Календар подій

2
3
4
6
7
9
11
13
14
15
16
17
18
19
20
21
22
23
24
25
26
27
28
29
30
 
 
 
 
 

Аромати і темрява: екранізації «Парфумера» як дзеркало людської одержимості

12.09.2025

Фахівці відділу обслуговування юнацтва та молоді Херсонської обласної бібліотеки для дітей ім. Дніпрової Чайки в межах циклу заходів "Читання зі смаком кіно" провели онлайн-зустріч "Аромати і темрява: екранізації “Парфумера”.

"Парфумер: історія одного вбивці" — це роман про Жана-Батиста Гренуя, генія без запаху, який прагне створити ідеальний аромат, здатний викликати любов. Але його шлях — це шлях ізоляції, злочину і внутрішньої порожнечі. Зюскінд говорить про людське прагнення бути відчутим, про те, як запах — невидимий, але потужний — може стати мовою душі, інструментом влади, навіть зброєю.

   

Учасники мали змогу зануритися в глибини роману Патріка Зюскінда та простежити, як його ідеї трансформувалися у трьох різних екранізаціях — 2006, 2018 та 2022 років. Це була не просто дискусія про кіно, а психологічна подорож у світ запахів, одержимості та пошуку себе.

   

Фільм Тома Тиквера 2006 року — це вірна адаптація, що зберігає історичний контекст XVIII століття. Гренуй тут — трагічний герой, ізольований від світу, одержимий красою запаху. Візуально стрічка вражає: кожен кадр — як мазок парфуму, гнітючий і прекрасний. Головна тема — геній і монстр в одній особі, а запах — як єдина мова, що дозволяє йому торкнутися світу.

  

Німецький серіал «Парфум» 2018 року — це інтерпретація, а не адаптація. Дія відбувається в сучасному світі, де група друзів з інтернату експериментує з запахами людського тіла. Тут запах — це вже не мистецтво, а інструмент контролю, маніпуляції, влади. Серіал досліджує, як аромат може керувати емоціями, викликати бажання, страх, покору.

Найінтимніша версія — "Парфумер" 2022 року. Головна героїня, Санні, втрачає нюх — і це стає метафорою втрати себе. Вона боїться, що не зможе відчути свою дитину, не зможе бути близькою. Її шлях перетинається з парфумером Доріаном, який шукає аромат, здатний викликати абсолютне почуття. Це вже не історія про злочин, а історія про порожнечу, про потребу бути відчутим, про страх забуття.

Запах тут — як пам’ять, як зв’язок, як останній міст між тілом і душею.

Захід став простором для глибоких роздумів: чи можемо ми створити аромат, що змусить людину любити? І якщо так — чи буде це любов?