Хто такий Микола Мордвинов? Адмірал, морський міністр, ліберал і заодно голова Вільного економічного суспільства. Прапрадід іншого реформатора – Столипіна. Прожив дев'яносто один рік. Був єдиним із сімдесяти двох членів суду, хто голосував проти смертної страти декабристів. Яка сміливість! Микола 
Семенович Мордвинов народився в селі Покровське Новгородської губернії в родині адмірала Семена Івановича Мордвинова і його другої дружини Наталії Іванівни. Початкову освіту хлопчик отримав вдома, пізніше відвідував приватний пансіон в Санкт-Петербурзі. З поваги до заслуг його батька - учасника Семирічної війни - Катерина II взяла десятирічного Миколу до палацу для спільного виховання зі спадкоємцем престолу, майбутнім імператором Павлом I. Однак за наполяганням батька вже в 1766 році підліток пішов служити у флот гардемарином і через два роки отримав звання мічмана.
Оскільки саме в той час йшла чергова російсько-турецька війна (1768 – 1774 рр.), молодого офіцера відправили до театру військових дій, а саме – відрядили до складу Дунайської флотилії. При ній він служив у якості ад’ютанта під началом контр-адмірала Ч. Ноульса, англійця за походженням. Незабаром Мордвинов відправився на стажування до Англії для отримання більш глибоких знань про морську справу. Упродовж 1773 – 1774 рр. він, у чині лейтенанта, практикувався на судах військового та торгівельного флотів Великобританії. Тут він добре вивчив мову, звичаї країни, передові технології різних сфер життя, став затятим «англоманом». У цей період він вперше ознайомився з ідеями ліберального суспільства, які викликали у нього інтерес і вплинули на формування 
світогляду. На початку 1777 р. Микола Семенович повертається додому та продовжує службу в Адміралтействі-колегії. Будучи від природи працьовитим і кмітливим, Микола стрімко піднімався по кар'єрних сходах. У 27 років він отримав звання капітана 2-го рангу і його призначають командиром корабля "Св. Георгій Побідоносець". Пізніше Мордвинов прийняв під командування корабель «Цар Костянтин», на якому брав участь у морському поході Василя Чичагова по Середземному морю. Подія ледь не закінчилась загибеллю майбутнього адмірала, адже неподалік від мису Фіністер корабель потрапив у сильний шторм. Через пошкодження керма і румпеля "Цар Костянтин" кілька годин перебував без управління, але все ж судно вдалося без втрат доставити на ремонт в порт Ферайо. Під час плавання по Середземному морю він зупинився в місті Ліворно, де познайомився зі своєю майбутньою дружиною - Генрієттою Олександрівною Коблей. Генрієтта народилася 1 липня 1764 в Англії в графстві Девон (Девоншир). Її батьком був випускник Оксфорда, священик, Бенджамін Коблей, який служив у церкві Сент-Томас Бекет невеликого 
містечка Додбрук в графстві Девон, а матір'ю - Сара Лей з містечка Ексміністер, що також в графстві Девон. За однією з версій Бенджамін Кобле трагічно загинув у віці 39 років під час читання проповіді, коли на нього звалилася балка зі стелі церкви. Він був похований 14 лютого 1764 в містечку Іда На руках у його дружини залишилося вісім дітей і через деякий час молодша з них - Генрієтта у віці восьми років була взята на виховання її старшою сестрою Елізабет Партрідж. Елізабет проживала в той час в Італії, і була одружена з англійським консулом в Ліворно Джеймсом Партрідж. Своїх дітей у подружжя Партрідж не було і, молодша сестра Генрієтта, сприймалася ними як прийомна дочка. Вони були добрими, освіченими людьми, з особливою увагою займалися її вихованням. За прикладом багатьох, місіс Партрідж послала портрет Генрієтти до знаменитого Лафатера, який написав наступне: «На цьому обличчі написані благородство, відвертість і чистота».
