У самому серці Херсона, на вулиці Театральній, височіє старовинна двоповерхова будівля з просторими залами – пам’ятка історії та архітектури. Саме тут розміщується Херсонський музей природи – відділ обласного краєзнавчого музею, який вже понад сто років гостинно відчиняє двері для жителів міста і туристів.
Історія цієї музейної перлини Херсонщини розпочалася у далекому 1897 році, коли Херсонська губернська земська управа запросила молодого українсько-польського вченого-природознавця, ботаніка Йосипа (Юзефа) Конрадовича Пачоського на посаду губернського ентомолога.
Талановитий науковець з енциклопедичними знаннями став одним із фундаторів херсонського музейництва. Він написав безліч наукових праць, започаткував нову науку, здійснив грунтовні дослідження флори і фауни тодішньої Херсонської губернії (сучасна Кіровоградська область, вся Миколаївська, половина Одеської, частина Херсонської) і Криму, зібрав багатотисячні наукові гербарні та зоологічні колекції. Так сталося, що основна частина наукової діяльності вченого відбулася саме на Херсонщині.
Йосип (Юзеф) Пачоський народився 8 грудня 1864 року (26 листопада за старим стилем) у старовинному містечку Білогородка Заславського повіту Волинської губернії, що перебувало на той час у складі Російської імперії (нині це село Ізяславського району Хмельницької області України). Щоправда, в багатьох джерелах малу батьківщину вченого ототожнюють з Білогородкою в Рівненської області.
Родина Пачоських належала до дрібнопомісної польської шляхти. У багатодітній сім’ї Конрада і Людвіки Пачоських Юзеф був найстаршою дитиною. До 12 років він здобував домашню освіту під опікою батьків. Дитячі роки майбутнього вченого пройшли в оточенні мальовничої волинської природи, де в нього сформувалася любов до світу рослин і тварин. Це почуття він зберіг на все життя і зумів передати молодшому синові Станіславу, майбутньому інженеру-лісівнику.
З огляду на високий рівень освіти в родині, мати вирішила віддати сина на навчання до Рівного – повітового центру Волинської губернії.
Першим навчальним закладом, у якому він із 1876 року продовжив навчання, була Рівненська гімназія (на той час реорганізована в реальне училище). В одинадцять років Йосип вступив до училища, однак не закінчив його. Ще змалку він захоплювався полюванням, як і його батько. Саме полювання остаточно зблизило хлопця з природою, зокрема з ботанікою, яка згодом стала сенсом його життя. Тож, незважаючи на досить прискіпливий контроль з боку класних наставників, 14-річний Йосип самовільно покинув училище. У спогадах Мєчислава Ґарусевича – племінника Йосипа Пачоського - йдеться: «Ще будучи гімназистом в Рівному, він продав нового кожушка, купив рушницю та втік зі школи. В такий спосіб розпочав мисливське життя».¹
Згодом Йосип вступив до Уманського училища землеробства і садівництва, яке готувало управителів-садівників. Тут його інтерес до природи ще більше посилився. Особливо майбутній вчений захоплювався ботанічними екскурсіями й виготовленням гербаріїв.
Ось як про цей період життя юного Йосипа Пачоського згадує Мєчислав Ґарусевич: «Зацікавленість природнича так надмірно сильно, навіть жадібно, заповнювала його думки та уяву, що всі інші предмети з переліку шкільної програми вважав нудьгою та втратою цінного часу. Таких очевидних підстав, що суперечили правилам і дисципліні школи, цілком вистачало, щоб формально налаштовані шкільні керівники таврували недисциплінованого Йозіо (Йосипа) як неука та гультяя».¹
Тож, Йосип пішов і з цього училища, не закінчивши навчання. Хоча ряд довідників і статей пишуть протилежне, вони не підтверджують це документально. Навпаки – є архівний документ, який переконливо свідчить, що Йозеф Пачоський не закінчував Уманського училища землеробства та садівництва. Його прізвище не фігурує в списку випускників за період від заснування училища до п’ятдесятиріччя його існування з усіма реорганізаціями.¹
Незважаючи на відсутність документів про середню освіту, у 1882 році 17-річний Пачоський почав власну наукову біографію: вивчав рослини у наукових експедиціях на Уманщині та Черкащині. За п’ять років наполегливої праці він став справжнім ученим. У 1887 році написав свою першу наукову працю – «Нариси флори околиць м. Умані Київської губернії».
