Найкращі книги для вивчення історії – ті, які не просто викладають суму сухих фактів, а вчать думати, давати оцінки тим чи іншим подіям та діячам. Вони формують наші знання та культурний шар. Така література дуже часто порушує базові проблеми суспільства та шукає способи їх вирішення. Важко назвати іншу тему з історії
України, що викликала б такий великий інтерес, як історія козацтва. Йому присвячені численні наукові і популярні, історичні і літературні праці, твори образотворчого мистецтва, драматургії, музики, усної народної творчості. Історію українського козацтва від Запорізької Січі до Бузького та Чорноморського козацького війська досліджує херсонський історик і краєзнавець Олексій Паталах. Він працював в архівах, виїздив до старовинних козачих хуторів та відомих фортець, говорив із нащадками родів січовиків. І зрештою, написав дві книги, поєднані спільною темою — «Станиці над Бугом» і «Від Січі до Чорноморії». Вони вийшли друком у київському видавництві «Темпора».
У книзі «Від Січі до Чорноморії», представлений непростий період життя запорозьких низових козаків, що охоплює 1734–1794 роки, наповнений низкою драматичних подій. Невідомі цікаві факти розповідають багато цікавого та несподіваного про життя-буття нових січовиків, що були звичайними людьми із своїми характерами та звичаями. Заснування Нової Січі, протидія територіальній експансії Російської імперії, гайдамацький рух, ліквідація Запорожжя й перетворення його на Новоросію, утворення із січовиків Чорноморського козацького війська й переселення його на Кубань становлять хронологічні рамки нової книжки історика, краєзнавця Олексія Паталаха . Основну увагу приділено участі запорожців, а згодом чорноморців, у російсько-турецьких війнах другої половини XVIII століття та їхній ролі у визволенні земель Північного Причорномор’я від османського панування.
Багатий фактографічний матеріал розкриває роль козацтва у російсько-турецьких війнах, процес зародження та становлення січі у Нижньому Подніпров’ї.
У книзі «Станиці над Бугом» Олексій дослідив історію Бузького козацького війська, яка є однією з численних "білих плям" військової історії України. Загалом бузьких козаків налічувалося 5796 душ, із них не українців — лише 1495, зазначає автор книги «Станиці над Бугом». І ті «арнаути» досить швидко українізувалися, що видно з записів церковних книг. У цих записах Абази у наступних поколіннях ставали Абазенко, Урсули – Урсуленко, Мунтяни – Мунтяненко. У тому степовому горнилі «кувалися» справді безстрашні воїни, які відзначилися чи не в кожній битві між Туреччиною та Російською імперією. Згадки про них можна зустріти й досі. Наприклад, у Свято-Миколаївському соборі Очакова досі збереглася меморіальна дошка на згадку про вбитих і поранених під час штурму фортеці 1788 року. І там, поряд із згадкою про пораненого генерал-аншефа Олександра Суворова, рядки: бузьких козаків загинуло дванадцять людей, поранено чотирьох людей. Цілих чотири полки бузьких козаків потім пішли на війну з Наполеоном, і там також накрили себе безсмертною славою. У реляціях залишились відомості про подвиг козака 3-го Бузького полку
Карпа Молчанука (Мовчанюка). Коли під Бородіно кіннота Польського корпусу прорвала лінію оборони росіян, один із уланів майже домчав до командира артилерії генерал-майора Карла Левенштерна. Карпо перехопив вершника, вибив його з сідла і врятував життя генералу, отримавши за це орден святого Георгія (солдатський Георгіївський хрест). Таких подвигів на рахунку бузьких козаків було багато. Навіть у команду знаменитого Дениса Давидова влилися 60 добровольців із 1-го Бузького козацького полку. І закінчив війну цей полк аж під Парижем, де пішов в атаку прямо на ворожу артилерійську батарею у передмісті Лавілет та успішно її захопив. Пропоноване дослідження створене на підставі автентичних архівних джерел, музейних матеріалів, статистичних даних, свідчень краєзнавців, змальовує героїчну і водночас глибоко драматичну долю Бузького козацтва, якому довелося пережити татарські набіги, війни з Туреччиною та Наполеонівською Францією, сваволю власної старшини й терор російської адміністрації. "Червоною ниткою" крізь сюжет книжки проходить прагнення до свободи і в переважній більшості невідомих героїв, яких не змогли зламати ні царські побоювання нової "мазепинщини", ні самодурство Аракчєєвщини...
Цікавими краєзнавчими знахідками порадував нас Олексій Паталах у своїх дослідженнях. Він виявив, що місто Олешки, села Костогризове, Збурївка, Раденськ, Підстепне входили до складу Кінбурнскої паланки Чорноморського козацького війська. А центром паланки була слобода Забарине. Тож усі вони і сьогодні з повним правом можуть іменуватися козацькими. З історією Чорноморського козацького війська тісно пов’язаний і Херсон. Олексій Паталах відшукав в архівах і прізвища деяких козаків, котрі мешкали в Херсоні – курінний отаман Антон Діденко,Нестор Кущенко, Никифор Канцюбера. Та не слід вважати, що після переселення на Кубань чорноморців історія козаччини на Херсонщині уривається. Багато хто з козаків не покинув своїх осель та родин у хуторах над Дніпром. Вони рибалили, займалися ремеслами, торгували, своїми руками зміцнюючи добробут громади та закладаючи основи того краю, де донині мешкають їх нащадки. Тож читайте книги Олексія Паталаха та дізнавайтесь про героїчні сторінки історії наших предків!