Російська ескадра залишилася зимувати в Ліворно, один з її капітанів, англієць, був знайомий з сімейством англійського консула і представив їм багатьох російських офіцерів, але ніяк не міг 
умовити Мордвинова познайомитися з ними. Справа в тому, що Микола Семенович багато чув про красу і розум міс Коблей, і боявся захопитися і закохатися в неї. Одного разу, випадково, вони зустрілися в Пізі; в той рік там влаштовували ілюмінацію, яка, за звичаєм, повторювалася в цьому місті через кожні три роки. Після цієї зустрічі Микола познайомився з родиною дівчини. Партріджі були дуже гостинні, голова сімейства цікавився наукою, політикою, спілкуватись з ним було цікаво молодому офіцеру, і Микола Семенович став часто бувати у них. Генрієтта спочатку була дуже боязка з Миколою Семеновичем, а Мордвинов чим частіше бачив її, тим більше і більше захоплювався нею: її розум і добре серце, прекрасний характер, краса і скромність зовсім полонили його. Одного разу вони всі були на балі у Флоренції, в Палаццо Пітті, де знаходиться знаменита галерея картин. Микола сказав місіс Партрідж: «Ходімо, я вам покажу портрет вашої сестри». Він підвів її до Мадонни Сассоферрато, поставив Генриєтту під святим зображенням і сказав: «Подивіться: абсолютно та ж фізіономія». Це порівняння, їй дуже сподобалось. Микола Семенович закохався в Генрієтту і посватався. Вони одружилися в 1784 році в Ліворно. Трохи пізніше Мордвинов повернувся на Батьківщину, слідом за ним вирушила і Генрієтта.
Цього ж року Микола Семенович був призначений в Херсон для участі в будівництві корабельних верфей і кораблів. З квітня 1783 р., після підкорення Російською імперією Кримського ханства та закладення бази Чорноморського флоту, у сферу службової діяльності Миколи Мордвинова потрапляє ще один регіон – Таврида. Органи управління Чорноморського флоту вирішено було залишити у Херсоні, де постало Чорноморське Адміралтейське управління. Його старшим членом було призначено капітана 1-го рангу М. Мордвинова. На цій посаді М. Мордвинов перебуває до 1785 р., коли отримує чин контр-адмірала і призначається головою Чорноморського Адміралтейського управління, фактично, отримавши посаду головного командира Чорноморського флоту. Зі своїм численним сімейством він оселився на території Херсонської фортеці. Суворий «Катон» в державних справах, у приватному житті Мордвинов був зразковим сім'янином, живим і цікавим співрозмовникрм. Він до нестями кохав свою Генрієтту. Молода дружина Мордвинова була живого, товариського характеру, любила суспільство і розваги. Вона зуміла обставити своє життя в незнайомій їй країні якомога приємніше і зручніше, хоча майже не знала російської 
мови. Численні її англійські родичі, близькі та далекі, роками гостювали у неї і отримували від неї виплати. Мордвинови жили широко і відкрито. Все це говорило про те, що Мордвинов вирішив осісти в Херсоні 
ґрунтовно і надовго. Як воєначальник Мордвинов проявив себе під час російсько-турецької війни: в чині контр-адмірала він командував Лиманської флотилією, очолював облогу з моря, бомбардування і штурм фортеці Очаків в 1788 році. Військові успіхи принесли йому орден Святої Анни 1-го ступеня, крім того, його наділили декількома маєтками. Однак службові відносини між князем Потьомкіним і контр-адміралом не склалися: занадто різні вони були люди ... Через розбіжності з Потьомкіним Мордвинов подав у відставку. Разом із дружиною Генрієттою Олександрівною і трьома дітьми (Софією, Миколою і Надією) він їде спочатку в Москву, а потім в один зі своїх маєтків в Білорусії, де живе до кончини світлого князя, що сталася 16 жовтня 1791 р . Після смерті Потьомкіна Мордвинов знову повернувся в Херсон. Його було знову призначено головою Чорноморського адміралтейського правління, та нагороджено чином віце-адмірала, з командуванням усім Чорноморським флотом і азово-чорноморськими портами. Після трьохрічного безтурботного життя в Херсоні в 1794 році відбувся переїзд Мордвинова з його величезною сім'єю в Миколаїв, в новий адміральський будинок. Перехід був пов'язаний зі смертю головного будівельника Миколаєва Михайла Фалеева, обов'язки якого були покладені на Мордвинова. 
