Різдво – одне з найбільших і найурочистіших християнських свят. У цей день люди радіють, згадуючи народження Христа - поблажливість і єднання Бога з людиною, як каже церква. Ми традиційно збираємося родинами, зустрічаємося з друзями, влаштовуємо вечірки, карнавали, святкові гуляння. А як відзначали Різдво в дореволюційному Херсоні? Мені стало дуже цікаво, і я вирішила дізнатися як це було. Заглянемо трохи в історію. Перенесення початку календарного року на 1 січня сталося за указом Петра I у грудні 1699 року, коли на зміну давньослов'янського календаря з точкою відліку літочислення «від створення світу» прийшов юліанський календар. Примітно, що в Європі в цей час вже утвердився григоріанський календар, запроваджений в XVI в. і вів літочислення «від Різдва Христового». Тому в російських дореволюційних газетах на першій сторінці ставили дві дати: російську - за юліанським календарем і європейську - за григоріанським. Перехід на григоріанський календар стався тільки в січні 1918 року. Отже, в кінці кожного року справляли Різдво 25 грудня. І так само, як і ми 
зараз, прикрашали ялинку. Тільки та ялинка називалася різдвяною, а не новорічною. Різдво відкривало низку веселих новорічних веселощів, вечорів, концертів і балів-маскарадів. Ялинка, яку наряджали у переддень Різдва в заможних будинках Херсона, була недешевим придбанням. Не зберіглося інформації про те, скільки коштувала ялинка в нашому місті, але ціни по імперії збереглись. У столиці за лісову красуню, просили від 20 до 200 рублів. У менших містах - від 1 до 10 рублів. За традицією ялинку наряджали потай від дітей. Робили це зазвичай після різдвяної всеношної служби. Прикрасами в той час служили солодощі і фрукти. Популярні 
були і паперові іграшки у вигляді карет, тварин, янголят. Дуже часто прикрасами служили позолочені волоські горіхи. З кінця XIX століття виробники стали випускати і звичну для нас мішуру. Її виготовленням займалися на фабриці промисловців Алексєєвих. Мало хто знає, що Алексєєв - це справжнє прізвище режисера Станіславського, який сам кілька років працював на батьківській фабриці і навіть був її директором. Вінчала різдвяну ялинку Віфлеємська зірка - символ благої звістки про народження спасителя. Цікаво, зі смаком були прикрашені невеликі ( 50-70 см) ялинки, які розміщували на столах херсонських ресторанів. Різдвяний ранок був особливо радісним: діти, прокинувшись, бігли до вбраної ялинки і знаходили там приготовані для них подарунки.
Батьків же нащадки радували вітальними віршами, які малюки розучували заздалегідь, і сувенірами, виготовленими своїми руками. Цікаво, що починаючи з 20 грудня діти йшли на канікули на 2 тижні. Це стосувалося і тих, хто навчався вдома. Але вчителі суворо наказували батькам стежити за розпорядком: підйом, зарядка, сніданок. Уже 20-го грудня учні приходили до школи прикрашати зали. Іграшки були як їстівними: яблучка, горішки, пастила, вафлі і медові пряники, так і не їстівними: з паперу, шишок, латунні фігурки фей і янголят. Фабричні іграшки дозволяли собі гімназії. А слобідські школи робили все самі. Особливо любили горішки в обгортках з сусального золота. Але доручали цю справу тільки самим акуратним. Підготовці до Різдва в дореволюційному Херсоні приділяли велику увагу. Передріздвяні випуски газет рясніли рекламними оголошеннями про отримання магазинами на Суворовської «икры черной и красной, наваги, рябчиков, тетеревов, угрей, семги, копчушки, окороков и других продуктов высшей гастрономии».
На Різдво херсонці накривали шикарні столи, трапеза була особливо урочистою. У Святвечір - переддень свята, дотримувалися строгого посту до першої зірки, яка символізувала Віфлеємську. У Святвечір на вечерю подавали дванадцять пісних страв, головними з яких вважалися кутя (солодка каша з пшениці) і узвар (компот із сухофруктів, заправлений медом). У Різдво ж стіл ряснів різноманітними частуваннями. Подавали запечене порося або гусака, пироги, смакоту, солодощі. В той час, херсонські газети повідомляли про час початку літургії в церквах. У перший день Різдва Христового у місті зазвичай відбувався парад. Відвідавши богослужіння в храмах, херсонці цілком віддавалися святковим веселощам. Вражали уяву святково прикрашені коні в теплих, в’язаних червоних попонах з китицями, багато розписані сани і дуже красиве тепле хутро, яким візник укутував пасажирів. У той час був культ саней, кожен намагався прикрасити їх так щоб вони були найяскравішими, починаючи від дитячих маленьких з якими йшли на красиві укатані гірки до дорослих. Візники намагались виділити свої сани: червоні, жовті, блакитні. Своїм виглядом вони просто привертали увагу клієнтів. Зими в Херсоні були сніжними, тому на санях їздили в гості, їздили на бали, на маскаради.