У 23 роки молодого й талановитого науковця було обрано дійсним членом Київського та Новоросійського (м. Одеса) товариств природознавців. У 1888-1894 роках він працював помічником головного садівничого Ботанічного саду університету Св. Володимира (Київський національний університет ім. Т. Шевченка).
За дорученням Київського товариства природознавців Пачоський проводив дослідження флори і фауни Херсонської, Подільської, Волинської, Полтавської та Астраханської губерній, в Криму, на Дону і на Поліссі. Про результати своїх досліджень він постійно доповідав на зборах товариства та друкував їх на сторінках своїх наукових «Записок». У межах Херсонської губернії проводив ботанічні дослідження на території теперішніх Березнегуватського, Снігурівського і Баштанського районів Миколаївщини та на Кінбурнській косі.
Певний час був садівником Санкт-Петербурзького імператорського ботанічного саду, де розробляв і приводив до ладу гербарні колекції. Потім переїхав до містечка Дубляни біля Львова, де читав лекції з ботаніки і садівництва у Вищій рільничій школі (нині – Львівський національний університет природокористування).
У цей період, за дорученням Краківської академії наук, вчений проводив дослідження флори Східної Галичини, Буковини, Угорщини, Західного Поділля, Бессарабії. А потім настав 1897 рік, з якого починається тривалий двадцятип’ятирічний етап у житті вченого-натураліста, пов’язаний з його роботою на Півдні України. Цей період позначений плідною науковою діяльністю та розвитком музейної справи в Херсоні.
Як вже згадувалося, Йосипа Пачоського запросили до Херсона на щойно відкриту посаду губернського ентомолога (ентомологія – наука, що вивчає комах). Його головним завданням було вивчення шкідників сільського господарства і розробка заходів боротьби з ними. А також – поширення елементарних знань у цій галузі серед селян й учнів сільських шкіл.
1904 року за ініціативою вченого для музею була зведена окрема будівля. Збудована вона була за кошти Херсонського губернського земства та доброчинні внески містян. Це винятковий випадок в історії музейництва України, адже більшість музеїв створювалися у вже наявних будівлях. Заклад, який вже називався «Природничий музей Херсонського губернського земства», відкрився у січні 1906 року. Основним контингентом серед відвідувачів стали учні Херсонського земського сільськогосподарського училища та навколишніх сільських шкіл.
Сьогодні ентомологічна колекція вченого налічує близько 10000 екземплярів різноманітних комах. Окрім ентомології, вчений займався вивченням природи краю, збирав колекції рослин. Гордістю музею стала колекція Йосипа Пачоського із 22000 експонатів, яка постійно поповнювався зразками рослин, зібраними ним не тільки в Херсонській губернії, а й в інших місцевостях України та близького зарубіжжя.
Є в музеї й зібрана Йосипом Пачоським зоологічна колекція, в якій особливо цікава орнітологія (птахи). Також у фонді музею зберігається велика колекція пташиних гнізд. А ще – геологічні, мінералогічні, палеонтологічні зразки. Таким чином, Херсонський музей природи поступово перетворювався на потужний науковий центр південної України.
Відділ флори й фауни музею вражає розмаїттям. Також тут можна дослідити мешканців підводного світу. Серед унікальних експонатів – скелет 26-метрового фінвала (другого за розміром ссавця планети після синього кита та 2-га за величиною тварина планети). Скелет, розміри якого вражають, займає весь другий поверх будівлі. Його подарували музею випускники Херсонського морехідного училища, які спіймали кита біля Антарктиди у середині ХХ століття. В експозиції також представлені рідкісні й зникаючі тварини: уссурійський тигр, сніжний барс, леопард, бурі ведмеді.
