Сьогодні ми скажемо кілька слів про другого сина графа Франсуа-Еммануеля де Сен-Прі, про Карла Францевича Сен-Прі. Про нього відомо небагато. Не збереглося його достименного портрета. Принаймні відомо, що у музеях Одеси та Херсона його немає. П’ять років він був херсонським губернатором і зробив чимало для нашого міста. Тож дізнаємось, хто він губернатор Сен-Прі? Французька революція стала серйозним потрясінням в економічному, політичному та соціальному планах. Вона впливала на долі людей, руйнувала звичний спосіб життя та усталені уявлення, пробуджувала не лише надії, а й ненависть, категоричне неприйняття. Однією з форм такого неприйняття притаманних Франції змін стала еміграція. За часів Катерини II посилюється еміграція з Франції до Російської імперії, зокрема на землі сучасної України. Іноземним переселенцям надавалися суттєві пільги. Це привертало увагу іноземців, особливо людей активних, які з певних причин не могли реалізуватися на батьківщині. З приходом до влади герцога Рішельє кількість його одноплемінників значно зросла, і що найголовніше — серед них переважали люди освічені, було чимало аристократів. У цьому немає нічого дивного, адже саме аристократам довелося в першу чергу емігрувати з батьківщини через Велику французьку революцію. Багато з них знайшли притулок у Російській імперії, ставши тут носіями західноєвропейської культури. Таким емігрантом був Сен-Прі Карл Францевич, дійсний статський радник, молодший брат генерал-лейтенанта Еммануїла Францевича де Сен-Прі, який з 1816 по 1821 рік був губернатором Херсона.
Карл Францевич народився 29 вересня 1782 року в Константинополі в сім'ї графа Франсуа-Еммануеля де Гіньяр де Сен-Прі та його дружини графині Вільгельміни Констанс фон Людольф. Батько його, один із видатних державних людей свого часу, за царювання Людовіка XVI займав послідовно пости посланця спочатку в Португалії та Іспанії, а потім у Туреччині. У 1774 році він брав активну участь, як посередник, під час укладання Кучук-Кайнарджицького миру між Росією та Турцією, за що був нагороджений імператрицею Катериною II орденом Св. Апостола Андрія Первозванного.
Перед французькою революцією він обіймав посаду військового міністра, був вірним слугою свого государя, майже до останніх днів його царювання вірно йому служив, але під час французької революції, в 1791 році, він емігрував до Росії. Позбувшись свого добробуту, в Росії він знайшов не тільки безпеку, але і другу батьківщину. Його старший син – Еммануїл Францевич – став генералом. Кар'єра молодшого сина Франсуа де Сен-Прі – Карла – так само почалася зі служби в російській гвардії. Він служив у Семенівському лейб-гвардійському полку, у 1804 році перейшов на цивільне відділення у званні камер-юнкера і статського радника. Карл Францевич був зарахований до відомства Херсонського військового губернатора герцога Еммануїла дю Плесі де Рішельє. У підпорядкуванні військового губернатора знаходилися тоді губернатори цивільної частини Катеринославської, Херсонської і Таврійської губерній. В цей час молодий Карл Сен-Прі у Петербурзі одружується на представниці давньго аристократичного роду Софії Голіциної. За словами графа Ф. П. Толстого, вона була
високою і худою, з дуже поганим обличчям, і важким характером. Незважаючі на ці вади, Сен-Прі залишався прекрасним сім'янином, люблячим батьком, вірним чоловіком. У шлюбі у них народилося троє дітей, які за указом від 10 березня 1825 року були зараховані до російського дворянства: Олескій, Еммануїл та Ольга. Олексій Карлович (1805-1851) був французьким дипломат та істориком. Еммануїл Карлович (1806-1828) був хорунжим лейб-гвардії гусарського полку, карикатуристом, який двічі згадувався у творах Пушкіна. Та донька Ольга Карлівна (1807—1853), з 1828 року одружена з князем Василем Андрійовичем Долгоруковим (1804—1868). За словами 
Вяземського, була «відома в суспільстві розумом і привітним, хоча досить дивним незалежним характером». З 1808 по 1812 рік Карл Францевич очолював Одеський комерційний суд, який одночасно був і першою апеляційною інстанцією. Суд керувався у своїй діяльності статутом Марсельського комерційного трибуналу і дозволяв іноземним купцям користуватися правосуддям, яке їм було зрозуміло - рідною мовою і без бюрократичної тяганини, властивої правосуддю Російської імперії. Завдяки цьому європейські оптовики охоче почали відвідувати місто та, висловлюючись сучасною мовою, стали першими "інвесторами в одеський проект". В Одесу вони привозили товари та купували пшеницю, яку везли до Європи, а Лондонський світовий хлібний ринок формував ціни з огляду на Одеську біржу. Сен-Прі займався врегулюванням найскладніших питань. Саме завдяки його діяльності ефективно експортувалася та імпортувалася продукція. Вийшовши з посади начальника суду, у 1812-1815 роках він займає посаду цивільного губернатора прикордонної Подільської губернії. Згодом у 1818 році Карл Сен-Прі за протекцією графа Ланжерона був призначений губернатором у Херсоні. За спогадами сучасників та згідно з документами, він був неймовірно активною і працездатною людиною. «Повторювати – значить продовжувати» – таким було кредо Карла Францовича на посаді губернатора.
