Хеді Ламарр: красуня з блискучим розумом і трагічною долею

Чи знаєте ви, хто така Хеді Ламарр? Ця голлівудська зірка 1930–1940-х років, яку називали найкрасивішою жінкою світу, зустрічалася з Чарлі Чапліном і підкорювала серця мільйонів. Але за її вишуканою зовнішністю ховалися надзвичайні інтелектуальні здібності. Хеді створила пристрій, вартість якого сьогодні оцінювалася б приблизно у 30 мільярдів доларів. Ми вирішили розповісти про долю цієї актриси, чий розум і сміливі ідеї значно випередили свій час. Геді Ламарр народилася 1914 року в Австрії. Її батько, банкір із єврейської родини зі Львова, був допитливою та розумною людиною. Мати походила з Будапешта. Геді була єдиною дитиною в родині. Батько відкривав для доньки захопливий світ технологій: вони годинами гуляли, і він пояснював, як працюють різні механізми, наприклад, друкарський верстат. Дух винахідництва проявився у Геді ще в ранньому дитинстві. У п’ятирічному віці вона самостійно розібрала й заново зібрала музичну скриньку, намагаючись зрозуміти її механізм. Водночас мати розвивала в дівчинці любов до мистецтва: Геді займалася балетом і грою на фортепіано, а також знайомилася з культурою. У 12 років Геді здобула перемогу в конкурсі краси у Відні, що стало її першим успіхом. Згодом вона вступила до театральної школи й дуже рано розпочала кар’єру в кіно. У 16 років Гедвіґа покидає батьківський дім і вступає до театральної школи. Її дебют у кіно відбувся у фільмі «Гроші на вулиці» (1930). Обставини цього дебюту досить примітні: перед початком зйомок Гедвіґа підробила рекомендаційну записку від своєї матері, що дозволило їй потрапити до студії Sascha-Film як сценаристка. Саме ця студія запропонувала їй першу роль у кіно. Колеги відзначали одну цікаву рису Хеді: вона мала звичку говорити про себе у третій особі. Її краса не залишилася непоміченою. Відомий режисер і продюсер Макс Райнхардт назвав Гедвіґу «найкрасивішою жінкою Європи» після того, як побачив її гру. Райнхардт запросив її на роль у п'єсі «Слабка стать», постановка якої відбулася у Театрі в Йозефштадті. Гра Гедвіґи настільки вразила режисера, що того ж року він запропонував їй приїхати до Берліна для подальшої співпраці. У 1932 році на екрани вийшов суперечливий фільм «Екстаз».

Найбільше критики та скандалів стрічка викликала через те, що показувала обличчя актриси у розпалі оргазму. Коли Геді подавала заявку на роль у цьому фільмі, вона мала дуже мало досвіду й не до кінця розуміла, як проходитиме знімальний процес. Отримавши пропозицію підписати контракт, акторка зробила це, не читаючи умов. Сюрприз чекав на неї вже на знімальному майданчику: режисер наказав Геді роздягнутися прямо на вулиці. Вона почала протестувати й погрожувала піти, але їй пояснили, що у разі відмови доведеться відшкодувати витрати на всі зйомки, які вже були заплановані. Щоб заспокоїти Геді, режисер пообіцяв використати лише віддалені кадри без показу інтимних подробиць. Дівчина погодилася, однак на попередньому перегляді у Празі виявила, що її обдурили: у фільмі залишили численні оголені сцени. Хоча «Екстаз» приніс Геді шалений успіх, вона була настільки шокована обманом, що вирішила дистанціюватися від цієї стрічки. Аби почати все заново, акторка змінила своє ім’я на псевдонім — на честь зірки німого кіно Барбари Ла Марр. Після виходу фільму «Екстаз» австрійський торговець боєприпасами Фріц Мандл став палким шанувальником Геді. Після перегляду театральної вистави «Сіссі» він був настільки захоплений, що почав одержимо домагатися знайомства з нею. На той час Мандл вважався однією з найбагатших людей Австрії, поступаючись лише двом іншим магнатам. Геді була вражена його пристрасною прихильністю й розкішними залицяннями, тому відповіла взаємністю, частково через його значні статки. У 1933 році вони одружилися. Однак щастя тривало недовго. Незабаром Геді усвідомила, що її мрія про акторську кар’єру зруйнована. Мандл виявився деспотом у сімейному житті. Для нього Геді була не дружиною, а цінним об’єктом, річчю, витвором мистецтва, який потрібно охороняти. Він контролював кожен аспект її життя, фактично позбавляючи її свободи. Чоловік змушував Геді брати участь у прийомах і усміхатися його друзям, серед яких були й ті, хто мав зв’язки з нацистською партією. За чотири роки такого життя вона вирішила втекти. Одного дня Геді підсипала снодійне своїй покоївці, переодягнулася в її одяг і втекла з дому. Спочатку Хеді прибула до Лондона, де зустрілася з Луїсом Майєром – засновником студії Metro-Goldwyn-Mayer. Майєр саме подорожував Європою в пошуках нових талантів. Помітивши Хеді й згадавши її скандальну роль у «Екстазі», він запропонував їй контракт із оплатою 125 доларів на тиждень. Однак Хеді відмовилася. Згодом вона вирушила до Нью-Йорка на пароплаві «Нормандія». Прибуття до Америки та ажіотаж навколо її попередніх ролей дали їй змогу отримати пропозиції від провідних кіностудій. У Нью-Йорку Хеді підписала вигідний контракт із Metro-Goldwyn-Mayer. Її акторська кар’єра стрімко розвивалася. Вона зіграла у таких відомих фільмах, як «Алжир», «Леді у тропіках», «Тортілья-Флет» і «Небезпечний експеримент», "Самсон і Даліла". Загалом Хеді знялася у понад 30 фільмах і отримала титул «найкрасивішої жінки світу».