Фонди музею збільшувались не лише стараннями Йосипа Пачоського, який очолював заклад до 1920 року. Природничі колекції поповнювали у різні роки експонати, передані сюди ентузіастами.
На посаді очільника музею вчений продовжував експедиційну роботу, досліджуючи флору і фауну Херсонщини та Бессарабії. Зібрані ним гербарії зберігаються не лише в Херсоні, а й в різних університетах України.
У 1910-1920 роки з-під пера Пачоського виходить низка фундаментальних праць, серед яких особливо важливими є «Херсонська флора» (1914), «Опис рослинності Херсонської губернії» (1915-1927). Ці видання стали настільними книгами для багатьох поколінь ботаніків.
У період нацистської окупації Херсона (1941-1944) споруда музею вціліла, але у Німеччину вивезли чимало цінних експонатів. Втім, немалу частину унікальних екземплярів вдалося зберегти.
Херсонський музей природи вистояв і у важкі часи післявоєнного та пострадянського занепаду. Після реконструкції будівлі музею, яка відбулася у 2021 році, на її фасаді з’явилися фігурки бджілок – вони розміщені біля отвору, в якому живе рій живих бджіл. Це символічно, що у стінах Музею природи поселилися її справжні мешканці. Звісно, «виселяти» їх музейники не стали.
Унікальна колекція флори та фауни вціліла навіть під час російського вторгнення в Україну та окупації Херсона у 2022 році. Російські загарбники за допомогою місцевих колаборантів пограбували майже всі музеї Херсонщини, вивезли десятки тисяч цінних експонатів, а колекцію Музею природи, на радість херсонцям, «не оцінили». Зникла тільки рушниця засновника музею Йосипа Пачоського, яку окупанти вивезли разом із сейфом.
Сьогодні Музей природи є не тільки культурно-просвітницьким закладом. Флористична, ентомологічна та орнітологічна колекції, зібрані його засновником, мають вагоме значення для вітчизняної та світової науки.
Утім, повернемося у 20-ті роки ХХ століття. В цей час Йосип Пачоський одночасно з музейною роботою викладав природничі дисципліни у вищих навчальних закладах Херсона. У 1918–1920 роках він був професором Херсонського політехнічного інституту, створеного на базі земського сільськогосподарського училища. Протягом 1920-1922 років викладав у реорганізованому з інституту сільськогосподарському технікумі (нині – Херсонський державний аграрно-економічний університет). Тоді ж написав низку підручників для студентів із фітосоціології, морфології рослин та ентомології.
Документи Державного архіву Херсонської області свідчать про те, що Йосип Пачоський у 1919 році працював вільнонайманим викладачем ботаніки Юр’ївського вчительського інституту, у 1921 році – Херсонського інституту народної освіти (нині це – Херсонський державний університет).
Вчений відзначався доброзичливим і відкритим характером, користувався загальною любов’ю й повагою. Його сучасники та учні згадували про Пачоського як про людину високої культури й ерудиції, яка мала творчий, допитливий розум й чудову пам'ять.
Окрім відданої праці в музейній і освітянській сферах, Йосип Пачоський провів значну науково-дослідну та природоохоронну роботу в заповіднику «Асканія-Нова». Як відомо, сьогодні це – найстаріший степовий біосферний заповідник планети та найбільша європейська степова заповідна територія. Дослідженням рослин асканійського цілинного степу Йосип Конрадович почав займатися ще на початку ХХ століття. А 1922 року очолив ботанічний відділ Науково-степової станції Державного заповідника «Чаплі» (так називалася Асканія-Нова у 1920-х роках).
Загалом багато уваги вчений приділяв вивченню саме степів. Він розумів, наскільки це важливо, адже тоді степи вважалися просто пустелею. Його праці про степову флору стали науковою основою для подальшого розвитку заповідної справи в Україні.
Як орнітолог Йосип Конрадович провів величезну роботу, досліджуючи степових птахів та їх вплив на сільське господарство. У своїх дослідженнях вчений вказував на критичну роль знищення природних середовищ існування як основну причину зменшення чисельності багатьох видів птахів.
