Майстер Гри: життєвий шлях та творчість Жана Габена

Актор театру та кіно Жан Габен по праву вважається зіркою та легендою французького кінематографа. Скандальний і рішучий, буркотливий і незговірливий, ця людина наполегливо йшла до своєї слави, не боячись ні злих язиків, ні падінь. Він мав упертий характер, свій погляд на всі явища і великий акторський талант, який забезпечив Жану Габену не лише безліч кінонагород, а й всесвітню популярність. Жан-Алексіс Монкорже (справжнє ім'я Габена) народився 17 травня 1904 року у місті кохання – Парижі. Хлопчик ріс і виховувався у багатодітній  та творчій родині, адже його батьки були артистами кабаре: Елен Петі та Фердинанд Монкорже показували вистави захопленим глядачам, які курили сигари та розпивали солодкий лікер або вино. Відомо, що до десятирічного віку Жан Габен жив у сільській місцевості Мерьєль, яка знаходиться за 27 кілометрів на північ від столиці Франції. Саме з цією місцевістю пов'язані найяскравіші спогади Жана. Будучи дитиною, він жив у будинку з вузьким фасадом, граючи на вулиці від ранку до ночі, дихаючи свіжим повітрям та насолоджуючись видом залізничної станції, яку він спостерігав із вікна своєї кімнати. Любов до акторської майстерності він увібрав з материнським молоком, проте хлопчик не тягнувся до високого та витонченого мистецтва ще з самого дитинства, він віддавав перевагу грі у футбол та бокс на заміну відвідуванню театрів. Але навіть гра у футбол на газоні або тренування ударів на рингу не зацікавило юнака. За чутками, Габен виявляв свій непростий і норовливий характер ще з самого дитинства. Хлопчик був шибеником і недолюблював школу, стіни якої він розглядав не як обитель знань, а як в'язницю, звідки треба було бігти без оглядки, щоб не втратити життя. Тому батьки Жана виганяли його з дому гризти граніт науки силоміць, але зрештою 14-річний юнак назавжди залишив навчальний заклад. До того ж у цей час померла його мати, що не могло не позначитися на характері та настрої майбутнього актора. Батько мріяв, щоб Жан слідував його прикладу і виступав у мюзик-холі перед вдячною аудиторією. Проте з молодим Жаном порозумітися було важко. Тому Фернандо намагався налагодити з сином теплі та дружні стосунки. Він намагався здобути довіру сина, виводячи його в місцеві бари і кафе, але Жан бачив у батькові лише неповажного зануду, а його професію не вважав достойною уваги. Усі лицедії завоювали в очах Жана репутацію «купи ганчір'я», тому що юнак спостерігав за стражданнями свого тата, який працював не покладаючи рук і погоджувався навіть на незначні ролі. Коли майбутньому акторові виповнилося 18 років, він пустився у вільне плавання і заробляв на життя важкою фізичною працею. Хто б міг подумати, що актор, який удостоївся національної премії Франції Сезар, тягав мішки з вугіллям, розносив пошту і навіть працював на залізничній станції та сталеливарному заводі. Але Фернандо вірив, що його син народився не для того, щоб стирати свої руки в кров, він чи то силою, чи то благанням чи погрозами відправив своє улюблене чадо в трупу «Фолі-Бержер». Але мрії Фернандо збулись далеко не відразу, тому що Жан, не помічав особливої різниці між лицедійством і тим, чим він займався раніше, до того як опинився на підмостках перед натовпом. До того ж молодик поводився незграбно, він міг спокійно запнутись через декорацію або нагрубити своїм колегам по цеху. Жан працював з ранку до ночі, сподіваючись на прибавку до жалування, і не соромився випрошувати навіть найменші ролі. Але його творча біографія перервалася, коли хлопець досяг призовного віку та вирушив на службу до армії. Після демобілізації Монкорже повернувся до своєї трупи і до шоу-бізнесу взяв артистичний псевдонім «Жан Габен» і продовжував радувати глядачів ролями. Він брався за будь-які образи, які йому пропонували в столичних оперетах і мюзик-холах. Початківець шансоньє з часом зміг імітувати голос і передавати манеру виконання відомого естрадного актора - Моріса Шевальє. Його запросили в театральну трупу, яка відправлялася на гастролі в Південну Америку і Жан Габен погодився на цю пропозицію. По приїзду з-за кордону він влаштовується працювати в Мулен Руж. Відточуючи талант і майстерність, Жан Алексіс Монкорже незабаром стає знаменитим лицедієм: йому стали пропонувати ролі престижні театри Франції. З паризьких мюзик-холів та оперет Жан Габен перекочував на знімальний майданчик, у 1928 році талановитий актор зіграв у двох німих фільмах «Леви» та «Гей! Валіза!» та примудрився продемонструвати своїм співвітчизникам емоції без використання слів. Трохи раніше, в 1925 році, він одружився вперше, з Габі Бассет, через п’ять років вони розлучилися. І того ж 1930 року Габен перейшов у звукове кіно, зігравши роль у фільмі студії «Пате» "Chacun sa Chance". Граючи другорядні ролі, Габен за наступні чотири роки зіграв у більш ніж дюжині фільмів, працюючи з такими режисерами, як Моріс та Жак Турнер. Визнання до нього прийшло в 1934 завдяки ролі у фільмі режисера Жюльєна Дювив'є «Марія Шапделен». Фільм удостоївся премії «Гран-прі французького кіно», започаткованої в тому ж році самим родоначальником кінематографа Луї Люм'єром, а також отримав «спеціальну рекомендацію» на 3-му Венеціанському фестивалі 1935 року. Жан спіймав удачу за хвіст саме у 1935 року, коли удостоївся ролі романтичного героя у військовій драмі Жульєна Дювів'є «Батальйон під прапором» (в іншому перекладі – «Батальйон іноземного легіону»). У цій картині Габен з легкістю перетворився на П'єра Гілієта, який за збігом обставин скоїв тяжкий злочин: убив людину в Парижі. Тому, щоб не потрапити до рук поліціянтів, П'єр без жодного гроша в кишені біжить до Іспанії. Залишившись без засобів для існування, обкрадений до нитки шахраями, головний герой фільму вступає до Іспанського іноземного легіону і починає життя з чистого аркуша. До блискучого акторського складу «Батальйону під прапором» увійшли Аннабелла, Робер Ле Віган, Гастон Модо та інші зірки великих екранів. Окрім інших, у картині знявся французький живописець П'єр Ренуар.

