 |
Завадовський Михайло Михайлович (1891-1957), (у деяких українських джерелах Заводовський) - відомий біолог, вчений надзвичайного кругозору, що поєднував у собі здібності видатного теоретика та блискучого експериментатора. Михайло Михайлович народився 17 липня 1891 р. в селі Покровсько-Скоришево Елизаветградського повіту Херсонської губернії, у родині поміщика. Вищу освіту він одержав на природничому відділенні фізико-математичного факультету Московського державного університету в 1914 році, за фахом експериментальна біологія (фізіологія тварин). |
На формування його наукових поглядів вплинули прекрасні лекції зоолога М.О. Мензбіра, анатома П.І. Карузіна, і особливо фізика П.М. Лебедєва, Це його слова, що студент повинен «не навчатися, а навчати самого себе», стали девізом всієї наступної діяльності М.М. Завадовського. Вирішальне значення на його становлення як експериментатора зробила зустріч із М.К. Кольцовим. Практикум, проведений Кольцовим у Московському університеті та Народному університеті ім. А.Л. Шанявського, був прекрасною школою, яка виховала багатьох великих вчених.
Після закінчення університету Михайло Михайлович працював асистентом у лабораторії Кольцова і одночасно викладав зоологію на Вищих жіночих курсах. Основним напрямом його наукових досліджень в цей період було вивчення впливу умов зовнішнього середовища на розвиток яєць аскарид, яке мало велике наукове та практичне значення.
У 1918 р. Завадовський викладає курс лекцій з експериментальної біології в Московському університеті, в 1919 р. завідує кафедрою в Педагогічному інституті.
У 1919-20 рр. керував студентською експедицією у заповіднику Асканія-Нова, де почав проводити експерименти з трансформації статі в птахів і ссавців, які згодом стали класичними. Пізніше Завадовський продовжив цю роботу на кафедрі А.Г. Гурвича в Таврійському університеті в Сімферополі. В цих дослідах, виконаних на широкому колі об'єктів, вперше в світі було доведено, що статеві ознаки після кастрації, тобто при відсутності впливу статевих гормонів, зрушуються в бік гомогаметної статі: у птахів - в бік самців, а в ссавців - в бік самок.
У складних умовах роботи в роки Громадянської війни Михайло Михайлович зміг завершити ці експерименти й написати блискучу монографію «Стать і розвиток її ознак» (1922), що увійшла до золотого фонду науки. Сьогодні практично немає підручників із загальної та експериментальної біології й генетики, де не згадувалися б результати цих його робіт.
Кілька разів повертався Завадовський із Сімферополя в Асканію-Нову, допомагаючи рятувати заповідник. Один, без супутників, правлячи чотирма верблюдами, пробирався в Асканію, минаючи фронти. Він звертався до тимчасової влади, доводив унікальність заповідника, необхідність його збереження та виділення корму для тварин. В ті тяжкі неспокійні часи він зробив все можливе, аби врятувати заповідник. Асканія увішла в його серце і народжувала поетичні образи.
Після повернення в МДУ М.М. Завадовський знову веде курс експериментальної біології, а в 1923 р. стає директором Московського зоопарку. Під його керівництвом широко розгорнулася наукова праця - в 20-і рр. зоопарк став науковою базою Московського університету, тут була організована лабораторія експериментальної біології та великий практикум для студентів. Роботи, виконані в зоопарку під керівництвом Михайла Михайловича, були присвячені зв'язкам морфологічних ознак і активності залоз внутрішньої секреції в різних видів тварин і лягли в основу його великої монографії «Динаміка розвитку організму».
Завадовський разом з братом Борисом Михайловичем у 1923-1924 роках брав участь у дослідах з гібридизації тварин, які під керівництвом академіка І.І.Іванова проводились в заповіднику “Асканія-Нова”.
У 1930-х рр. М.М. Завадовський очолював кафедру динаміки розвитку на біологічному факультеті МДУ та лабораторію фізіології розвитку сільськогосподарських тварин у новоствореному Всесоюзному інституті тваринництва (ВІТ), де розгорнув вивчення проблеми регуляції статевої функції самок. В результаті цієї роботи була доведена можливість штучної овуляції й поліовуляції та, відповідно, підвищення багатоплідності в овець і корів шляхом застосування гонадотропних препаратів.
Смілива постановка проблем, відкриття фундаментальних закономірностей у регуляції розмноження сільськогосподарських тварин послужили приводом для присудження М.М. Завадовському ступеня доктора біологічних наук. З 1935 р. він стає дійсним членом, а потім і віце-президентом ВАСГНІЛ, яку очолював академік М.І. Вавілов. У 1940 р. Завадовський був нагороджений Великою золотою медаллю Всесоюзної сільськогосподарської виставки. У 1944 р. за підготовку кадрів у МДУ він нагороджується орденом Трудового Червоного Прапора, а в 1946 р. йому присуджується Державна премія.
Теорія М.М. Завадовського стосовно «взаємно суперечливої взаємодії органів у тілі тварини», представлена на XV Міжнародному конгресі фізіологів у Ленінграді в 1935 р., послужила основою для подальших досліджень нейрогуморальних функцій в організмі, стала поштовхом до розвитку нової науки — кібернетики.
Здавалося, що новий напрям у біології завоював право на існування: створена школа М.М. Завадовського, опубліковано більше 400 наукових праць, пріоритет радянської науки у динаміці розвитку визнаний в усьому світі. Але все перекреслила серпнева сесія ВАСГНІЛ 1948 р., яка започаткувала період “лисенківщини” в біологічній науці. Вже в серпні 1948 р. М.М. Завадовський був звільнений із МДУ, а кафедра динаміки розвитку закрита. Була ліквідована і його лабораторія у ВІТі. Великий вчений-біолог, повний сил і нових наукових задумів, залишився без роботи.
Помер М.М. Завадовський у 1957 р.
М.М.Завадовський - ембріолог, ендокринолог, генетик, тваринник-практик, творець найбільшої школи біологів, що дала плеяду видатних вчених, які працювали в різних областях біології, яскравий популяризатор науки. Він належить до когорти справжніх учених, які відстоювали чистоту науки і людську порядність мужньо і самовіддано, захищаючи при цьому не тільки людську гідність, але й науку майбутнього, завтрашній день.
Література про нього:
Исследование механизмов развития вторичных половых признаков // Развитие биологии на Украине. Т. 3. – К. : Наук. думка, 1985. – С. 94-95, 121.
