Тихонов Ігор Олексійович
(31.07.1924 – 12.03.2020)
прозаїк
Ігор Тихонов народився 31 липня 1924 року в Херсоні. Пережив Голодомор 1932 – 1933-х років. Навчався на «відмінно» у херсонській школі № 15. До війни встиг закінчити 8 класів. Після смерті матері у 1941 році хлопець залишився на окупованій території з безробітним батьком. Далі – голод та злидні.
Згодом, ховаючись від поліцаїв та жандармів, юнак зустрів свого однокласника, який був пов’язаний з підпільною групою Іллі Кулика. Ця зустріч вплинула на подальший шлях Ігоря Тихонова. У 1943 році, тікаючи від переслідувань загарбників, він пішки перетнув лінію фронту та юним новобранцем вступив до лав Червоної Армії.
Воював спочатку в 33-й гвардійській дивізії 84-го гвардійського полку, пізніше – у стрілецькому полку 315 стрілецької дивізії IV Українського фронту. Брав участь у звільненні Херсонщини: Широкине, Чорнянка, Основа, Дніпряни (Британи), Кринки, Дар’ївка, Львово. Двічі форсував Дніпро, а також Сиваш, де був поранений. Потім – госпіталь, і знову війна.
У квітні 1944 року штурмував Перекоп, звільняв Армянськ, Бахчисарай, Севастополь. На стелі, що знаходиться на Сапун-горі під Севастополем, викарбовано ім’я Ігоря Тихонова як учасника штурму цієї гори та звільнення міста. У 1945 році за станом здоров’я демобілізувався. Відтоді й розпочалася багата трудова біографія Ігоря Олексійовича Тихонова.
Спочатку працював у Скадовську та водночас закінчив екстерном 9-10-ті класи. З 1947 по 1950 роки служив у Херсоні в органах Херсонського обласного УМВС.
Значну частину життя Ігор Тихонов присвятив роботі на освітній ниві. Закінчив Донецький педагогічний інститут. Після двох років роботи в школі у селі Сєдово-Василівка Новоазовського р-ну на Донбасі переїхав до рідного Херсона. З початку 1960-х років працював старшим вихователем Чорнобаївської школи (нині – Степанівська ЗОШ № 17), а з 1972 по 1983 – директором цієї школи.
Ігор Олексійович завжди залишався оптимістом та не втрачав бойового духу. Навіть перебуваючи на пенсії, активно займався громадською роботою, був депутатом місцевої ради, не оминув і літературну творчість. До останнього – поки міг рухатись – зустрічався з молоддю, розповідав про воєнне лихоліття та про свій шлях воїна-визволителя.
Йшли роки, та душевні рани війни не загоювалися. Не міг ветеран забути своїх бойових товаришів, з якими воював і які не повернулися. Тож, вже у поважному віці, Ігор Тихонов видав книжки своїх воєнних спогадів, які висвітлюють події Другої світової війни на Херсонщині та в Криму. Першою побачила світ книга «Херсон – Севастополь» (2005).
Попри те, що Ігор Олексійович в останні роки життя майже повністю втратив зір і був прикутий до ліжка, він продовжував писати свої спогади під диктовку та щиро ділиться ними з читачами, і навіть записав відеоінтерв’ю.
Впродовж багатьох років Ігор Тихонов шукав відповідь на запитання: «Яка Сила допомагала йому врятуватися там, де інші гинули?» Все життя не покидало його відчуття, що у складних обставинах поруч із ним був Хтось, хто допомагав. Ці відповіді автор намагається знайти у книжці «Дива в моєму житті», яка вийшла у 2017 році. На той час Ігорю Тихонову було вже 93 роки. А побачила світ ця збірка за сприяння небайдужих людей – журналістки Ірини Євстаф’євої та подружжя Лозових – співака і журналіста Максима Лозового, який був «очима» Ігоря Олексійовича при її написанні, та його дружини Тетяни. Допомагали також і студенти-волонтери. Вони теж записували та редагували спогади Ігоря Тихонова.
Збірка «Дива в моєму житті» складається з десяти коротких оповідань (десяти «див»), в яких автор розповідає про чергове «диво», яке допомогло йому вижити у смертельних боях та залишитися неушкодженим в ситуаціях, коли, здавалося, смерть неминуча. Тож, ця книга – не лише воєнні спогади, а й духовно-філософські роздуми.
Того ж 2017-го року Ігорю Тихонову було присвоєно звання «Почесний громадянин міста Херсона» за мужність, виявлену під час звільнення Херсона та Криму під час Другої світової війни, плідну освітню та просвітницьку діяльність, літературну творчість, яка висвітлює події Другої світової війни на Херсонщині та в Криму.
Рік потому вийшла наступна книжка спогадів Ігоря Тихонова «Херсон, Скадовськ і я, 1927-1937: 240 років Херсону» – про побачене і пережите у дитинстві, яке минало в Херсоні і в Скадовську.
Помер Ігор Олексійович Тихонов 12 березня 2020 року.
Твори
Дива в моєму житті : [спогади про війну, духовно-філософські роздуми]. Ч. 1 / І. О. Тихонов ; [редкол. : Євстаф’єва І. А. (голов. ред.), Лозовий М. В., Лозова Т. Г.]. – Херсон : [б. в.], 2017. – 36 с. – У передмові – коротка автобіографія автора.
Херсон-Севастополь. На память, на суд : воспоминания о войне : 60 лет Победе / И. А. Тихонов. – Херсон : [б. и.], 2005. – 134 с.
Херсон, Скадовськ і я, 1927-1937: 240 років Херсону / І. О. Тихонов ; [редкол. : І. А. Євстаф'єва (голов. ред.), Т. Г. Лозова, Л. М. Макаренко]. – Херсон : [б. в.], 2018. – 60 с., [2] арк. іл.
У книзі почесний громадянин Херсона, учасник Другої світової війни ділиться спогадами про побачене і пережите у дитинстві, яке минало в Херсоні і в Скадовську.
Про нього
Він звільняв Крим та Херсонщину: пішов з життя Почесний громадянин Херсона [Електронний ресурс] : [Ігор Тихонов] / Євгенія Вірліч // Кавун.Сity. – Текст. і граф. дані. – Режим доступу : https://kavun.city/articles/79747/vin-zvilnyav-krim-ta-hersonschinu-yak-hersonska-miska-rada-zabula-pro-geroya-yakij-pishov-z-zhittya , вільний. – Назва з екрана. – Дата звернення: 26.02.2025.
Тихонов Ігор Олексійович [Електронний ресурс] : [почесний громадянин міста] // Херсонська міська рада. – Текст. і граф. дані. – Режим доступу : https://miskrada-ks.gov.ua/pro-kherson/pochesni-gromadjani-mista/tykhonov-ihor-oleksijovych/ , вільний. – Назва з екрана. – Дата звернення: 26.02.2025.