До Асканії-Нової у Йосипа Конрадовича була особлива любов. Ставши одним із ініціаторів охорони степів, вчений закликав залишати незайманими ділянки цілинного степу та припинити випас худоби в лісах.
Досить поширеною є думка, що саме за порадою Йосипа Пачоського у 1898 році засновник заповідника барон Фрідріх Фальц-Фейн виділив під охорону кілька степових ділянок в Асканії-Hовій. Слід зазначити, що документального підтвердження цього факту на сьогодні немає.
Велику увагу Йосип Конрадович приділяв розробці раціонального мисливського законодавства, став одним з ініціаторів введеної в Україні з 1925 року заборони весняного й літнього полювання.
Завдяки дослідженням вченого причорноморські степи стали одним з найбільш вивчених у ботаніко-географічному сенсі регіонів України.
У вересні 1923 року 60-річний вчений разом із синами Конрадом і Станіславом переїхав до Польщі. Біографи Йосипа Пачоського причини його переїзду розглядають у політичній площині – декількох років при радянській владі виявилось достатньо, щоб учений, покинувши все, поїхав за кордон.
П’ять років Йосип Пачоський працював у заповіднику «Біловезька Пуща» науковим керівником Біловезького народного (нині – національного) парку, де також заснував природничий музей. Одночасно Йосип Конрадович викладав у Познанському університеті ім. А. Міцкевича. 1926 року вчений отримав звання почесного доктора філософії, 1938-го – почесного професора університету.
Після виходу на пенсію він продовжив наукові експедиції – досліджував флору Польщі, Боснії, Болгарії. У 1932 році Йосипа Пачоського було обрано членом-кореспондентом Польської академії наук.
Того ж року вчений придбав невеликий маєток у селі Сірослав біля Познані, де заклав сад із тисячі плодових дерев, досліджував їх морозостійкість.
Під час Другої світової війни та окупації Польщі гітлерівці відібрали у Йосипа Пачоського маєток та позбавили чи не найбільшого багатства – величезної бібліотеки. Самого вченого змусили продовжувати наукові дослідження в інтересах окупантів, а родину – доглядати сад.
14 лютого 1942 року Йосипа Конрадовича Пачоського не стало. Видатний вчений помер від серцевого нападу після отриманої звістки про звіряче побиття онука співробітниками Гестапо, якого від дуже любив. Поховали науковця в Познані.
У наш час дослідження Йосипа Пачоського високо оцінені вченими різних країн. Його наукова спадщина складається з більш ніж 300 робіт з ботаніки, зоології, географії, лісознавства. Вчений вперше обґрунтував поняття «фітоклімат», ввів у науковий обіг термін «фітосоціологія», започаткувавши нову науку (фітосоціологія – вчення про рослинні співтовариства), уклав перший у світі підручник з фітосоціології. Ім’ям Йосипа Пачоського названо 1 вид комах та 16 видів рослин, з яких волошка Пачоського та зіновать Пачоського занесені до Червоної книги України.
Оберегом пам’яті вченого в Україні був і залишається Херсон. З 1989 року в Херсонському державному університеті та Херсонському краєзнавчому музеї почали регулярно проводити наукові ботанічні читання та круглі столи пам’яті Йосипа Пачоського. Також у Херсонському державному університеті запрацювала природодослідницька наукова лабораторія ім. Йосипа Пачоського та була заснована щорічна стипендія його імені для найкращих студентів-природодослідників.
2016 року в Херсоні в результаті декомунізації було перейменовано понад 100 вулиць, провулків, площ. Відтоді один із провулків міста названий на честь Йосипа Пачоського. Є вулиця Йосипа Пачоського і у Кривому Розі.
Його спадщина – це не лише десятки наукових публікацій, гербарії та численні музейні колекції. Він був ученим, який не просто вивчав природу, а й намагався захистити її від нищення. У своїх працях послідовно обстоював ідею збереження біорізноманіття, закликав до охорони лісів, степів, рідкісних рослин і тварин. Його методи ботанічних досліджень були новаторськими для свого часу: він одним із перших в Україні почав застосовувати фітосоціологічний підхід – дослідження рослинних угруповань як цілісних екосистем.
