Херсонщина - дивовижний край. Саме тут знайшли свою долю і стали патріотами краю губернатори: француз Еммануїл Сен Прі, грек Іван Калагеоргі, німець Володимир Пестель. Сьогодні ми розпочинаємо цикл краєзнавчих розвідок, присвячених їх діяльності. Перша наша розвідка познайомить вас із Володимиром Пестелем. Великий родинний клан Пестелів залишив слід в історії Російської імперії. Його представники - яскраві і непересічні особистості, біографії яких заслуговують окремого вивчення. Саксонські дворяни, з 10-х років XVIII століття вкоренились на новій батьківщині. Найбільш відомі з існуючих джерел три покоління Пестелів, що жили в XVIII - першій половині XIX століття: рахуючи від декабриста Павла Івановича Пестеля. Досить драматична історія цієї родини збіглась з історичною драмою зміни епох, трьох царювань. Володимир Пестель - сенатор, дійсний таємний радник. Близько 20-ти років своєї служби він присвятив нашому краю: до 1844 року, протягом шести або семи років, був Херсонським губернатором, а з 1844 по 1854 - губернатором Таврійським. Він народився в 1789 році, в дворянській сім'ї Івана Борисовича і Єлизавети Іванівни Пестелів, у яких було шестеро дітей - п'ятеро хлопчиків і дівчинка. Батько займав пост генерал-губернатора Сибіру, однак майже весь час знаходився в Санкт-Петербурзі, що визивало подив у сучасників. Мати, уроджена Крок, була жінка - розумна і не тільки освічена, але і вчена.
Володимир разом із братом Павлом виховувався спочатку вдома, потім вони продовжили свою домашню освіту у Дрездені та Гамбурзі під керівництвом своєї 
бабусі Анни Крок. Про дрезденський період життя Павла і Володимира Пестелів майже не зберіглося свідчень. З мемуарів їх батька відомо, що вони користувались послугами кращих професорів. Знання ці були гуманітарного характеру і мало могли допомогти молодим людям, які в подальшому вибрали військову кар'єру. У 1803 р Павло, Борис і Володимир Пестель були записані до Пажеського корпусу, навчання в якому почали в березні 1810 р. Для шістнадцятирічного Володимира навчання в Пажеському корпусі закінчилося 13 червня 1813 року. Відразу після випуску з корпусу він вступив на службу корнетом в Кавалергардський полк і відправився в закордонний похід російської армії 1813-1814 рр. Разом із полком з 1 січня 1814 воював у Франції, де 13 березня брав участь у битві при Фершампенуазі, за що був нагороджений орденом Святої Анни 4-го ступеня, брав участь у взятті Парижа. Згодом у жовтні 1814 року повернувся з полком у Росію. У 1816 р Володимир Іванович був підвищений до поручика і призначений ад'ютантом до командира полку Миколая Івановича Депрерадовіча. Володимир Пестель добре виконував свої обов’язки, його поважали, нижні чини і офіцери. Він добре просувався по службі - в грудні , у віці 27 років, отримав чин полковника. Однією з найдраматичніших подій в житті Пестеля, яка істотно вплинула на все його життя, став виступ декабристів на Сенатській площі 14 грудня 1825 р. Майбутній таврійський губернатор був членом «Союза порятунку». Його ім'я було записано разом з ім'ям брата в «Алфавите членам бывших злоумышленных тайных обществ и лицам, прикосновенным к делу», складеного секретарем Слідчого комітету Боровковим А.Д. для пошуків зловмисних товариств. Всі члени таємного товариства заперечували участь Володимира Пестеля в його роботі, після проведення слідства, всі підозри проти нього були зняті.
Сумна популярність його брата, не завадила його службовій кар'єрі; він швидко йшов по службі і був флігель-ад'ютантом Миколая I. Розумний, освічений, красень і спритний танцюрист, він був 
відомим і в С.-Петербурзі. У 1822 р він одружився на Амалії Петрівні Храповицькій, яку дуже любив. На превеликий жаль шлюб виявився бездітним і закінчився повним розладом сімейного життя. Здібності висунули Пестеля вперед, і він вступив на адміністративну службу під керуванням князя Воронцова, який в той час був Новоросійським і Бессарабським генерал-губернатором. Князь вмів цінувати і вибирати людей; від чиновника він перш за все вимагав гуманного поводження з підлеглими і молодшими. Йому потрібні були люди, які вміли пом'якшувати суворі форми бюрократії. Потрібно було з'єднати розрізнене суспільство, пом'якшити звичаї, облагородити службу. Пестель зрозумів свою роль і прекрасно виконав її. 