Саме йому належить заслуга заснування в 1818–1820 роках губернської лікарні або «Богоугодного заведения». На території лікарні, збудуваної для потреб міського населення, розміщувалися притулок для немічних, самотніх людей похилого віку та, побудований трохи пізніше маленький сирітський будинок. Новий губернатор вів господарство на основі раціоналізаторства: не вдавався до праці кріпаків, наймаючи вільноробочих; застосовував нові механізми та прийоми землеробства. «Його господарство приносило великий прибуток і сприяло експорту хліба», - згадують історики. За нетривалий час перебування на посаді губернатор Сен-Прі створив шерстомийну галузь місцевої переробної промисловості. Мита вовна використовувалася для сукна. Як адміністратор і як власник великих земельних угідь у Херсонській губернії, а також у Дніпровському повіті Таврійської губернії (12 тис. десятин землі) Карл Францович приділяв велику увагу розвитку вівчарства. Він запросив із Франції відомого спеціаліста П'єра Муллена, під керівництвом якого і почалося будівництво шерстомийок на березі Дніпра в Херсоні. Перші підприємства почали діяти в 1822-1828 рр., а в середині XIX століття за обсягом виробництва шерстомийна промисловість у Херсоні випереджала всі інші галузі виробництва.
Менш відомо про його сприяння у влаштуванні мідійноустричного господарства на Чорноморському узбережжі. Перший устричний завод з‘явився в Кларівському маєтку землевласників Васалів (нині Круглоозерка Голопристанського району) на березі Устричного озера. У 1818 році під час візиту імператора Олександра I до Херсона губернатор Сен-Прі у своїй доповіді звернувся до государя з клопотанням про спорудження в місті нової набережної та портових споруд для розвитку морської торгівлі через Херсон. У цей час губернатор став одним з ініціаторів спорудження обеліска на честь англійського громадського діяча, гуманіста і філантропа Джона Говарда. Карл Францевич запропонував Олександру I не чіпати пам'ятника на могилі, де було безлюдно, а спорудити новий у Херсоні, навпроти місця будівництва каторжно-пересильного замку. Імператор схвалив це рішення і 23 липня 1818 р. затвердив кошторис на спорудження пам'ятника, представлений кабінетом міністрів, за яким у відомство Херсонського військового губернатора Ланжерона відпускалося 9674 руб., 30 коп. Ланжерон привернув до будівництва пам'ятника землеміра Гречину, який закінчив роботи до кінця травня 1820 р. Пам'ятник був збудований із сірого інгулецького вапняку. П'єдестал та обеліск були складені з блоків. Сонячний годинник зроблений із позолоченої міді. Чорний напис на пам’ятнику говорив: “Говард. Помер 20-го Генваря на 65 році від народження”. Навколо пам'ятника було влаштовано кам'яну круглу огорожу із залізною решітчастою брамою.
У 1821 році губернатор Сен-Прі був змушений покинути Херсонщину, що стала для нього рідною. Помер його батько і Карл Францевич успадкував титул пера Франції. Він повернувся на батьківщину і в 1822 році зайняв місце батька в палаті перів, став видатним державним діячем та дипломатом. Карл Францевич Сен-Прі прожив яскраве життя, уквітчане цілою низкою гарних справ, доблесті та честі.
