонії десь ще. Для Франсуа Трюффо такими місцями стали кінотеатри. Коли батьки посилали його за вином, шлях до магазину і назад займав чимало часу, оскільки хлопчик не пропускав жодної афіші та ретельно вивчав будь-яку доступну інформацію про той чи інший фільм. У 8 років він подивився першу картину, яка справила на нього незабутнє враження: «Втрачений рай» Абеля Ганса. Під час окупації Франції німецькими військами у 1940–1944 роках Трюффо запоєм поглинав французькі стрічки (американське кіно було заборонено). Причому не колабораціоністські вироби, а справжні шедеври на кшталт «Ворона» Анрі-Жоржа Клузо та «Дітей райка» Марселя Карне. У 12 років Франсуа став одержимим кіноманом, поставивши собі завдання знайомитися з трема картинами щодня, і ця пристрасть визначить його подальше життя. Дорослішая, Трюффо-молодший намагався рідше з'являтися вдома. У цей період він товаришував з Робером Ляшене, який пізніше виступив прототипом героя фільму «Чотириста ударів» та асистував на зйомках інших картин. Франсуа захоплювався творчістю Абеля Ганса, Андре Базена і виявив інтерес до кінематографу. Юнак прогулював навчання і потай пробирався в кінотеатри, якщо йому не було на що купити квиток. Кинувши школу у 14 років, він вирішив присвятити своє життя  мистецтву. Хлопчиком майбутній режисер був дуже влюбливим. І залишився таким на все своє життя. Першою його любов'ю була Ліліан, якої він засовував любовні записки в шорти. Вже у чотирнадцять років у нього був роман (правда, невдалий) з секретаркою Женев'євою Сантен. Коли вітчим помістив Франсуа у виправний центр для підлітків, він зійшовся з мадмуазель Риккерс, яка працювала там психологом. Потім був роман з Ліліан Литвин, з якою Трюффо зійшовся на грунті любові до кінематографа. Потім дон-жуановский список поповнила італійка Лаура Маррі. Низка романів тривала до зустрічі з Мадлен Моргенштерн. Пара познайомилася на кінофестивалі у Венеції. Дівчина виявилася дочкою продюсера, що відіграло важливу роль у творчому становленні Трюффо. У 1957 році він одружився з Мадлен. Через деякий час дружина народила йому двох дітей, симпатичних доньок. Тесть допоміг розпочати професійну діяльність. За порадою досвідченого прокатника Франсуа Трюффо організував незалежну компанію Les Films du Carrosse. У 1965 році шлюб із Мадлен розпався. Злі язики стверджували, що пару тримав разом лише фінансовий зиск, але дружині режисера набридло терпіти його любовні пригоди. Майже всі актриси, яких він знімав, перебували з ним у романтичному зв'язку. Серед коханок Франсуа Трюффо були Марі-Франс Пізьє, Бернадетт Лафон та Катрін Денєв. У цьому списку опинилася і Фанні Ардан, яка народила чоловікові доньку. Творчу діяльність Трюффо розпочав із написання статей для видання Cahiers du Cinéma. У цей період він дружив з Жан-Люком Годаром, у співпраці з яким згодом зняв кілька картин. Франсуа виступав теоретиком, розмірковуючи про те, ким є автор твору і що є ремесло. Постановник вважав, що авторський продукт створюється як для самореалізації так і для споживання публікою. Розпочавши серію проектів з картини «Чотириста ударів», що вийшла 1959-го і отримала в Каннах Гран-прі кінофестивалю, Трюффо випустив «Антуана і Колетт», «Вкрадені поцілунки» та «Любов, що втекла». Головні ролі у них виконали Жан-П'єр Лео та Клод Жад. Потім була прем'єра трилера «Стріляйте в піаніста» з Шарлем Азнавуром в образі провідного персонажа, а 1961-го публіка зустрічала картину «Жуль і Джим». Новий проект режисера розповідав про любовний трикутник. Героїню в кадрі втілила Жанна Моро. Після виходу стрічки з'явилося визначення нової французької хвилі, риси якого описували за допомогою цитат самого Трюффо. Режисер запевняв, що кінокартина має тримати глядача у напрузі і головною в ній має бути гра акторів, а не слова чи звуки. Франсуа надихався німим кіно.

Творчий шлях Франсуа Трюффо складався із злетів та падінь. Наприклад, фільм «Ніжна шкіра», що вийшов 1964-го, виявився невдалим. Натомість уже «451° за Фаренгейтом» дозволив режисеру реабілітуватися. 1973 року відбулася прем'єра стрічки «Американська ніч». Проект виборов головну нагороду американського кінематографу «Оскар» як найкращий іноземний фільм.

1975-го відбулася прем'єра картини «Історія Аделі Г.» з Ізабель Аджани у головній ролі, яка зробила актрису популярною. Фільм «Останнє метро» виявився володарем 10 статуеток премії «Сезар». У ньому знялися Катрін Денєв та Жерар Депардьє. Як актор Франсуа Трюффо дебютував у стрічці «Дика дитина». Ця робота виявилася непоганим початком. Згодом він знявся у своїй картині «Американська ніч» і був задіяний у стрічці «Близькі контакти третього ступеня» Стівена Спілберга. Прем'єра фільму відбулася 1977 року. Заключний виконавський досвід режисер отримав у роботі над проектом "Зелена кімната" Жульєна Давена. У картинах Трюффо неодноразово опинявся у кадрі як статист. У 1981 році на екрани вийшла стрічка «Сусідка» за участю Депардьє та Ардан. Вона стала передостанньою роботою автора і здобула симпатії критиків та публіки. Франсуа Трюффо помер 21 жовтня 1984 року. Метру кінематографа було лише 52 роки. Причиною смерті став рак мозку. За велінням долі у хворобі поруч із ним залишилася лише колишня дружина Мадлен Моргенштерн. Останній притулок режисер знайшов на цвинтарі Монмартру. На похороні Франсуа були присутні всі жінки, які рано чи пізно були його коханими. Пам'ять про постановника зберігається нащадками. 1993-го вийшов документальний фільм «Франсуа Трюффо: портрет» авторства Мішеля Паскаля та Сержа Тубіана. Останній у співтворчості з Антуаном де Беком написав книгу про режисера. Його фото сьогодні розміщують у підручниках з історії кіно.

Переглянути стрічки режисера Франсуа Трюффо ви можете за посиланням:

«Чотириста ударів» (1959 року): https://uakino.club/filmy/genre_drama/2502-chotirista-udarv.html

«Стріляйте в піаніста» (1960): https://uakino.club/10582-strlyayte-v-pansta.html

«451º за Фаренгейтом» (1966): http://moviestape.net/katalog_filmiv/drama/8843-451-za-farengejtom.html

«Подружнє гніздечко / Сімейне вогнище»(1970): https://uakino.club/filmy/genre_melodrama/14304-podruzhnye-gnzdechko-smeyne-vognische.html