Фаду - музика португальської душі

Шаль, португальська гітара, вокал виконавця і потік почуттів. Цей простий спосіб, що став символом Португалії, може служити описом фаду - португальської музики і, в той же час, музики світу.Фаду, це музична пам’ятка Португалії. Адже назва "Фаду" походить від латинського слова fatum, в перекладі буквально означає "доля". Музичний жанр остаточно сформувався на початку XIX століття  в результаті поєднання традиційних грецьких, романських й арабських музичних варіантів під певним впливом бразильської музики. Розквіт популярності фаду почався приблизно в 1840 році, коли молодий граф Віміозу закохався в fadista (виконавицю фаду) Марію Севера, дівчину з кабачка. Основні характерні риси Фаду - це емоційний вираз смутку, ностальгії і любовного томління, що називають в Португалії одним словом "саудаді". Фаду відіграє важливу роль в національній самоідентифікації португальців, оскільки проводить чітку межу між яскравими й живими іспанськими ритмами, що уособлюють жвавий і різкий іспанський характер, та м'якою та меланхолічною душею португальського народу. Історично виникли і до сих пір збереглися два основних центра Фаду в Португалії: в Лісабоні і університетському центрі Коїмбра.  Як сказав видатний португальський письменник Еса де Кейрош:  “Афіни створили скульптуру, Рим вигадав право, Париж винайшов революцію, Німеччина відкрила містицизм. А Лісабон що ж створив? Фаду”. І все тому, пояснює він, що “Лісабон зберіг ще початкову млосність світла і свіжості: незважаючи на асфальт, на фабрики, на газові ліхтарі, на мощені набережні, тут весни все ще слухають доданки вітром вірші; і на крівлях все ще цілуються голуби; і все ще ніби чутно у тиші, як повітря струмує крізь щілини кам‘яних будівель, немов жива кров меланхолійного міста. І бог-поет ще не впав в немилість натовпу”. Коїмбрський стиль фаду тісно пов'язаний з академічною традицією університету.  Він має витонченіші мелодії та виконується лише́нь чоловіками. У Лісабоні фаду виконуються переважно в так званих будинках фаду , як чоловіками, так і жінками.  Фаду завжди виконується під маленьку, але дванадцятиструнну “гітару португезо”. На відміну від іспанської, яка виступає в ролі баса, португальська гітара веде мелодію. Але, що цікаво, сама гітара до Португалії попала порівняно недавно. І, як і самий як там не є “португальський напій” портвейн народився не без допомоги англійських купців, так і гітара була завезена торговцями і моряками з туманного альбіону. Англійська цистра – попередниця “гітари португезо” – вперше з‘явилася в XVIII столітті в місті Порту, де незабаром стала модним інструментом в світських салонах. А опісля зовсім трохи часу гітара настільки освоїлася в країні, що стала сповна національним музичним інструментом. Королевою фаду вважається Амалія Родрігеш.  Звання королеви Фаду присвоєно Амалії Родрігіш, завдяки таланту і старанням якої слава португальського Фаду розійшлася по всьому світу. Знаменитістю вона стала абсолютно випадково. Свого часу вона торгувала рибою і заразом любила співати. Одного дня її почув один імпресаріо, і тут же розгадав в ній великий талант. Коли Амеліа Родрігеш восени минулого року померла, в Португалії був, мало не національний траур.Крім того, слід виділити ще одне явище, що вплинуло на становлення фаду як сформованого музичного жанру: це властива Лісабону культура bairrista - слово походить від португальського bairro, район. Bairrista в більш широкому тлумаченні - це людина, яка народилася і живе в своєму кварталі, чиї інтереси, звичаї і повсякденність складають головні інтереси його життя. В контексті фаду bairrista це той, хто співає про свій район і для нього, вважаючи головним мірилом успіху успіх у його мешканців. Головною зіркою професійного фаду була Амалія, головним bairrista був Фернанду Маурісіо.Хоча в Португалії є і інші види народної музики, фаду, безсумнівно, є найбільш представницьким для цієї країни, як фламенко для Іспанії.  Без фаду, Португалія - як каравела без вітрила, як гітара без струн - зовні схожа, а сенс вже зовсім-зовсім інший.