Французи – люди із власними традиціями, яких дотримуються й шанують. Про ментальність французів можна сказати декілька речей: вони дуже горді, волелюбні, креативні та економні. Люди цієї нації знають собі ціну і не приховують цього, навпаки, заробляють на цьому гроші. Вони вміють насолоджуватися життям. Якісь навички такої насолоди від життя вже настільки очевидні для французів, що передаються від покоління до покоління. Вони завжди снідають, обідають та вечеряють у певний час і кожен прийом їжі має свої тонкощі й правила. Поспішаючи у справах, француз часто не встигає поснідати вдома, але неодмінно встигне насолодитися теплим круасаном, філіжанкою
ароматної кави, апельсиновим соком і свіжим багетом з солоним маслом та джемом у традиційному французькому кафе. Франція – одна з країн, де вживають найбільшу кількість кави. Як і вина, до речі. Ще один важливий ритуал – сидіти на терасах у кав’ярнях. Цим люди роблять собі приємно, звісно, – але цей пошук приємного вже майже автоматичний, ніхто особливо над цим не замислюється. Для французів очевидно, що треба 
обов’язково піти посидіти в приємне місце, якщо воно десь поруч. Після того, як дітей відводять до садочків, чимало батьків сідають на терасу, щось обговорюють між собою і лише потім ідуть у своїх справах. Вони не стоятимуть біля воріт дитячого садочка – а обов’язково сядуть десь у кав’ярні: якщо є приємне місце, приємний антураж, його треба обов’язково використати.Їжа тут є ритуалом. Їдять у Франції чітко за розкладом – як обід, так і вечерю. Це фіксується в усіх офіційних розкладах: складно собі уявити робочий графік, де не було би прописано, коли саме люди обідають. Складно також уявити собі роботу, на якій принаймні приблизно не буде вказано, де саме люди обідають. Обідають або в їдальнях, або в ресторанах. Для ресторанів працівники отримують так звані ticket restaurant – «квиток у ресторан», де вони можуть поїсти. Тільки у найменш оплачуваних професій – наприклад, у продавців, – перерва на обід не регламентована так чітко. Цей ритуал для французів є ніби базовим правилом гігієни. Ця звичка трохи зупиняти свій ритм життя, щоб пообідати - так само важлива для кожної людини, як і звичка щодня чистити зуби.Ввечері також усією сім’єю прагнуть сідати за стіл. Я не знаю родини, де не було би цього ритуалу спільної сімейної вечері за
столом, який буде належним чином накритий, із правильними для цього моменту стравами. У ресторани йдуть переважно для того, щоб зустрітися з друзями. У четвер, п’ятницю і суботу ввечері зустрічаються з друзями, щоб повечеряти. В решту днів – більше сідають на аперитив у кав’ярні. На обід французи віддають перевагу легкому супу та основній страві. Варіантів для вечері безліч. Але, скоріш за все, разом зі стравою француз наллє або замовить келих французького сухого вина. Для сиру, видів якого безліч, виділяється окрема трапеза, яка супроводжується вином. У Франції
високо цінується інститут сім'ї. Родичі звичайно селяться неподалік один від одного. Однією з найважливіших традицій вважаються недільні сімейні обіди, а
також сімейні ради, в яких беруть участь представники як старших, так і молодших поколінь. Як і більшість європейців, французи народжують дітей пізно – вже після 30-и років, тобто коли батьки професійно більш-менш реалізувалися і можуть собі дозволити мати дітей. В цілому державна інфраструктура дуже добре батьків підтримує, особливо в маленьких містах. У Парижі, натомість, можуть бути проблеми з закладами, що опікуються дітьми.Але у всіх дитячих закладах про маленьких діток справді дуже добре дбають. Я знаю, що враження від crèche («садочок для немовлят» - дитину сюди можуть взяти від 2-х місяців) та від école maternelle (сюди дитину віддають від 3-х років) зазвичай дуже позитивні. У Франції діти йдуть до школи в шість років і протягом п’яти років навчаються у початковій школі. Далі переходять у коледж, де вчаться із 6-го класу
по 3-й. Так, ми не помилилися! У Франції зворотна нумерація класів, тому третьокласник старший за шестикласника! Після коледжу можна вибрати професійне училище або ліцей. З французьких ВНЗ найвідомішою є Сорбонна у Парижі. Французькі учні проводять у школі цілий день. Зате велика перерва в них справді велика – дві години. Можна пообідати вдома, а дехто і на гуртки встигає. А от з улюбленими однокласниками і вчителями на другий рік можеш не зустрітися: щороку класи формують по-новому. Перший дзвоник у французів 10 вересня, а останній – 10 червня. Навчальний рік поділено на триместри. Найвища оцінка – двадцять балів. Французи зазвичай дружелюбні та люблять поспілкуватися, але дуже оберігають свій особистий простір і хочють хоч якийсь час протягом дня проводити на самоті. Тому спроба влізти в їх справи може сприйнятися досить різко.
Вони суворо дотримується правил етикету, але тільки тих, які є загальноприйнятими серед французів. Наприклад, француз ніколи не буде зачісуватися привселюдно, а француженка не буде підправляти макіяж. Якщо на вулиці дуже спекотно, француз не зніме піджак і не розпустить вузол краватки, одяг його завжди буде в повному порядку. Франція – столиця моди і стилю. Не лише француженки, а й французи приділяють багато уваги своєму зовнішньому вигляду, зокрема одягу.
Коли французи вітають одне одного: вони обмінюються рукостисканням, якщо просто знайомі один з одним, або обіймаються з поцілунками в обидві щоки (це називають faire la bise), якщо є близькими друзями або родичами. При зверненні до незнайомих людей і в урочистих випадках прийнято підкреслювати повагу, додаючи традиційні ввічливі форми "месьє" (monsieur), "мадам" (madame) або "мадемуазель" (mademoiselle) до будь-якого привітання, навіть без зазначення прізвища. Французька нація вважається однією з найбільш забобонних. Наприклад, у Франції широко 
поширене повір'я, згідно з яким з людиною, яка розкрила мокру парасольку в приміщенні, обов'язково трапиться нещастя. У багатьох публічних закладах при вході можна побачити спеціальні кошики для парасольок. Також, на думку французів, невдача чекає тих, хто покладе багет тильною стороною догори. За легендою, перевернутий багет подавали на обід катам. Вважалося, що той, хто з'їсть хліб ката, стане його наступною жертвою. Однак не всі місцеві забобони
пов'язані з негативними подіями. Одна з найвідоміших французьких прикмет говорить, що тим, хто доторкнеться до червоного помпона на головному уборі моряка, в найближчу добу посміхнеться удача. Як відомо, французи з великим трепетом ставляться до своєї національної мови. На вулицях міст Франції відсутні вивіски іноземними мовами, а обслуговуючий персонал в готелях, ресторанах і магазинах часто демонстративно відмовляється спілкуватися з іноземцями англійською.Французи уважно ставляться до довкілля: вони підійматимуть папірчики на пляжі, щоб не було брудно; вони піклуватимуться не тільки про своє подвір’я чи свій сад, але й про сусідню вулицю. Загалом французи переконані, що це їхня країна, що це їхня територія – і ось ця маленька територія навколо, територія їхнього міста – теж їм належить. Тому про неї потрібно дбати.