Маскаради були улюбленою різдвяною розвагою у мешканців міста. Приблизно в середині XIX століття костюмовані бали стали неодмінним атрибутом свята. Маскаради влаштовувалися на весь 
час Святок - святкового тижня від Різдва до Водохреща, тому багато любителів світських розваг проводили в маскарадних гуляннях усі різдвяні дні. Варто відзначити, що маскаради були своєрідною «віддушиною» для суспільства, яке не мало ще звичних для нас домашніх розваг у довгі і нудні холодні зимові вечори. Протягом року, готуючись до маскарада, модниці шили красиві сукні, замовляли їх у кращих одеських кравчинь, а деякі навіть чекали доставки з Парижа. Тим більше був стимул - організатори маскарадів обіцяли цінні призи за кращі і оригінальні карнавальні костюми. До визначення переможців підходили з усією строгістю. Ось повідомлення херсонської газети «Югъ» від 7 грудня 1902 року про маскарадний вечір у суспільстві «Допомога»: «Интересных масок не было совсем, так что первый из назначенных за лучшие костюмы призов остался неприсуждённым. Второй приз достался какому-то остроумцу, весь вечер и ночь выстоявшему под огромным неуклюжим колпаком, изображавшим из себя самовар. Третий приз получил Мефистофель и вполне заслуженно: изящный костюм отлично сидел на стройном его обладателе». Не пощастило з призами оригіналу, який зображував «швидкоплинний час», він катав по переповненому залу дитячу коляску з дорослим гімназистом. Останній, як дивувався автор газетної статті, пролежав в ній в незручній позі весь вечір до закінчення маскарада. Зазвичай, дійство розпочиналось о дев’ятій вечора і продовжувалося практично всю ніч. Маски мелькали серед танцюючих пар. Зникнення деяких на короткий час було непомітно. Кавалери таємно запрошували дам на нічне запаморочливе катання на санях по замерзлому Дніпру. Палкі поцілунки серед нічної завірюхи згадували протягом усього року. Цікаво, що яскраві феєрверки в ті далекі часи були незмінними атрибутами Різдва. Так, напередодні цього свята в місцевих газетах з'являлись оголошення херсонського поліцмейстера: «Г. херсонский полицмейстер напоминает жителям Херсона о том, чтобы не стрелять в городе и оставить обычай проводить стрельбу во время Рождественских праздников, Крещенского водосвятия и других религиозных обрядов, тем более что уже были случаи несчастий с людьми от 
подобной 
стрельбы». Вищий світ губернії запрошувався на благодійні вечори. За вхід платили рубль на користь місцевого благодійного товариства. Середній клас – товариство ремісників – організовувало сімейні вечори з танцями, конкурсами та подарунками дітям. В ті часи, було традицією зустрітися на відкритій ковзанці, яку влаштовували прямо на Дніпрі. Там не тільки розчищали ділянку від снігу, а й облаштовували теплу роздягальню, щодня грала музика.
Крім широких гулянь, поширені були і приватні візити в святкові дні. Чоловіки в обов'язковому порядку повинні були відвідувати начальство, родичів і знайомих. Такі візити були короткими і часто займали не більше 15 хвилин: гість просто заходив в будинок, вітав і дарував подарунки, а у відповідь отримував від господарів частування.Подарунки могли бути самими різними. В кінці XIX століття почали випускати різдвяні листівки, які стали користуватися неймовірною популярністю. Їх дарували один одному, намагаючись знайти найбільш барвисті і незвичайні екземпляри. Обов'язковими були і благодійні ялинки для знедолених дітей. Їх влаштовували меценати і просто небайдужі люди. Жінки з заможних сімей вважали своїм обов'язком взяти участь у подібних заходах: вони самі заготовляли подарунки і шили дітям одяг. Вважалося, що на Різдво потрібно бути особливо уважними і турботливими до нужденних людей. В цей час було прийнято відвідувати з подарунками і частуваннями в'язниці, лікарні, сиротинці. У числі жертводавців на потреби малозабезпечених можна назвати представників добре відомих в Херсоні прізвищ: Волохіна, Соколова, Оболенського, Фальц-Фейна, Скадовського, Вадона і багато інших. За їх безпосередньою 
фінансовою допомогою благодійні товариства Херсона отримували можливість організовувати різдвяні урочистості з роздачею подарунків для дітей та дорослих. 
Так, титулярний радник Іван Блажков в 1913 році подарував школярам Зелених хуторів (нині Зеленівка) взуття на 100 рублів, гласний міської думи Марченко - 120 рублів дитячому притулку. Свою допомогу бідним видавали навіть газети. Наприклад «Рідний край» багато років просив допомоги у читачів і направляв її на подарунки бідним херсонцям. Особливу участь у допомозі знедоленим дітям брала Олімпіада Мартиновна Соколова: «За несколько дней до рождественских праздников заполучившая список более нуждающихся в городе семейств, которые объехала лично и, ознакомившись со степенью нужды бедняков, разослала им платье, обувь и проч. необходимые вещи. На 3-й день праздника г-жа Соколова собрала у себя на квартире около 200 деток, в присутствии которых была зажжена громадных размеров елка. Прежде чем затеять какие-нибудь развлечения для детей, г-жа Соколова накормила всех деток. Сытые и обогретые дети почувствовали себя совсем хорошо, кружась вокруг нарядной елки. Когда же в заключение граммофон исполнил гимн “Боже, Царя храни!”, дети пришли в неописуемый восторг… Перед уходом детям были розданы пальто, шапки, ботинки и проч., что кому нужно было. Кроме того, каждый ребенок получил по свертку сластей в платке…»- так описувала благодійний дитячий ранок, влаштований пані Соколовою, одна з місцевих газет. Ось так відзначали Різдво в Херсоні. Багато з цих традицій були перейняті і перетворилися в новорічні, деякі збереглися і дійшли до нас без змін, а якісь - назавжди пішли разом з тією епохою. Але і до цього дня Різдво залишається світлим святом, яке супроводжує особлива атмосфера тепла і благодаті.