А потім він познайомився з Жаном Ренуаром, який подарував світу того самого Жана Габена, який запам'ятався мільйонам кіноглядачів. Ренуар не став ламати Габена, не став переінакшувати його складний характер, а дозволив актору зіграти самого себе у фільмі «Велика ілюзія». Стрічка  «Велика ілюзія» (1937) зібрала ряд міжнародних премій, в тому числі у Венеції. Образ авіамеханіка Марешаля, який потрапив під час Першої світової війни в полон до німців, при всій своїй простоті і скромності, – одна з вершин світового кіномистецтва. Після цього до Габена надійшло безліч запрошень зніматися в різних фільмах у Голлівуді, які він відхилив.

Коли фашисти окупували Францію, Габен поїхав до Голлівуду. Там він почав бурхливий роман з актрисою Марлен Дітріх. Роман Марлен і Жана розвивався бурхливо та стрімко. Цікаво, що за гарячою вдачею і досить агресивною зовнішністю ховалося трепетне і вразливе серце актора. І Габен повністю віддав його своїй коханій Марлен. До моменту їхнього знайомства актор був упевнений, що розчарувався у коханні, але Дітріх змінила все. Знаменитості оселилися в Каліфорнії, в орендованому будинку неподалік Лос-Анджелеса. І після цього фатальна красуня, яка розбила не одне чоловіче серце, стала лагідною господинею, яка вивчала рецепти французької кухні, щоб балувати свого коханого рідними стравами. Роль зразкової домогосподарки дуже подобалася Марлен. Однак згодом у Жана почали виникати питання про те, чому його кохана ніяк не розлучиться зі своїм чоловіком — так, Дітріх залишалася в офіційному шлюбі з Рудольфом Зібером і не збиралася припиняти спілкування з ним. У результаті Габен, який страждав через окуповану батьківщину і не надто щасливу родину, вирішив вирушити в гущавину військових подій. З 1943 року до останніх днів війни Габен бився з німцями в лавах французької армії. Він почав у Африці, потім був командиром гармати на ескортному кораблі. Коли морський міністр Жакіно запропонував йому перейти до щойно створеного в Алжирі центру художньої пропаганди Вільної Франції, Габен відповів: «Я дуже задоволений цією пропозицією, пане міністре, але не хочу шахраювати. Якщо я маю повернутися до роботи за своєю професією тут, то з тим самим успіхом міг би залишитися в Голлівуді. Але, вирішивши воювати, я волію лише цим і займатися. Завтра я йду в море і не збираюся залишатися на березі...».