31 серпня 1839 року в віці 41 року він був призначений Херсонським цивільним губернатором, а з 1841 р зайняв і посаду військового губернатора Херсона. При вступі на посаду херсонського цивільного губернатора, він виголосив промову, яка починалася наступними словами: «Не вважайте мене тою мітлою, яка знову все підмітає і чим частіше мете, тим швидше сама стає непридатною ». Місто причепурилось, як могло, щоб сподобатися молодому, спритному і красивому губернатору. Будучи сам людиною високої чесності і благородства, він мав такт і в обранні оточуючих; пробачаючи слабкості і недоліки своїх підлеглих, він вимагав від них того, чим найвищою мірою володів особисто, тобто чесності, гуманному поводженню з нижчими; він скоріше був готовий пробачити злочин, ніж брудний проступок. Чиновники перестали тремтіти перед губернатором і не боялися говорити правду. Купці і дворяни полюбили його, незважаючи не те, що він наполегливо переслідував експлуататорів чужої 
праці, чужих кишень і закоренілих кріпосників. Кожен із міських голів та губернаторів залишив по собі добрий слід в історії міста. При Володимирі Пестелі був здійснений проект засипки боліт між дамбами уздовж набережної Дніпра, і він же був ініціатором побудови кам'яної набережної. В результаті місто було захищене від розливів Дніпра. Тому вулицю, яка йшла від набережної, назвали Пестелевською (Говардовська, Червоноармійська, пр. Ушакова). У 1840 році генерал-майор 
Володимир Іванович Пестель розгорнув великі роботи з благоустрою міста. За його розпорядженням дорога до фортеці була обсаджена деревами і перетворена в бульвар, який згодом після його від’їзду було названо Пестелевським. При Володимирі Івановичі в Херсоні були зведені нові мости, влаштовано освітлення міста. На новий рівень організації вийшла пожежна команда. За заслуги перед містом і Херсонською губернією він був нагороджений орденами Святого Станіслава і Святої Анни I ступеня. Крім того, за старанність Пестелю, розпорядженням імператора, призначався додатковий оклад у 2 тисячі рублів сріблом, «доки буде займати посаду Херсонського губернатора».
У 1845 р. М.С. Воронцов, який займав пост Новоросійського і Бессарабського генерал-губернатора робить перестановку вищих адміністративних осіб, в під-контрольних йому губерніях. На початку 1845 року Володимир Іванович був проведений в генерал-лейтенанти, призначений Таврійським губернатором і відбув до Сімферополя. 17 березня 1845 р. незадовго до вступу на посаду таврійського громадянського губернатора він отримав звання генерал-лейтенанта. Остання зустріч Володимира Пестеля з мешканцями Херсона відбувалась у свята єврейської Пасхи і в наш Страсний тиждень. В його честь, було організовано урочистий обід, на якому було сказано багато теплих, щирих, вітальних промов. 22 січня того ж року він був призначений Таврійським цивільним губернатором. За цей час його діяльність проявилася в наступному: 2 рази він стягнув сповна: річний оклад податей (в 1849 р) і в 1850 р - піврічний «вкупі зі вступили недоїмки»; потім він сприяв Ангальтській Колонії, що була у межах Таврійської губернії і за це отримав від герцога Ангальт-Кетенського орден «Медведя Великого Хреста», в тому ж році був нагороджений орденом «Святого Володимира 2 ступеня". Під час Кримської війни Пестелю було наказано, в разі висадки ворога, вивезти із Сімферополя цінні папери присутствених місць. І дійсно, після того, як 4 вересня 1854 року ворог 
висадився в Євпаторії, і коли прийшла звістка про поразку 8 вересня під Альмой, а послані до головнокомандувача за відомостями кур'єри і чиновники особливих доручень не повернулись, і місту починала загрожувати небезпека від ворога, - Пестель зважився привести у виконання даний йому на цей випадок припис. Він погрузив на підводи цінні папери, частину всіх публічних архівів, великі суми грошей з державної скарбниці, а 10 вересня виїхав з міста. Жителі, залишені тільки з кількома ротами гарнізону та інвалідною командою, перелякались і кинулися слідом за губернатором. Новина про безпеку застигла втікачів вже на дорозі, і весь поїзд за наказом князя Меншикова повинен був повернутися назад. Відомості про це дійшли до Петербургу і, незважаючи на те, що Пестель пояснив причини, що спонукали його до втечі, його звільнили з посади губернатора. Володимир Іванович переїхав у Петербург. Деякий час служив у Сенаті. Пестель помер в Москві 19 січня 1865 року.
Історія життя Володимира Пестеля сповнена протиріч. Вірний клятві, він опинився серед тих, хто брав участь в придушенні виступу декабристів. Ще більше питань викликає громадянська служба Володимира Івановича. Займаючи вищий адміністративний пост в Херсонській губернії, він зумів стати народним улюбленцем, зробив великий внесок у розвиток губернії і гу-бернського міста. У Сімферополі таки не зумів проявити себе. Деякі з прийнятих ним рішень були спірними, компрометували губернатора і в підсумку привели до його відставки. Це був військовий чоловік, який займався громадянськими справами. Ліберальність поглядів, потурання і невиправдана довіра до людей - ось ті якості, які не дозволили йому стати успішним адміністратором. Приватне заступництво імператора Миколи I сприяло успішному розвитку його кар'єри. Однак невміння розпоряджатися власними коштами і звичка жити на широку ногу змусили його зустріти старість у злиднях.
