 |
«Люблю тебе, гіркий мій степе, Солончаки та полини!», писав свого часу відомий український поет і археолог - Борис Мозолевський. Насправді не лише солончаками і полинами славиться наш степ, велика енергетична сила таїться у цій землі, а історія українського степу заглиблюється на цілі тисячоліття. Я уже давно у захваті від книг Бориса Мозолевського, одна з самих улюблених — «Скіфський степ». |
|
Скіфський дух і тонкі почуття поета-романтика послужили розкриттю незвіданих сторінок нашої історії. З ім’ям Бориса Мозолевського пов’язані археологічні дослідження Чортомлика, Хоминої, Денисової, Завадських, Реп’яхуватої, Товстої, Бабиної, Водяної, Соболевої могил та інших курганів. Це була «епоха Мозолевського» у вітчизняному скіфознавстві. Важливо відзначити, що дві третини скіфського золота, яке зберігається зараз у Музеї історичних коштовностей України, – це його знахідки! А одне з найбільших відкриттів Бориса Мозолевського, яким по праву може пишатися українська археологічна наука, – золота скіфська пектораль середини ІV ст. до н.е., знайдена 21 червня 1971 року в кургані Товста Могила на Дніпропетровщині. Вона стала однією з візитних карток України і навіки увійшла в історію світової культури. За оцінкою експертів, вартість Золотої пекторалі становить близько 200 млн. доларів. |
 |
| Мозолевський Борис |
Скіфи підкорили величезні території від Дону на сході і до Дунаю на заході, Крим на півдні і в межах теперішньої України всю північ. А центром Скіфії були степи вздовж Дніпра від його порогів до Гілеї-Таврії та Великого Лугу, як їх назвуть пізніше запорозькі козаки. Про те, як жили та чим займалися скіфи, ми можемо прочитати у книзі Бориса Мозолевського «Скіфський степ». Борис Миколайович зміг істотно доповнити і збагатити історію наших древніх предків. Саме завдячуючи розкопкам скіфських курганів, які сам Мозолевський називав «листами у вічність» чи «безписьменними книгами». Тисячі цих меморіальних «послань» залишили по собі скіфи. Основні кургани розташовані на Придніпров’ї, дуже багато їх і на Херсонщині. Перегорніть, писав Борис Мозолевський, хроніки тих, хто мандрував цими степами у давні часи, – «перше і найбільше, що завжди дивувало й приголомшувало їх, – нескінчені курганні пасма, що простягалися серед духмяного степового безмежжя». Наявні в книзі ліричні відступи дозволяють глибше зрозуміти і скіфську давнину, і сучасний розмах людського прогресу. Саме Борис Миколайович, як ніхто до та після нього, зумів поєднати в одне ціле поезію і археологію. Варто лиш узяти до рук книгу Бориса Миколайовича під назвою «Скіфський степ» аби у цьому переконатися!
