 |
1 травня 1909 року в селі Музиківка (неподалік від Херсона) в заможній сім'ї Дмитра Плужника, управителя графа, народилася шоста дитина. Хлопчика назвали Григорієм, він був улюбленцем матері і трьох сестер. Згодом старших братів революція і громадянська війна розвели по різні боки барикад, а Григорій залишився головним батьковим помічником. У 17 років, після закінчення трудової школи в Херсоні, Григорій влаштовується в Музиківці працювати трактористом. До важкої, від зорі до зорі, роботи йому не звикати, але в сім'ї дуже любили театр, і в передвоєнні роки часто розігрували домашні спектаклі. |
Тому молодший з Плужників вже наступного року прийшов до сільського голові і попросив: «Відправте мене вчитися на артиста. Трактористів тепер і без мене вистачає. А я, ось побачите, обов'язково прославлю рідне село!».
Говорив він переконливо, а тому був направлений в Одеський музично-драматичний інститут. Серед однокурсників виділявся природним талантом, і в 1929 році саме його відрядили до Москви, де була утворена українська театральна студія. Після її закінчення Плужника забирають на службу в ряди Червоної Армії. Відслуживши два роки в армії, він влаштовується на роботу в один із харківських театрів, потім переїжджає в Київ.
Григорій Плужник прокинувся знаменитим після виходу на екрани в 1936 році спортивної комедії Семена Тимошенка "Вратарь" (за повістю Л.Кассіля «Вратарь республики»), в якій він виконав роль Антона Кандидова. Більше місяця актор готувався та тренувався на воротаря, вчився правильно ловити м’яча. Навіть хотів відмовитися від цієї ролі, тому що треба було падати за м’ячем, кидатись під ноги суперникам, тобто бути в повній мірі футбольним воротарем...
Зйомки початку фільму проходили на Дніпрі, біля Херсона, у рідних місцях Плужника, хоча за сюжетом малась на увазі Волга. Так що кавуни, які спритно ловив Кандидов, насправді були херсонськими.
Фільм "Вратарь" мав великий успіх і не сходив з екранів країни. Гімн футболістів "Эй, вратарь, готовься к бою!", який лунав у кінокартині, по-справжньому став безсмертним. Сам Григорій Плужник добре засвоїв воротарське ремесло і деякий час навіть грав в якості воротаря в одній київській футбольній команді.
На початку війни Плужник, відмовившись від броні, записався добровольцем. Спочатку він потрапляє до запасного полку, потім брав участь у Сталінградській битві, в звільненні Румунії. Через повагу до бойового минулого його запрошують на роль розвідника Біденка в екранізації повісті Валентина Катаєва «Сын полка» (1946).
До 1953 р. Плужник служив в Одеському театрі Радянської Армії. Окрім "Вратаря", Плужник знявся також у фільмах "Одиннадцатое июля", "Сын полка", "Поэма о море" та ін., але ні одна із ролей не принесла йому такого успіху, як роль Антона Кандидова.
Після переїзду до Москви та вистави «Повесть о настоящем человеке», де його партнеркою була чудова Ніна Сазонова (вони потім дружили родинами), здавалось, Плужнику стануть довіряти головні ролі. Але він у черговий раз посварився с режисером та взагалі пішов з театру.
Його рятували численні концерти. Григорій виконував уривки з повісті М. Шолохова «Они сражались за Родину», воєнні пісні. Обов’язково демонструвалася «нарізка» з фільмів «Вратарь» та «Сын полка».
Помер Григорій Дмитрович Плужник у Москві 25 січня 1973 року.
Сасюк Е. И земляк наш, и арбузы – наши // Вгору. – 2009. – 4 черв.
shkolazhizni.ru/archive/0/n-27593/
tremasov.ucoz.ru/publ/1-1-0-7
www.afisha.ru/people/289304/
www.kino-teatr.ru/kino/acter/m/sov/5309/foto/
