Покидайте гори,
Рідну Батьківщину,
Бо ми вас завезем
В далеку чужину.
В далеку чужину
На Херсонські млаки,
Нашу рідну землю
Віддають полякам.
Народна пісня
Свого часу монографія Романа Кабачія «Вигнані на степи. Депортація українців з Польщі на Південь України в 1944-1946 роках» стала справжньою подією: вона активно обговорювалась в медіа, широко презентувалась, на неї писали рецензії в Україні й Польщі. Здавалося б, ідеться про невеликий епізод переселення етнічних українців із території південно-східної Польщі (так званого Закерзоння) на Південь України до херсонських і миколаївських степів. Чому ж ця суто наукова тема викликала такий резонанс і цікавість широкого кола читачів?
Може тому, що у книзі, яка охоплює глибокий історичний і культурний пласт, автор підіймає низку незручних і табуйованих у польській та українській історіографії питань. Угода між УРСР та Польщею про так званий «обмін населенням» була підписана у Любліні 9 вересня 1944 р. Книга відкриває невідому широкому загалу сторінку історії – депортацію 488 тис. українців із Польщі, 100 тис. із яких потрапили в степові області українського Півдня і перебували там кілька років, змігши згодом перебратися в західні регіони. Але найголовніше - Роман Кабачій повертає пам’ять про майже втрачену історію та культуру лемків, холмщаків і бойків. Він дає їм голос і можливість розповісти свою історію.
Видання має чітку продуману структуру і складається з 5 розділів. Від початку автор наголошує, що в центрі уваги буде саме обмін населенням 1944 -1946 рр., наймасовіший з усіх депортаційних ланок. Багато нового читач знайде в описі закулісних інтриг у справі обмінів населенням під час міжнародних та польсько-радянських переговорів. На відміну від більшості авторів, Роман Кабачій не узагальнює всі хвилі цього переселення, а детально змальовує кожен його етап – від добровільності до вигнання. Близько 80 сторінок присвячено розділу з промовистою назвою – «ОУН і УПА: захисники та провокатори». Про життя переселенців на півдні йдеться в найбільшому, четвертому розділі. «Чужі серед своїх» – останній акорд книжки, з якого читач довідається про шлях українців з Польщі до суспільного визнання, про закерзонців у визвольному русі, про адаптацію до умов радянської України, про переселенські фольклор та літературу.
Хочу звернути увагу шанувальників історії Херсонщини саме на розділ «На Півдні: між комуністичним молотом і сонячним ковадлом», присвячений складним реаліям життя переселенців в УРСР. Чому ж українців Закерзоння радянські можновладці вирішили завезти так далеко, в інші кліматичні умови з відмінними, незнайомими для них методами господарювання? Базуючись на архівних документах, автор дає чітку відповідь: «щоб там розчинити в русифікованому середовищі й запобігти їхньому поверненню на західні території, де вони могли б включитися у місцеві ОУН і УПА». Окрім того, переселення мало сприяти збагаченню економіки та спустошених сіл півдня і сходу господарствами заможніших порівняно з колгоспниками селян Закерзоння. Першими приймати польських українців мали Одеська, Миколаївська, Запорізька, Херсонська та Дніпропетровська області.
Але прийом вийшов зовсім негостинним: часто місцева влада привласнювала гроші, виділені державою для підтримки переселенців, обіцяне житло не надавалось, процвітала ксенофобія, доходило до прямого насильства й обкрадання. Книга рясніє моторошними фактами: переселенців били, їхніх жінок намагались гвалтувати, худобу забирали, отруювали або морили голодом. Коли родичі з Америки надсилали допомогу, її забирали й перепродували, іноді самим переселенцям. «Суха погибель» – так влучно схарактеризував Роман Кабачій проблеми уродженців Закерзоння з кліматичними особливостями південних степів. Тамтешню воду і спеку вони називали «вбивчими», потерпали від укусів комах і сонячних ударів, масово хворіли невідомими їм раніше хворобами, а літні люди й ослаблені діти – навіть вмирали.
Тож не дивно, що примус до колгоспної праці та виснажливий степовий клімат призводили до масового переїзду польських українців до Галичини й Волині. Однак навіть в Західній Україні переселенці не уникнули життєвих складнощів та ностальгії за втраченою батьківщиною.
До сьогодні в деяких селах на Херсонщині живуть нащадки бойків і лемків, колись депортованих з Польщі. Кілька поколінь адаптувалися до життя у нашому степовому краї, але не асимілювалися, прагнучи зберегти свою національну ідентичність, історичну пам’ять, традиції, віру. Саме польські українці сприяли відродженню в південних селах релігійного життя, звичаїв святкування Різдва й Великодня. У селі Зміївка Бериславського району, де свого часу оселилося майже 2500 бойків, не так давно їхні онуки й правнуки навіть звели греко-католицький храм. Була в ньому особисто, пам’ятаю, з якою любов’ю і гордістю говорили місцеві жителі про те, як збирали кошти на його будівництво, як несли сімейні реліквії для його облаштування.
Шанувальників краєзнавства має зацікавити й історія написання монографії «Вигнані на степи. Депортація українців із Польщі на Південь України в 1944-1946 роках» та особа її автора. Історик, публіцист, журналіст, медіаексперт Роман Кабачій народився на Херсонщині, отримав фах і деякий час вчителював у Херсоні. Продовжив освіту в люблинській Європейській колегії польських і українських університетів.
Можна сказати, що тема переселення українців з Закерзоння на Південь України стала темою життя дослідника, бо писалася з 2001 року, зі студентських часів. Потім виросла у кандидатську дисертацію, яка була написана під керуванням професора Тадеуша Радзика і захищена в Любліні в Університеті Марії Кюрі-Склодовської. У 2012 році вона вийшла в світ у вигляді книги польською мовою коштом Об’єднання українців у Польщі. Ґрунтується робота на українських та польських джерелах, дослідженнях, усних свідченнях та переселенських літературі й фольклорі.
«Книга для мене почалась ще в Херсоні, коли я вчився в університеті на історичному факультеті. Постала вона з маленької статті на 8 сторінок, яка була базована на двох херсонських архівних справах» - так говорив Роман Кабачій, презентуючи видання в рідному місті.
«Вигнані на степи» - глибокий за змістом і чималий за обсягом результат дослідження, але книжка вдало поєднує науковий і публіцистичний стилі викладу, здатна захопити зацікавленого читача. Наразі – це найповніше джерело інформації про незасвоєний урок української історії. «Пам’ять депортованих і понищених погранич має бути нам пересторогою у новій Європі малих спільнот, Європі погранич», – резюмує автор.
Вигнані на степи. [Депортація українців із Польщі на Південь України в 1944-1946 роках] : Повернення історичної пам’яті про українців Закерзоння / Роман Кабачій / Український культурний фонд ; [передм. В. Поліненко]. – Київ : Люта справа, 2019. – 624 с. : іл.
Ілюстрації і фото – з відкритих джерел
