Велике значення у суспільно-політичному та економічному житті Півдня України мала діяльність цивільних губернаторів. Серед них можна виділити губернатора Херсонської губернії німецького походження Якова Федоровича Ганскау, який був вихідцем зі старовинного Курляндського дворянського роду, нащадком військових. Його 
батько, Отто Фрідріх фон Ганскау, після прийняття православ'я — Федір Якович Ганскау, мав звання штабсротмістра Лубенського карабінерного полку. Яків Ганскау народився в 1787 році на території Курляндської губернії (нині це велика частина Латвії і незначні частини Литви і Білорусії). Виховання Яків отримав у першому сухопутному шляхетському кадетському корпусі, в який вступив у віці п’яти років. Дворянські діти потрапляли в кадетський корпус в п'ятирічному віці та навчалися тут більше десяти років військовій справі та світському етикету. Також одночасно з військовими науками кадети вивчали німецьку, французьку, латинську мови. У корпусі викладали театральне мистецтво, танці, музику. Кадети займалися і в столярних майстернях. Вважалося, що майбутній офіцер повинен був мати найрізноманітніші навички.
Навчався Яків дуже добре, в лютому 1805 року закінчив навчання і у званні прапорщика був направлений на службу в Низовський полк. Згодом через нетривалий час його перевели у Віленський полк. Ганскау став активним учасником військової кампанії Росії проти наполеонівських військ. Він брав участь у битві між російським авангардом генерала від інфантерії Буксгендена і французами маршалом Даву і генералом Ожеро в 12 кілометрах на північний схід 
від містечка Пултуська. У бою Ганскау хоробро переслідував французів. Також він був присутній під час поразки російських військ при Фридланді. У самому кінці 1809 року Ганскау отримав звання штабскапітана. Нова сторінка його біографії починається з призначення дивізійним ад'ютантом до генерал-лейтенанта Багговута. У квітні 1812 року молодому офіцеру присвоюється звання капітана. Яків Ганскау брав активну участь у російсько-французької війні 1912 року. Він учасник Бородинської битви, у якій корпус Карла Федоровича Багговута було перекинуто в район села Утіца. Тут війська, в рядах яких перебував Ганскау, відкинули другу дивізію корпусу французького дивізійного генерала Жана Андоша Жюно до самого Утицького лісу. Після смертельного поранення генерал-лейтенанта Миколая Тучкова генерал Багговут взяв на себе командування військами на лівому фланзі. Він вів запеклі бої із частинами маршала Йосипа Понятовського і відвів свої війська тільки після відходу корпусу генерала від інфантерії Дмитра Сергійовича Дохтурова. У битві при Тарутиному Багговут очолював військову колону, що складалася з двох корпусів, але був убитий с самого початку бою ворожим ядром. За хоробрість, виявлену в Бородінській битві, Якова Ганскау було нагороджено орденом святого Володимира 4-го ступеня та орденом святої Анни 4-го ступеня.
Яків Федорович брав участь у боях при Бауцені, Кульмі, Лейпцигу. За проявлений героїзм 6 жовтня 1813 його було переведено в лейбгвардію Єгерського полку і отримав золоту шпагу із написом «За хоробрість». Ганскау завершив Вітчизняну війну 1812 року у Франції, де в битві під Парижем за свої героїчні 
вчинки отримав в нагороду орден святої Анни 2-го ступеня з алмазами. У чині полковника 26 червня 1817 року Ганскау був переведений командиром в Чернігівський піхотний полк. З військової служби пішов 3 березня 1823 року в чині дійсного статського радника. Одразу після відставки одружився із княжною Олександрою Дмитрівною Волконською, від шлюбу з якою мав двох синів Михаїла й Федора, та чотирьох доньок: Катерину, Варвару, Софію та Олену. Через деякий час Якова Федоровича було призначено Архангельським губернатором. Через деякий час його переводять цивільним губернатором в Кострому. Там, серед інших справ, він приділяв особливу увагу відкриттю нових шкіл і училищ, а також наведення ладу в уже існуючих навчальних закладах. За це Ганскау було обрано почесним членом Московського університету. Після костромського краю Якова Федоровича було переведено в Курськ (1830-
1831 рр.). У той час в Астрахані виявилася холера, звідти епідемія швидко поширилася по всій центральній Росії. Вже в серпні 1830 року курський цивільний губернатор Ганскау повідомив губернську лікарську управу про появу на півдні імперії заразної хвороби, занесеної морем з Індії в Астрахань, і недопущення її поширення в межах губернії. Яків Федорович, який прослужив в Курську понад рік, готував губернію до можливої епідемії: склав повний список медичних чинів, заснував «Комітет для запобігання появи холери в краї». Губернським правлінням було розіслано по всіх повітах розклад місць, де повинні бути засновані на проїжджих дорогах карантинні кордони та застави з неодмінним виділенням будівель під тимчасові лікарні. Туди ж були відправлені чиновники для завідування кордонами і спостереження за виконанням карантинного статуту. В очікуванні великого лиха губернатор наполегливо вимагав від місцевої влади заготовити необхідну кількість потрібних ліків на випадок приходу холери в губернію. Їм же пропонувалось добути 