Марлен Дітріх була так закохана, що поїхала прямо за своїм обранцем. В Алжирі вона виступала з концертами, щоб підтримати військових і водночас шукала коханого. Він напевно не очікував побачити її в пилюці та бруді. Проте зустріч, на яку так чекала актриса, тривала лише кілька миттєвостей — посивілий Жан встиг лише обійняти Марлен і повернувся в танк, щоб знову вирушити в бій. Більше закохані мало зустрічалися. Цікаво, що Дітріх продовжила свою благодійну діяльність та робила все, щоб підтримати союзників. При цьому зірка наражала себе на небезпеку, адже в Німеччині за її голову була призначена особлива нагорода. Із закінченням бойових дій і Марлен і Жан отримали ордени. Однак таке серйозне потрясіння зробило корективи в життя закоханих. Втомлений Габен мріяв про тихе сімейне гніздечко в Парижі. До того ж, все частіше почали виникати конфлікти через чоловіка Марлен, з яким вона дружила і не хотіла розлучатися. У Дітріх швидко закінчувалися заощадження, а заробити у Франції вона не могла. Марлен почала замислюватися про те, щоб виїхати до США, де на неї з нетерпінням чекали. Габен одразу пояснив, що якщо вона поїде, між ними все буде скінчено. Дітріх, впевнена в почуттях обранця, не сумнівалася, що він не зможе кинути її. Спочатку Жан навіть терпів розлуку з коханою, але листування тривало недовго. У 1946 році він відправив їй останній лист: «Ти була, є і будеш моєю єдиною справжньою любов'ю. На жаль, я відчуваю, що втратив тебе, хоча нам добре було разом. Я згадуватиму про тебе з величезним жалем. Глибоким болем та нескінченною скорботою». Після війни і в житті, і в мистецтві багато що змінилося. Захват перемогою пройшов досить швидко. У Франції почалася епоха тверезої буржуазності та розвінчання недавніх ідеалів. Герой Габена постарів, став розважливішим і спокійнішим. Тепер він частіше цілувався на екрані, ніж помирав через кохання. У фільмі Рене Клемана «Біля стін Малапаги» (1948) актор востаннє повернувся до романтичного образу «зацькованої людини». Бунтарські пориви відходили у минуле. Трагедії змінилися побутовими драмами. Габен грав розсудливих буржуа та гангстерів, що пішли на спокій. Його герої то збивали капітал, то безкорисливо жертвували їм в ім'я дружби. Траплялося, що вони страждали: пізнє кохання, погані діти, руйнування, невдячні учні... Але життя текло загалом розмірено, нещастя минало. Натомість колишніх пристрастей глядачам пропонували мудрість літньої людини, яка навчилася ладнати з суспільством і підкорювати долю. 1958 року великий актор з'явився в культовій картині Жана-Поля Ле Шануа «Знедолені», знятої за однойменним твором Віктора Гюго. Історія розповідає про «маленьку людину» Жана Вальжана (Жан Габен), який відчуває злобу до всього людського роду. Справа в тому, що 19 років тому протагоніст, помираючи з голоду, вкрав у булочника скоринку хліба, за що й поплатився свободою, але після зустрічі зі священиком він встає на бік добра, проте рано залишається ласим шматочком для французької поліції. Головні ролі виконали Бурвіль, Бернар Бліє, Бернар Мюсон, Даніель Делорм, Беатріс Альтаріба та інші діячі кіно.

У тому ж році Габен зіграв разом з Ані Жірардо у кримінальній нуарній картині "Мегре розставляє сітки", який отримав премію Едгара Аллана По за найкращий іноземний фільм і кілька номінацій BAFTA. Картина розповідає про маніяка, за яким полює безпринципний комісар Мегре, який став таким самим культовим персонажем, як Рожева пантера.

