календар подій

Календар подій

 123456
78910111213
14151617181920
21222324252627
282930    

Перший Херсонський цивільний губернатор Окулов

10.09.2020

Херсонська губернія проіснувала сто сімнадцять років. Вона включала в себе території сучасних Херсонської, Миколаївської, Одеської, Кіровоградської областей, частини Дніпропетровської області України та частину Молдови. Перша столиця Північного Причорномор’я місто Херсон мав більш сприятливі умови для розміщення державних установ ніж Миколаїв, тому що більшість адміністративних споруд цього міста були зайняті підрозділами Чорноморського адміралтейства, через що повне розміщення установ губернського правління не було можливим. Крім того судноплавство на Південному Бузі було не повноцінним і не було можливості забезпечувати Миколаїв  у повній мірі будівельними матеріалами, паливом і продовольством. А в Херсоні  того часу  знайшлись приміщення для численних губернських відомств: губернського правління, канцелярії губернатора, казенної палати, дворянського депутатського зібрання, банківських та судових установ. Зважаючи на це, 15 травня 1803 року указом Олександра І губернські установи було переведено до міста Херсона, а губернію перейменовано в Херсонську. У зв’язку з цим  перейменуванням змінилася і назва посади її начальника: він став Херсонським цивільним губернатором. Відповідно до законодавства, херсонські цивільні губернатори здійснювали всі функції глави місцевої адміністрації. Було сформовано апарат управління цивільних губернаторів. У 1806 році було введено штатні розписи, губернське правління, казенну палату, палати карних і цивільних справ, совісний суд, наказ громадського нагляду та медична управа. Губернське правління Херсонської губернії за штатами 1806 та 1812 років складалось із губернатора і двох радників, а також у зв’язку з потребою поліцейського управління – одного асесора. У подальшому відмінності в штатних розписах губерній імперії були скасовані. В 1836 році Херсонська губернія за штатами була віднесена до третього розряду. Губернське правління отримувало штат у 56 осіб, канцелярія губернатора – 8 осіб. Першим Херсонським цивільним губернатором став Олексій Матвійович Окулов. Цю посаду він займав з 15 травня 1803 року по 1805 рік.

 

Герой нашої розповіді народився сьомого квітня 1766 року  в  Москві. Родина Окулових - старовинний дворянський рід, близький з Нащокіними, Вяземськими, Шеремет’євими, Оболенськими, Жемчужниковими та Давидовими. Окулови були добрими знайомими Олександра Сергійовича Пушкіна. Рід був внесений до VI частини родовідних книг Московської, Ярославської та Вологодської губерній. Окулови мали свій герб. Щит розділений на чотири частини, з яких в першій частині, в блакитному полі, зображені золотий хрест і під ним срібний півмісяць, рогами вниз звернений. У 2-й і 3-й частинах, в золотому полі, горизонтально покладені три шпаги і три стріли, гострим кінцем в ліву сторону. В 4-й частині, в червоному полі, срібна фортеця. Щит увінчаний дворянським шоломом з короною, на поверхні якої видно зігнену руку в латах зі шпагою. Намет на щиті блакитний і червоний, підкладений золотом. Щитотримачі: лев і гриф. Батько губернатора, Матвій Герасимович Окулов - прем’єр-майор, дворянський депутат Богородського округу,  був відомим діячем столичного дворянського кругу. Мати -  Ганна Олексіївна, уроджена княжна Кропоткіна. В родині було п’ятеро дітей. Порфірій, Євграф, Модест стали військовими. Генерал-майор Модест Матвійович, шеф Рильського піхотного полку, під час Вітчизняної війни 1812 року героїчно загинув під Островно. Його портрет, який написав Джордж Доу знаходиться у Військовій галереї Зимового палацу. Олексій Матвійович Окулов після навчання в Московському університеті, служив в Преображенському, потім в Кабардинському піхотному полку. У чині генерал-майора Окулов вийшов у відставку і перейшов на цивільну службу. Йому належить робота «Міркування про властивості і сили повітря», читав він її на публічних зборах в університеті в 1782 році, а окремою брошурою видав в 1783 році.  У вересні 1801 року він був призначений першим губернатором відновленої за указом Олександра I Олонецькой губернії. Олексій Окулов провів велику роботу з відтворення губернських установ і підбору для них штату чиновників. 3 січня 1802 року губернське правління, казенна, кримінальна і цивільна палати, наказ громадського піклування і совісний суд були відкриті, «чиновники в губернські присутні місця введені особисто цивільним губернатором». В цьому ж році почали свою діяльність повітові установи у знову відновлених у рангах повітових центрах. 25 червня 1802 році Окулов був переведений губернатором в Архангельськ. У травні 1803 року він зайняв пост  губернатора в Херсоні. Основною діяльністю Олексія Матвійовича в період губернаторства в нашому краї було адміністративне облаштування нової губернії, відкриття та забезпечення функціонування місцевих закладів державного управління. Після виходу у відставку  Окулов жив у Москві в домі батька. Він був освіченою людиною, цікавився наукою і літературою. У будинку Окулова на Волхонці бували поети П. А. Вяземський, В. Л. Пушкін, художник К. П. Брюллов. З 1790 року фігурант нашої розповіді був одружений на фрейліні Хвостовій. У губернатора і його дружини Парасков’ї Семенівни було дев'ять дітей: чотири сини (Олександр, Іполит, Сергій, Матвій) і п'ять дочок (Софія, Єлизавета, Дарина, Варвара, Ганна). Матвій (1791-1853), командир Арзамаського кінно-єгерського полку, учасник Вітчизняної війни 1812 року, після відставки - дійсний статський радник, камергер, директор народних училищ Московської губернії, знавець мистецтва, колекціонер. Його дружиною була Анастасія Воіновна, сестра Павла Воіновіча Нащокина, найближчого друга поета  Пушкіна. Під час своїх приїздів до Москви в 1830-і рр. Олександр Сергійович не раз бував у сім'ї Матвія Окулова. Дочки губернатора Анна, Варвара, Софія заміжніми не були. Анна Олексіївна Окулова (1794-1861) була фрейліною імператриці Олександри Федорівни, статс-дама, вихователька Великої княжни Ольги Миколаївни, майбутньої королеви Вюртембергской. Вона користувалася великою повагою в світі, була нагороджена орденом Святої Катерини. Варвара Олексіївна Окулова до смерті жила в родовому маєтку Нікульское. С.Д. Шереметєв, який добре знав її, згадав про неї в своїх записках. Єлизавета Олексіївна Окулова була відомою в Москві співачкою-любителькою. Вона вийшла заміж за лейб-гусара Олексія Миколайовича Дьякова, знайомого Пушкіна. Цікава доля дітей Дьякова: Єлизавета стала дружиною поета Олексія Михайловича Жемчужникова, Олександра - вийшла заміж за князя Андрія Васильовича Оболенського. Дмитро Олексійович Дьяков, офіцер лейб-гвардії Уланського полку, дружив зі Львом Миколайовичем Толстим і став прообразом його літературних героїв - Ніколенькі Іртєньєва і Дмитра Нехлюдова (повісті «Отроцтво» і «Юність»).

