У січні виповнилось 215 років від дня народження відомого історика, письменника, етнографа і публіциста - Аполлона Олександровича Скальковського.  Він був   одним із засновників Одеського товариства історії і старожитностей, створив історичний архів міста. Сприяв створенню в Одесі міської публічної бібліотеки.  Довгий час працював на державній службі в Одесі, займався статистичними дослідженнями. Саме тоді зацікавився історією Південної України, подорожував, брав участь в археографічних експедиціях. Переважна більшість матеріалів Скальковського була присвячена історії українського козацтва, кілька – історії заселення Південної України. Він народився 13 січня 1808 року у місті Житомирі. Син дрібнопомісного дворянина та онук священника з Чернігівщини, Аполлон Скальковський тривалий час спілкувався польською мовою. Родина була полономовною з огляду на походження мачухи – польки та католички. Проте й Аполлон, і його батько залишилися православними. Освіту здобув спочатку в Житомирській гімназії, по закінченні її у 1823 році вступив до Віленського університету на медичне відділення. Невідомо з яких мотивів і за яких обставин через два роки він перевівся на юридичний факультет Московського університету. Будучи студентом, відвідував салон княгині Зінаїди Волконської і був у дружніх відносинах з великим польським поетом Адамом Міцкевичем, який тоді проживав у Москві. Міцкевич написав Скальковському в альбом вірші на польській мові. До цього ж часу відноситься і поява в московських часописах його перших літературних творів.

У двадцять років Аполлон Скальковський отримав ступі  нь кандидата права та приїхав на службу до Одеси. Де у 1828 році став на державну службу в Управлінні новоросійського і бессарабського генерал-губернатора графа Михайла Воронцова. У межах службових обов’язків Аполлон Скальковський займався діловодством та вивчав стан міського господарства. Він відомий як автор статистичних досліджень зі значними економічними нарисами-доповненнями. У 1840–1850-х роках зарекомендував себе як фаховий знавець статистики, згодом очолив окремий статистичний комітет. У дослідженнях Аполлона Олександровича, окрім таблиць, є чимало відомостей щодо розвитку сільського господарства, торгівлі, видобувних галузей промисловості. Також у своїй роботі він приділяв увагу окремим населеним пунктам, цікавився поступом освітньої галузі та демографічними змінами, відстоював необхідність покращення транспортного сполучення. Окрім основної роботи , яку він виконував відмінно, була у Аполлона Скальковського ще одна пристрасть, це захоплення історією, що з’явилося в часи студентства. А Михайло Воронцов був відомим  своїм захопленням археологією, літературою, а також власником великої колекції манускриптів, документів та рідкісних книг. У 1834 р. Аполлон написав своєму начальнику Воронцову «Записку», яка зберіглася в Одеському обласному архіві. У ній мова йде про його бажання серйозно взятися за написання історії краю: «Часто, дуже часто пера мандрівників або торговців вигадували байки: сатиру або похвали краю, багатому великими подіями, незліченними прикладами самовідданості і великодушності, не говорячи про блискуче, безсумнівно блискуче його майбутнє, коли Провидінню бажано буде! Але подібні описання не складають історію… Як смиренний літописець вдаюсь під покровительство освіченого начальника і прошу дозволити мені стати письменником побуту Південноросійського краю.» З цією метою він просив відрядити його для обстеження місцевих архівів і складання на їх основі історії Півдня України. Дозвіл і гроші на поїздку, право на обстеження архівів та розпорядження місцевим чиновникам всіляко сприяти досліднику у його заняттях були одержані. У 1835 році Скальковський виїхав з Одеси.

Його шлях пролягав через міста і фортеці, збудовані в процесі колонізації Російською імперією чорноморсько-азовського узбережжя, через давні козацькі зимівники, через запорозькі села. Дослідник оглядав Дніпрові пороги, Січ, Хортицю, невелику верф в урочищі Кічкас. Скрізь – від Новоархангельська до Криму – він знаходив документи до історії Південної України, збирав пісні та перекази про запорозьке козацтво, купував у приватних осіб цінні документи до історії Запорозької Січі. Друга археографічна експедиція Аполлона Скальковського у 1839 році була успішною через те, що в Катеринославі він знайшов залишки Архіву Коша Нової Запорозької Січі з документами за 1730–1775 років. Цікавим було сімейне життя, Аполлона Скальковського. Він до нестями покохав 15-річну Софію Живкович. Вона була дочкою  сербського емігранта полковника Степана Живковича. Про неї відомо, що народилася в Кишиніві, закінчила Одеський інститут шляхетних панянок. Аполлон був старшим за неї на сімнадцять років. Дітей у родині Скальковських було багато, більше десятка, з яких вижили тільки семеро. Діти Аполлона Олександровича, які провели юність в Одесі у будинку батька, не осоромили ні його імені, ні міста, уродженцями якого були. Поступово в наукових заняттях Аполлона Скальковського головною темою стає вивчення історії Запорозької Січі. Вже у 1841 році на основі вивчення залишків Архіву Коша Нової Запорозької Січі та інших джерел він опублікував книгу «Історії Нової Січі, або останнього Коша Запорозького». В грунтовній праці відомого історика увага приділена походженню козацтва, формуванню Запорозького низового війська, подано цікаві подробиці про його склад, управління, військову готов- ність, судочинство, церковний устрій, громадське й домашнє гоподарство, торгівлю, звичаї. Вміщено цікаві документи про воєнні походи запорожців, взаємини з сусідніми державами. Докладно висвітлено скасування Січі і доля козацтва після падіння Коша. Тритомна «Історія Нової Січі, або останнього Коша Запорозького» стала одним із перших видань на таку тематику, вона написана на основі оригінальних джерел, частина з яких не дійшла до наших часів. Аполлон  Скальковський – автор 276 наукових праць.  Йому належать ще кілька забутих нині повістей у стилі Вальтера Скотта - «Кагальничанка», «Хрустальная балка», «Братья Искупители», «Мамай». І, звичайно, особливо слід назвати його “Перше тридцятиріччя історії міста Одеси. 1793-1823”. Книга вперше побачила світ в Одесі 1837 року. Немає жодної серйозної праці з історії Одеси, де не було б посилань на це дослідження. Останню наукову поїздку Південною Україною Аполлон Скальковський здійснив, коли йому було вже 78 років. Він  прослужив у Одесі 70 років, був живим архівом для всіх, кому потрібні були якісь довідки щодо місцевої історії та статистики. Багато зробивши для міста та його мешканців, Аполлон Олександрович  Скальковський багатства не нажив, останні роки жив у нужді. 9 січня 1898 року він помер в Одесі не дожив декілька днів до свого 90-річчя. Перший дослідник козацького степу був відспіваний у Спасо-Преображенському кафедральному соборі та похований на Першому Християнському цвинтарі.