Варто сказати, що Жан Габен, як і Роберт Де Ніро, асоціюється у деяких глядачів із актором, який виконує ролі мафіозі. І це не дивно, адже в 1969 році вийшов фільм «Сицилійський клан», де француз зіграв голову клану Вітторіо Маналєзе, а Ален Делон перетворився на грабіжника Роже Сарте.

Сучасники згадували, що Жан був похмурим чоловіком, який не звик посміхатися, проте, незважаючи на це, він користувався популярністю у жінок, які вважали Габена еталоном чоловічої привабливості та краси. До того ж його серйозний вигляд з опущеними куточками рота був лише маскою, тому що багато хто вважав актора чудовою людиною, не позбавленою сентиментальних почуттів. Але режисери, сценаристи та костюмери боялися суперечити цьому акторові, бо він з легкістю міг підвищити голос на своїх колег по цеху, якщо йому, припустимо, не подобалося те, що його персонаж палить чи не влаштовувала якась деталь одягу. Через його важкий характер та манери сперечатися, актора навіть звільнили зі студії «RKO Pictures» і відмовилися від створення фільму. 28 січня 1949 року відбулося доленосне знайомство Габена та Домінік Фурньє, після якого вони вже не розлучалися. Мадемуазель Фурньє закохалася в Габена з першого погляду, а йому вона нагадувала... Марлен Дітріх. Рівно через два місяці, 28 березня, вони з Домініком одружилися та оселилися у Версалі. Поспішний шлюб виявився вдалим. Коли дружина сказала, що їй потрібно виїхати у справах Будинку моди Ланвен, Габен категорично заявив, що вона має кинути роботу: "Забудь про це, тепер ми подорожуватимемо разом..." Незабаром Домінік повідомила Жану, що чекає на дитину. 28 листопада 1949 року народилася їхня перша дочка Флоранс. Друга дочка Валері з'явилася, коли Габену було 48. А ще за три роки народився син Матіас. Габен продовжував активно зніматися, а вдома на нього чекав надійний тил: любляча дружина і троє дітлахів. Після народження сина Матіаса Габен став дбати про образ, який його діти відкриють для себе в кіно, коли виростуть. З поваги до них та до їхньої матері він більше не хотів зніматися у ролях героїв-коханців. Останнім у цій серії став "У разі нещастя". Жану було тоді 54. У Жана Габена, який пережив пізнє батьківство, було безліч фобій і пов'язаних із цим занепокоєнь. Одним із основних страхів за маленьких дітей був страх верхніх поверхів та крутих сходів. Сім'я переїжджала кілька разів, і Габен щоразу вибирав перші поверхи будинків. Він страшенно боявся пожеж і був упевнений, що загорися квартира, дружина і діти хоча б можуть вистрибнути з вікон першого поверху, інакше пожежники можуть не дістатися на більш високий поверх, щоб загасити вогонь. Щовечора він особисто перевіряв чи вимкнений газ на кухні. Коли Габен гасив сигарету, то багато разів натискав на неї, поки не розплющить. Він не дозволяв запалювати свічки на Різдво, користуватися бенгальськими вогнями. Цих ритуалів Жан дотримувався все життя і дуже боявся, що хтось чи щось зруйнує його щасливий світ. Жан Габен помер 15 листопада 1976 року, незадовго до цього отримавши орден «За заслуги» – нову нагороду Франції (встановлена президентом де Голлем 3 грудня 1963 року) видатні заслуги у справі порятунку та збереження французької нації (всього у метра за участь у Другій світовій війні було 3 нагороди: у ході бойових дій він був нагороджений «Військовою медаллю» та «Хрестом війни 1939-1945», а 18 січня 1959 став лицарем ордена «Почесного легіону» – в 1976 його статус був підвищений до офіцера «Почесного легіону»). В п'ятницю 19 листопада сім'я та кілька найближчих друзів – Жіль Гранжье, Ален Делон, адмірал Желіне зійшли на борт сторожового корабля «Детруая». Сторожовик пішов у відкрите море на 20 миль від Бреста. Екіпаж вишикувався на палубі, а капітан Пішон опустив урну з прахом великого актора у море. Такою була воля покійного. Діти метра – Матіас і Флоранс кинули в море букет фіалок, улюблених квітів батька...