У науковому світі Йосипа Пачоського вважають фундатором української фітосоціології, одним із перших екологів та природоохоронців. Ідеї вченого про важливість збереження природної рівноваги були значно випереджальними
У 2020-х роках його ім’я почали частіше згадувати в контексті охорони природи та популяризації науки. Українські дослідники називають Пачоського одним із перших голосів, який попереджав про небезпеку антропогенного тиску на природу.
У 2022 році, після вторгнення Росії в Україну, Херсонський музей природи, заснований Пачоським, встояв попри всі загрози. Це стало символом стійкості української науки та культури. І хоча музей неодноразово потерпав від російських обстрілів, він залишився живим нагадуванням про справу, яку почав учений ще наприкінці ХІХ століття.
Йосип Пачоський належить до тих постатей, чиє життя й діяльність варті глибокого осмислення. Він залишив по собі не лише книги й колекції, а й світогляд – науково виважене, але водночас чуйне ставлення до природи. Цей спадок актуальний і сьогодні, коли людство опинилося перед викликом збереження довкілля.
А ще життєпис Йосипа Конрадовича підтверджує, наскільки в житті все непередбачуване і водночас настільки ж взаємопов’язане. Саме в результаті ланцюга випадковостей і закономірностей біологічна наука отримала видатного вченого. Якби юний Йосип був дисциплінованим учнем і лишився в Рівненському реальному училищі, то, закінчивши його, з високою ймовірністю став би одним із чиновників Російської імперії польського походження.
Однак бунтівна вдача хлопця, що завдала багато прикрощів його матері, спрямувала обдарованого юнака спочатку до Умані, потім до Києва, Санкт-Петербурга, і врешті-решт – до Херсона. І навіть тоді, коли у південному місті на Дніпрі молодий, талановитий і завзятий науковець мав боротися зі шкідниками сільського господарства, він став одним із зачинателів херсонського музейництва і створив потужний науковий спадок. Саме тут вповні розкрилися всі таланти його енергійної натури.
Про долю видатної людини, яка чверть століття присвятила розбудові херсонського музейництва, – ми розповіли також в нашому відеоматеріалі, який можна переглянути тут
¹ Родинне коло та юність Йозефа Пачоського: монографія / М-во освіти і науки України, Уманський держ. пед. ун-т ім. П. Тичини, Уманський нац. ун-т садівництва ; упоряд. Чорна Г. А., Мамчур Т. В. Умань, 2021. URL : https://science.udau.edu.ua/assets/files/2021/cherven/monografiya.pdf (дата звернення: 12.08.2025).
КОРИСНІ ПОСИЛАННЯ
Бєлякова К. Спадок Йосипа Пачоського. Як працівники Херсонського краєзнавчого музею продовжують справу вченого. Суспільне. Херсон. URL : https://suspilne.media/kherson/1080805-izdit-u-zrujnovane-obstrilami-selo-sob-dogladati-za-pokinutimi-tvarinami-istoria-zitelki-hersonsini/ (дата звернення: 12.08.2025).
Ланшина Л. Йосип Пачоський - дослідник флори Волині та Полісся / Волинський краєзнавчий музей. Волинський монітор (Monitor Wołyński) : газета. URL :
https://monitorwolynski.com/index.php/uk/news/183-2012-02-26-21-24-01 (дата звернення: 12.08.2025).
Сінкевич І. Йосип Пачоський: таємниці життя вченого. Art-кавун : портал. URL : https://artkavun.kherson.ua/yosip--pachoskiy-taemnitsi-zhittya-vchenogo.htm
(дата звернення: 12.08.2025).
Шклярук Н. Відомі незнайомці: вчений і засновник херсонського музею природи Йосип Пачоський. Суспільне. Херсон. URL : https://suspilne.media/kherson/176374-vidomi-neznajomci-vcenij-i-zasnovnik-hersonskogo-muzeu-prirodi-josip-pacoskij/ (дата звернення: 12.08.2025).
