 |
Майбутній актор народився 9 березня 1909 року в Херсоні, у трудовій родині Порфирія Савича та Марії Василівни Пономаренків. Завдяки діду по материнській лінії, який все своє дозвілля віддавав аматорській сцені, а також тітці, яка теж брала активну участь у виставах, маленький Євген ще змалечку почав відвідувати місцевий театр. Дитяча пам'ять хлопця зафіксувала, як дорослі досить часто сперечалися, обговорюючи п'єси, окремі монологи чи сцени. Бо батько майбутнього актора теж мав безпосереднє відношення до театру і, крім своєї основної роботи службовця, виконував ще і обов'язки суфлера. |
Сам же Євген вийшов на сцену херсонського клубу ще школярем. Йому було доручено роль хлопчика в одній з українських мелодрам. З того часу він настільки закохався в театр, що після закінчення загальноосвітньої школи вирішив обрати професію актора. Тож мрія батька побачити свого сина бухгалтером так і не здійснилась.
Творча діяльність Євгена Пономаренка на професійній сцені розпочалась восени 1926 року в Одеському українському драматичному театрі. А благословив юнака на шлях служіння мистецтву незабутній Юрій Васильович Шумський. Тоді ж в Одесі Пономаренко закінчив драматичну студію у Василя Василька та Любові Гаккебуш, яких завжди згадував з великою вдячністю. За період роботи на сцені Одеської держдрами актор зіграв чимало цікавих різнопланових ролей, які запам'яталися місцевим театралам. Та все ж по-справжньому талант митця розкрився у Київському театрі ім. Івана Франка. Він прийшов сюди ще до війни, у 1936 році, і пропрацював більше піввіку, створивши цілу низку образів у вітчизняній і зарубіжній класиці.
Актором Е. Пономаренко був різностороннім. Героїко-романтичним — пристрасний дон Карлос (однойменна п'єса Ф. Шиллера), мужній Олег Кошовий («Молода гвардія» по А. Фадєєву), глибокий Тарас Шевченко («Петербурзька осінь» О. Ільченка), чарівний Клавдіо («Багато галасу даремно» В. Шекспіра), закоханий художник Верба («Калиновий гай» О. Корнійчука). І в той же час він міг бути гостро-характерним, нищівним в сатирі — легковажний Хлестаков («Ревізор» М. Гоголя), безхребетний Дергачов («Остання жертва» О.Островського).
У нього були великі виразні світлі очі і красивий співучий голос. Розмовний голос Євгенія Порфировича був дзвінкий, з багатими модуляціями, що, у поєднанні з худорлявою невисокою фігурою, дозволяло артистові довгий час грати підлітків і юнаків.
У доробку артиста ролі не тільки театральні. Він також знімався у фільмах "Кармалюк", "Нескорені", "Іванна", "Киянка" та інших.
Театрали стверджують, що майже всі свої найкращі ролі він зіграв у співдружності з видатною актрисою Наталією Ужвій. Це відоме театральне подружжя знали тоді не тільки в Україні. Вони завжди були поруч і на сцені, і в особистому житті. Разом прожили 50 років, зберігши любов і ніжність до старості.
Спільних дітей подружжя не мало, проте дім їхній був відкритий і гостинний для родичів і друзів. Рідний брат Євгена Пономаренка Анатолій теж був актором Чернівецького театру, його дочка Наталя стала відомим театрознавцем, онучка Анастасія нещодавно дебютувала як актриса на сцені театру ім. І.Франка.
Після смерті Наталії Ужвій у 1986 р. Євген Порфирович пішов з театру, упорядкував сімейний архів, щоб зберегти для історії життєпис великої актриси і улюбленої дружини. Помер Є.П.Пономаренко у 1994 р. від тяжкої хвороби.
Творчість актора була відзначена високими державними нагородами, преміями, званням народного артиста СРСР.
Пономаренко Євген Порфирович // Українська Радянська Енциклопедія. Т.8. – К., 1982. – С.521.
gazeta.ua/index.php?id=321175
uk.wikipedia.org/.../Пономаренко_Євген_Порфирович
www.day.kiev.ua/290619?idsource=134112&mainlang=rus
www.dt.ua/3000/3680/63971/
www.kyiv-vestnik.com.ua/public_s775.html