Однак керував Мордвинов Чорноморським флотом і Миколаєвом недовго. Його адміністративна діяльність на Півдні була ускладнена конфліктом із ще одним відомим діячем часів Єкатерини II, адміралом Йосипом де Рібасом, який із 1794 р. керував будівництвом порту і міста в Хаджибеї. Оскільки Мордвинов був ярим супротивником будівництва порту в Хаджибейській затоці, він намагався зупинити роботи. Розпочалося тривале протистояння двох імперських можновладців. У сутичці двох адміралів переможцем вийшов де Рібас – допоміг йому у цьому нещасливий для Мордвинова інцидент: нищівний вибух, який стався у Станіславському цейхгаузі (нині Глибока Пристань поблизу Херсона). У результаті звинувачень у службовій недбалості з боку де Рібаса, Мордвинова наприкінці листопаду 1799 р. було відсторонено від виконання обов’язків і навіть взято під арешт. І хоча подальше службове розслідування довело його невинність, до Чорноморського адміралтейського правління він вже не повернувся, пішовши у відставку. Всі ці події настільки вразили Генрієтту, що у неї проявились ознаки психічного захворювання, яке було родовим «прокляттям» родини Коблей. Миколай Семенович зворушливо доглядав за хворою дружиною, він уявити не міг свого життя без неї. В цей час вони втратили свій 
дохід і були вимушені розпродувати все цінне що мали, а саме картини, коштовності, дорогий посуд. Обставини заставили їх займатись своїми маєтками в Херсонській губернії і в Криму, ця непритаманна для подружжя діяльність виснажила їх, але й подарувала нових друзів в особі родин Рув’є, барона Боде та інших. Деякий час адмірал Н. Мордвинов жив в Криму в Байдарській долині, яка була його власністю. Він купив її у Н.П. Висоцького, племінника князя Г. Потьомкіна, якому тому дісталася в спадок. Операція була проведена рішенням Державної Ради і затверджена імператором. У Криму, неподалік від Судака, в селищі Саук-Су (названо по імені гірської річки, що протікає через селище; по татарськи Саук-Су означає холодна вода) Мордвинов побудував за власним проєктом великий кам'яний будинок. Генрієтта Олександрівна , нерозлучна з чоловіком, завжди знаходила велике задоволення розділяти його турботи по господарству. Незабаром він був призначений членом адміралтейської колегії. Мордвинов притягувався до обговорення найважливіших державних питань, що піднімалися імператором Олександром і його найближчими співробітниками, а з утворенням міністерств (1802) зайняв пост міністра морських сил, на якому пробув тільки 3 місяці і поступився місцем більш впливовому Чичагову. Популярність Мордвинова в суспільстві позначилася у виборі його в 1806 році головою московського ополчення, хоча він не був в той час навіть дворянином Московської губернії. Значення Мордвинова в урядових сферах знову збільшилася з піднесенням Сперанського, з яким його зблизила спільність поглядів з багатьох питань, і якому він допомагав у складанні плану нової системи фінансів.
Зі встановленням державної ради Мордвинов був призначений її членом і головою департаменту державної економії, але заслання Сперанського на певний час похитнула його положення: він 
вийшов у відставку і виїхав до Пензи. У 1813 році він повернувся до Петербурга, але колишнє місце зайняв тільки в 1816 році. Вийшовши через два роки знову у відставку, він два роки пробув за кордоном; після повернення незабаром був призначений головою департаменту цивільних і духовних справ державної ради; разом з тим, він був членом фінансового комітету і комітету міністрів, і ці посади зберігав за собою і за царювання імператора Миколи I. У 1823 році він був обраний головою вільного економічного товариства і зберігав це звання до 1840 року. У 1840 р здоров'я Генрієтти Олександрівни різко похитнулося і через кілька років 16 серпня 1843 вона померла на руках чоловіка і своїх численних дітей. Їй було 79 років.Після смерті дружини Микола Семенович довго сумував, почав хворіти. Після нервового зриву адмірал Мордвинов помер у квітні 1845 року, у віці 91 року. Так завершився земний шлях адмірала-ліберала з великим серцем.
