Першим народом на території нашої країни, назва якого стала відомою завдяки писемним джерелам, були
кіммерійці. Вони започатковують історію іраномовних кочовиків у степах Північного Причорномор’я. Найдавніші згадки про них є в славетного поета Гомера (друга половина VIII століття до н. е.). Припускають, що саме їх в «Іліаді» охарактеризовано такими епітетами, як «дивні доярі кобил», «молокоїди», «бідні» й «найсправедливіші». В «Одіссеї» ці кочовики вже названі кіммерійцями. Вони постають як міфічний народ, що мешкає на краю світу — на вході до підземного царства Аїда, вкритого вічним мороком:
Врешті дістались ми течій глибоких ріки Океану.
Там розташовані місто й країна людей кіммерійських,
Хмарами й млою вповиті. Ніколи промінням ласкавим
Не осяває їх сонце в блакиті ясній світлодайне,
Чи від землі воно йде у зоряні неба глибини,
Чи повертається знов до землі з неосяжного неба, —
Ніч лиховісна там вічно нещасних людей окриває.
Згадуються цей народ і в Біблії . Кіммерійців пов'язують з біблійним Тоґарма, сином Ґомера, онука Ноя. Згадуються вони і у книзі пророка Ісайї (V: 26-29): «І ось він (тобто народ кіммерійський) легко та швидко прийде… Не буде у нього ні стомленого, ні
знеможеного… Стріли його загострені, й усі луки натягнуті… ревіння його, як ревіння левиці… І зареве він, і схопить здобич, і понесе, і ніхто не забере…». Країну кіммерійців - Гамірр - поміщують на північному заході Малої Азії, в Каппадокії. Антична топоніміка пов'язує з кіммерійцями території Керченського і Таманського півостровів (Боспор Кіммерійський, Кімерік, Кіммерійський вал, кіммерійські переправи тощо). Однак, зважаючи на ту роль, яку кіммерійці відіграли в історії названих країн Малої і Передньої Азії, є підстави гадати, що під кіммерійцями слід розглядати могутні об'єднання пастушо-землеробських племен, які населяли степи від Дністра до Дону. Як самі себе називали «доїтелі кобилиць» невідомо. Навряд слово «кіммерійці» є самоназвою. Швидше за все, їх так назвали античні 
автори. Значення цього слова невідоме. В ассирійських клинописах кіммерійців називають гамірра, а в Біблії – Гомер. Походження кіммерійців є досить складним питанням. Ніхто з дослідників не береться дати на нього однозначну відповідь. Наприклад, існує думка автохтонного причорноморського
походження кіммерійців. Згідно з цією ідеєю, вони є нащадками племен, які задовго до того населяли південь Східної Європи, тобто носіїв катакомбної археологічної культури. Це означає, що кіммерійці є корінним населенням цієї території. Однак, ця думка не знайшла широкої підтримки в наукових колах. Натомість більшість істориків схильні вважати, що кіммерійці є гілкою давньоіранського народу, генетично близького до скіфів мотивуючи це їх іраномовністю. Це підтверджується тим, що імена кіммерійських царів (Лігдаміс, 
Теушпа, Шандакшатру) мають безпосередньо іранські корені. Таким чином, питання походження кіммерійців залишається відкритим. Кіммерійці у своєму розвитку досягли високого рівня родоплемінного устрою. Щоправда, вони не представляли собою згуртованої державної єдності. Вони були об’єднані в племена, що, в свою чергу, об’єднувались в доволі міцну спілку племен, на чолі якої стояв вождь. У соціальній організації кіммерійців спостерігався
перехід від родоплемінних відносин до рабовласницьких. Виділявся заможний прошарок населення – вожді й царі. В їхніх руках накопичувалися пасовиська, кінські табуни, багатства. Відомо, що у кіммерійців дуже прославлялись кінні воїни. Вони були на першому плані суспільства. Вершники та колісничники складали непостійний елемент в родоплемінних військових сполученнях. Вони складали основу кіммерійського суспільства. Кіммерійці були перш за все кінними стрілками. Вони мали на озброєнні чудові залізні мечі, бойові молоти та булави. На чолі цих загонів стояли добре озброєні вожді. При похованні вкладання до рук померлого зброї говорить про войовничість кіммерійців. 