Маєр зробив велику ставку на молоду акторку, сподіваючись, що з неї вийде друга Грета Гарбо чи Марлен Дітріх. Тому й ролі для неї підбирали відповідні – фатальних красунь спокусниць, а партнерами були найзнаменитіші та найпривабливіші чоловіки тієї епохи: Спенсер Трейсі, Кларк Гейбл, Джеймс Стюарт. Геді отримала все, про що мріяла: успіх, гроші, славу. Її новий чоловік Джин Маркей обожнював Ламар і їхнього маленького названого сина Джеймса. Її останній фільм вийшов на екрани у 1958 році. У 1966 році, у віці 52 років, вона спробувала повернутися до кіно, але зіштовхнулася із серйозними труднощами. Проти акторки розгорнули кампанію цькування, адже її принциповість і критичні висловлювання про Голлівуд спричинили конфлікти з багатьма впливовими людьми індустрії. Додаткових проблем завдала публікація книги «Екстаз і я», написаної у співавторстві Лео Гілда та Сая Райса. Попри спроби акторки через суд зупинити публікацію, вони виявилися марними. За свій внесок у кінематограф Хеді Ламар удостоїлася зірки на Голлівудській Алеї Слави.Геді Ламар активно займалася наукою, хоча офіційної освіти чи спеціальної підготовки вона не мала. Будучи самоучкою, вона творила унікальні речі. У вільний від кіно час Геді працювала над різними винаходами: удосконалення світлофора, розробка таблетки, яка розчиняється у воді та створює газований напій. Однак вона сама визнавала, що цей напій на смак нагадував Алка-Зельцер і не мав великого успіху. Крім того, Геді спроєктувала й збудувала власний гірськолижний курорт. Вона часто говорила, що процес покращення речей був для неї так само природним, як дихання. Під час стосунків із авіаційним магнатом Говардом Г'юзом Геді вразила його своїм винахідницьким хистом. Г'юз запросив її на свої фабрики, щоб показати процес виробництва літаків. Надихнувшись природою, Геді спроєктувала новий дизайн крил для літаків, об'єднавши форми плавців найшвидшої риби й крил найшвидшого птаха. Навіть на знімальних майданчиках Геді знаходила час для наукової творчості. У її трейлері стояв стіл для винаходів, за яким вона працювала між дублями. Найбільшим внеском Геді Ламар у науку став її винахід у галузі бездротового зв’язку. Разом із композитором Джорджем Антейлом вона розробила систему стрибкової зміни частоти, яка згодом стала основою технологій Wi-Fi, Bluetooth і GPS. Цей винахід мав стратегічне значення для військових, зокрема, для керування торпедами. Під час Другої світової війни Геді дізналася, що радіокеровані торпеди можна легко збити з курсу, заглушивши їхні сигнали. Це надихнуло її створити радіосигнал, який неможливо було б відстежити чи заглушити. Вона залучила до співпраці свого друга Джорджа Антейла. Вони обидва любили грати на піаніно в чотири руки, і саме це підштовхнуло їх до ідеї: сигнал може «перестрибувати» між частотами, як пальці на клавішах фортепіано. За умови, що передавач і приймач синхронізовані, такий сигнал ставав стійким до глушіння. У 1941 році Ламар і Антейл запатентували свій винахід, але тогочасні військові не оцінили його важливості. Технологія залишилася непоміченою і не принесла винахідникам прибутку. Лише через десятиліття система стрибкової зміни частоти почала застосовуватися в сучасних технологіях. Тим часом Геді часто стикалася з упередженням щодо своєї зовнішності. Замість підтримки її наукових досягнень, їй пропонували використовувати красу для продажу військових облігацій. Преса писала про її шлюбні перипетії, романи та зовнішність, але рідко згадувала її винахідницьку діяльність.

У 1941 році Національна рада винахідників визнала її розробку значущою для оборонних програм США, а видання Los Angeles Times назвали Геді «екранною сиреною та винахідницею, чиї розробки тримають у секреті через їхню стратегічну важливість». У 1997 році Геді Ламар стала першою жінкою, яка отримала престижну нагороду BULBIE Gnass Spirit of Achievement Award, відому також як «Оскар винахідництва». А в 2014 році її внесок в науку був визнаний офіційно: Геді Ламар увійшла до Залу слави національних винахідників США за розробку технології стрибкоподібного перемикання частоти. Саме завдяки цій технології сьогодні працюють Wi-Fi, Bluetooth та GPS, що принесло їй неофіційний титул «матері бездротового зв’язку». Геді Ламар була одружена шість разів і народила трьох дітей. Попри численні труднощі, її життя залишило значний слід у науці та мистецтві. Вона померла 19 січня 2000 року в Орландо, штат Флорида, у віці 85 років. Згідно із заповітом, її прах було розвіяно на батьківщині в Австрії, у мальовничому Віденському лісі.