хлорний газ для обкурювання людей і їх речей, які проїжджали через губернію. Яків Федорович стежив за тим, щоб дворяни дбали про селян під час епідемії холери, 
відкривав лікарні та лазарети для недужих. 19 вересня 1830 року завбачливий Ганскау на засіданні заснованого ним Комітету твердо заявив, що в призначені медичні пункти будуть відправлені медики, які перебувають на службі в губернії та тих, які практикують приватно. До них додавались аптекарі та їхні учні. Всі необхідні для боротьби зі страшною хворобою медикаменти губернатор дозволяв негайно взяти у вільних аптеках. В цей час в губернії відбувались неабиякі події. Серед неписьменного народу повзли зловісні чутки, що колодязі отруєні, лікарі розповсюджують страшну заразу. Що нібито заражені не тільки м'ясні продукти, але навіть товари у крамницях, а влада обкурює здорових людей отруйним повітрям. Ганскау добре знав причину московського чумного бунту XVIII століття, тому вживав усіх заходів для заспокоєння місцевого населення, діючи обережно і методично. Члени холерного комітету збиралися майже щодня, докладно обговорюючи стан справ в губернії та ретельно обдумуючи кожний захід. Його спроба припинити корупцію закінчилася доносом і переведенням в інше місце. Річ у тому, що завдяки Ганскау від своєї посади був відсторонений лікар на прізвище Гретта, який за хабарі звільняв селян від рекрутського набору. Гретта написав кілька скарг в Петербург, які справили враження на Бенкендорфа — начальника політичної поліції Росії. І Олександр Бенкендорф склав на Ганскау довідку з вельми невтішними 
характеристиками. Останнім місцем губернаторства Якова Федоровича була Херсонська губернія. 16 березня 1831 року Ганскау, за наказом Миколи I, став цивільним губернатором у Херсоні. У нашому місті досвідчений адміністратор 
і господарник не забарився відзначитись як ревний охоронець державних інтересів. Вже у вересні 1831 року Ганскау було двічі нагороджено подяками Новоросійського і Бессарабського генерал-губернатора Графа Федора Петровича Палена за викорінення помилок і упущень, виявлених при перевірці губернських установ і херсонської в'язниці. 16 грудня Яків Федорович отримав подяку за збір недоїмок і податей, що накопичилися за Херсонською губернією. За велінням імператора у грудні 1832 року губернатору була призначена щорічна премія в розмірі тисячі рублів на 12-річний термін, а у вересні 1834 року Херсонський губернатор за відмінну службу був нагороджений орденом Святого Володимира 2-го ступеня, а в 1836 році отримав звання таємного радника. На рахунку Ганскау чимало добрих справ, які залишили помітний слід в історії Херсона. Серед них — відкриття 1 жовтня 1834 року 
Херсонського училища торгівельного мореплавання, яким він опікався і далі. Самою визначною подією стало спорудження величного пам'ятника князю Потьомкіну-Таврійському. У 1828 році у східній частині пустиря (район сучасного Потьомкінського скверу) почалося будівництво училища для дітей канцелярських службовців. З його відкриттям херсонському губернатору Якову Ганскау, спало на думку встановити відлиту в 1831 році статую Потьомкіна не в фортеці, яка до 1835 року перестала виконувати військове призначення, а тут же, в центрі міста, щоб облагородити і сам цей пустир, і прилеглі вулиці. Пам'ятник був звернений обличчям до вулиці, що спускалась до Дніпра. Його добре було видно з боку річки, адже загальна його висота становила 6,5 метрів. Створення бронзової скульптури було замовлено кращому скульптору Росії Івану Петровичу Мартосу. 23 листопада 1836 року Ганскау урочисто скинув покрив з пам'ятника Таврійському князю. Зі східного його боку на латині, а з західної — російською мовою на мідній дошці постаменту було вигравірувано: «Памятник сей воздвигнут в царствование Государя Императора Николая Первого. При Новороссийском и Бессарабском генерал-губернаторе графе Воронцове и при Херсонском гражданском губернаторе действительном статском советнике Ганскау в 1836 году».
Яків Федорович приїхав у Херсон вже тяжкохворим на сухоти. Поганий клімат та важка робота загострили протікання хвороби. Він купує в Старому Криму маєток для того, щоб поправити своє здоров'я, але не допомогло. 20 листопада 1837 року Яків Федорович Ганскау вийшов у відставку за станом здоров'я, але продовжував служити у Міністерстві внутрішніх справ. У серпні 1840 року його було нагороджено відзнакою за бездоганну службу.
Він помер 29 березня 1841 року. Його поховано в Санкт-Петербурзі на ділянці родинного поховання Волковського кладовищя.