Можливо, з кіммерійцями пов'язані пам'ятки білозірської культури XII — IX ст. до н. е., поширені у степовій зоні Північного Причорномор'я. Що ж до фізичного типу носіїв білозірської культури, то вони характеризувалися високим зростом (171 см у чоловіків), здебільшого видовженою формою голови з добре розвинутим м'язовим рельєфом, вузьким і високим лицем, досить широким носом. Вигляд кімерійців донесли до нас грецькі зображення. На малюнках несуться щодуху
лихі вершники і рубають ворогів. Вони дуже схожі на козаків - у папахах, в одязі на зразок жупанів, підперезані поясом. Тільки замість шабель у них в руках довгі прямі мечі. Вони носили шкіряні куртки, штани, чоботи і гостроверхі шапки. Жили кіммерійці патріархальними родами, які складалися з сімей. Кіммерійці не будували житл, а їхнє життя збігало у 
нескінченній мандрівці степом або верхи на конях, або в кибитках, запряжених волами. Поселення кіммерійців були тимчасовими, в основному – табори, зимівники. З початку основою господарства кіммерійців було землеробство та скотарство. Там, де дозволяли
природні умови, вони розводили велику й малу худобу, свиней та коней. Частина худоби була на стійловому утримані та забезпечувалась кормами та відходами, що давало землеробство. Кочовий уклад господарського життя давав можливість безмежно використовувати пасовища. Таким чином було виявлено нове джерело росту додаткового продукту та 
збагачення, яке потребувало мінімум затрат праці. Мабуть саме ці фактори підштовхнули народи Азії на перехід до кочового способу життя. Кіммерійці не були виключенням і приблизно в ІХ ст. вони першим на теренах Північного Причорномор’я переходять від осілого способу життя до кочового. Так як кіммерійці були кочівниками, кінь займав особливе місце в їхньому житті. Про це свідчать археологічні розкопки. Деталі кінського спорядження були обов’язковим атрибутом у захороненнях кіммерійських чоловіків. Оптимальні природні умови сприяли розвитку конярству та його переходу в табунне Конярство забезпечувало воїнів верховими кіньми та давало значну частину продуктів харчування, в т.ч. і молоко. Крім тваринництва кіммерійці, займались ще й полюванням. Кіммерійці були одними з перших, хто почав виплавляти з болотної руди залізо та широко використовувати його в 
промислових цілях. Вони зіграли головну роль у розповсюджені заліза в Східній та центральній Європі. Кіммерійці мали свої кузні і ковалів, які виготовляли залізні та сталеві мечі і кинджали, найкращі на той час у Стародавньому Світі. Їхні майстри виготовляли кінські вудила, наконечники стріл, прикраси. Кіммерійські пам’ятки представлені лише похованнями, зазвичай курганними, але відомі й без курганні поховання. Кіммерійські поховання - це, переважно, могили чоловіків, що цілком відповідають письмовій та образотворчій традиціям. Померлих кочовиків ховали за обрядом інгумації (покладання), зазвичай витягнуто на спині, частіше за все - головою на захід, як правило, у ґрунтових могилах (хоча відомі й випадки поховання на рівні давнього горизонту). Могили за влаштуванням та перекриті зверху деревом, ями з дерев'яним склепом або зрубом всередині, могили з дерев'яною конструкцією у 
вигляді частоколу або шатроподібної форми. Дерев'яні частини деяких могил мають сліди обпалення, що зв'язане з
вогняним ритуалом, який мав місце під час поховання. У підставі встановлювали кромлех з каменів з орнаментами і візерунками. Висота курганів досягала 15 м, а вершини вінчали схематичні кам'яні фігури. На них зображались обличчя, руки, іноді вони тримали атрибути влади: жезл, булаву, сокиру. Зазвичай фігури представляють чоловіків, але зустрічаються і зображення жінок. Очевидно, це були їхні правительки-дружини. Над своїми 