Дочка губернатора - Ганна Іванівна Окулова вийшла заміж за московського дворянина Миколу Павловича Шипова, генерала, активного члена Московського товариства сільського господарства, члена Імператорської Академії мистецтв. Діти Шипових також поріднилися зі знатними людьми, сини досягли популярності.  Ольга Миколаївна Шипова вийшла заміж за графа Бориса Сергійовича Шеремет’єва (1822-1907), мемуариста, музиканта і композитора. Філіп Шипов досяг придворного чину церемоніймейстера.

Микола Шипов (1846-1911) став генералом, командиром Кавалергардського полку, а потім губернатором Уральської області, членом Державної Ради. Він був одружений на Софії Петрівні Ланській, дочці Наталії Пушкіної від другого шлюбу з Ланським. У них було п'ятеро дітей. Одна з дочок Дарина вийшла заміж за Петра Миколайовича Давидова, онука знаменитого воїна і поета Дениса Давидова, а її брат 
Миколай (1876-1958) був одружений на Ганні Михайлівні Раєвській, представниці настільки ж знаменитого дворянського роду. Дмитро Шипов (1851-1920) був членом Державної Ради, відомим земським діячем. З дружиною Надією Олександрівною Ейлер, прапраонукою знаменитого вченого Леонарда Ейлера, вони прожили 38 років і виростили дев'ять дітей. Олексій Матвійович Окулов був нагороджений орденом Святого Володимира другого ступеня. Він  помер у Москві 16 грудня 1821 року . Про його смерть А. Я. Булгаков писав братові: «Бідний Окулов вчора помер. Вся сім'я у розпачі. Я у них був ще у вівторок ввечері, вечеряв там. Він тільки що занедужав, знехтував хворобою. Доктор Рашка запевняв за годину до смерті, що немає небезпеки. Нарешті раптом оголосив, що немає надії. Зробили консиліум. Пфеллер взяв за пульс, і в ту хвилину хворого не стало ... Іду на похорон бідного Окулова. Я був там із Вяземським, бідна Софія, з самої кончини батька до цього часу все в нестямі, дуже бояться за її розум, а мати одне твердить, що бажає позбутися всіх дітей і також померти. Жахливо дивитися на них. Одна Аннета, старша, яка виховувалась у Смольному, зберегла бадьорість і за всіма доглядає.». Олексій Матвійович похований у Москві на кладовищі Донського монастиря, поруч із батьком, дружиною і дітьми.

  

 

 


X