похованнями часто ставили кам'яні стели. На побутування в Кіммерійців культу Богині-Матері вказують стели із зображенням жінки, які мали культовий характер. Культ Богині-Матері - найхарактерніша риса формування релігійної свідомості багатьох народів. Колисковою всіх релігій була жіноча природа, що запліднювалася й розквітала від контакту з чоловічою природою. Чоловік і жінка започатковували світ, а найбільш виразні атрибути їхньої статі обожнювалися. Стародавніми релігіями звеличувалася й любов матері як єдиної годувальниці та захисниці дитини. Культ Богині-Матері в кімерійців - це відлуння релігійного культу ранньонеолітичної (дотрипільської) та Трипільської доби. Глиняні жіночі статуетки з підкресленими жіночими рисами, статуетки жінки з дитиною на руках дають уявлення про тогочасний
релігійний світогляд, про початки формування ще в тодішню епоху культу Роду і Рожаниць, поширеного в дохристиянських віруваннях східних слов'ян. Тотемом кіммерійців був змій, або змія. Але цей тотем був характерний взагалі для всіх індоаріїв, що можна спостерігати 
навіть в теперішній Індії по характерному обожнюванню змії. Священні змії-нагі понині користуються там нечуваною пошаною і повагою, і є об'єктом релігійного поклоніння. Широко відомі індійські факіри - заклинателі змій. Кіммерійців, власне як і деяких скіфів, стародавні автори міфів зображують як людей зі зміями замість ніг - змієногими. У найдавніших пластах слов'янської міфології від кіммерійців залишився образ Чорноморського Змія Горинича (Гор-хор-гар). У міфах давньої Еллади відображені жахливі битви Богів-Олімпійців із Змієногими гігантами («Війна Богів з гігантами»). Цей міфічний сюжет є, мабуть, пам'яттю про ті далекі часи, коли відбувалася зміна культурних стереотипів у предків античних греків, і про боротьбу з індоаріями-пелазгами. В Херсонській області представлені археологічні культури від кам’яного віку до часів Давньої Русі. Оставили свій слід і кіммерійці. Знайдені казани, склепані із листової бронзи, поблизу сіл Михайлівки Нововоронцовського району, Іванівки Голопристанського, селища міськоготипу Асканії-Нової. Курганні поховання кіммерійців досліджено на території Херсонщини біля сіл Любимівки та Софіївки Каховського району. При розкопках Широкого кургану у 
Малій Лепетисі знайдено поховання кіммерійського вождя 9 - 13 століття до нашої ери. Цікаво те, що разом з ним поховані 3 вози. Геродотом наводиться переказ про кіммерійців: «Одного разу в їх землю вторглися скіфи. Кіммерійці почали радитися: вступити чи їм в бій зі скіфами або залишити свою країну без бою. На раді
думки розділилися - царі пропонували дати бій і якщо доведеться, то померти з честю за свою землю. Але народ, не бажаючи наражатися на небезпеку, запропонував всім піти без бою. Так і не зумівши дійти згоди і не бажаючи залишати могили предків, вожді розділилися на дві частини і почали між собою ритуальний бій до смерті. Перед відходом з рідної землі, загиблих сім вождів кіммерійці поховали, і могили їх ще й тепер видно ... ». Припускають, що дійсно в VIII столітті до н.е. Кіммерійці під натиском скіфів, які вторглися через Перекоп, залишили 
могили предків і рідні місця, перейшли через протоку Боспор Кіммерійський і переслідував вздовж Кавказьких берегів, пішли в Анатолію, де і асимілювалися, розчинившись в місцевих народи. Античні міфи, історичні перекази та ассирійські клинописи створили в нас
уявлення про кіммерійців як про агресивний і войовничий народ. Завдяки давнім авторам ми знаємо, що вони робили досить масштабні походи в Малу Азію, воювали з Ассирією та Урарту. Отже, кіммерійці вели досить активну діяльність на історичній арені, вони впливали на історичний розвиток інших народів Східної Європи та Передньої Азії. Це значить, що кіммерійці є предметом вивчення не лише для дослідників історії України, а й для вчених, що займаються вивченням історії Євразійських народів.
Використана література:
- Борисенко В. Й. Курс української історії: 3 найдавніших часів до XX століття. 2-ге вид.: Навч. посібник. — К : Либідь, 1998. - 616 с.
- Відейко Міхайло Книга Історія цивілізації. Україна. Том 1. Від кіммерійців до Русі (Х ст.до н.е.- ІХ ст.).- Харків: Фоліо, 2020.- 586с.
- Геродот. Історії в дев'яти книгах / переклад з давньогрецької А. Білецького. — Київ : Наукова думка, 1993.
- Гомер. Одіссея: антична література/ Переклад з давньогрецької Б.Тена — Київ: Апріорі, 2022. — 544с.
- 3. Губарев В. К. История Украины.- Д.: БАО, 2004. – 384с.
