 |
Станчинський Володимир Володимирович (1882-1942), видатний орнітолог, засновник вітчизняної екології, активний діяч охорони природи і заповідної справи. Народився 20 квітня 1882 року в Москві в сім’ї інженера. Закінчив Смоленську гімназію, з дитячих років цікавився дослідженням природи. Навчався на природничому відділенні фізико-математичного факультету Московського державного університету, але у 1902 році за протиурядову діяльність був виключений з університету та емігрував до Німеччини, де продовжував навчання у Гейдельберзькому університеті. |
У 1906 році В.В.Станчинський захищає дисертацію із зоології і повертається в Москву. Молодому вченому довелося здавати екстерном екзамени за весь курс університету, оскільки диплом, отриманий за кордоном, в Росії був не дійсним. У Москві він удосконалює свої знання з орнітології, займається науковою і викладацькою роботою, деякий час служить в армії.
Володимир Володимирович переїжджає в Смоленськ у 1918 році, бере активну участь в організації навчальних закладів, краєзнавчого товариства, природничо-історичного музею. Смоленський період – час продуктивних екологічних досліджень: Станчинський публікує статті, веде активне листування, стає членом Британського і Американського екологічного товариств.
Літо 1926 року було переломним у житті Станчинського. Працюючи в комісії у заповіднику Асканія-Нова, він звернув особливу увагу на степи, як на порівняно прості і зручні для вивчення біоценози. У нього з’явилася ідея проведення масштабного і тривалого за часом біоценологічного експерименту в асканійських цілинних степах. У 1929 році В.В.Станчинський стає заступником директора з наукової роботи інституту "Асканія-Нова".
Вчений мав грандіозні плани: створення по всій країні екологічних інститутів степу, лісу, пустель, тайги, тундри. Добивався приєднання до заповідника "Асканія-Нова" нових територій - узбережжя Чорного і Азовського морів, ділянок Кримського півострову. Пропонував створити на базі Асканії-Нової науковий і організаційний центр усіх заповідників України.
Він організував комплексний моніторинг різних ділянок степу, залучив до цієї робот команду молодих науковців – кліматологів, грунтознавців, ботаніків і зоологів, фізіологів і біохіміків, зоотехніків і агрономів. Перші результати досліджень в Асканії-Новій були представлені в травні 1930 року в Києві на IV з’їзді науковців-біологів. Доповідь Станчинського, яка включала безліч цікавих і незвичайних відомостей про степові біоценози, викликала величезний інтерес. У 1931 році Володимир Володимирович Станчинський був одним з активних ініціаторів перетворення заповідника "Асканія-Нова" в степовий інститут екології.
В цей період виникла наукова і особиста суперечка В.В.Станчинського з вченим-твариннком М.Ф.Івановим, який очолював в Асканії-Новій зоотехнічну станцію, щодо перспектив розвитку заповідника. Перемогла позиція М.Ф.Іванова, підтримана Т.Д.Лисенком, і гасло «наука повинна служити виробництву». Замість степового інституту в Асканії виник інститут акліматизації і гібридизації, наша країна надовго втратила передові позиції у вивченні біологічних співтовариств і екології.
Масштабні екологічні дослідження, організовані Станчинським, були згорнуті. Ідею організації заповідників і охорони природи «лисенковці» оголосили шкідливою, а самих екологів – ворогами народу.
За науковою розправою настала і фізична: Станчинського заарештували в листопаді 1933 р. за звинуваченням у шпіонажі та організації повстанської групи, метою якої було усунення Радянської влади. Учений зі світовим ім’ям отримав вирок: п’ять років виправних робіт зоотехніком у радгоспах, підпорядкованих Наркомату внутрішніх справ. У 1936 році його справу переглянули і достроково звільнили, однак заборонили викладати у вищих навчальних закладах. З червня 1936 року В.В.Станчинський працює на посаді заступника директора з науки Центрального лісового державного заповідника в Тверській області. Там він продовжує дослідження, створює комплексну станцію, налагоджує зв’язки з відомими вченими, залучає до роботи студентів.
В.В.Станчинський зробив значний внесок у світову науку: підійшов до синтезу генетики, еволюції та екології, першим висунув ідею створення біосферних заповідників і проведення в них моніторингу, розробляв теорію екологічної диференціації, на 10 років випередив американських вчених у вимірюванні динаміки маси видової речовини в біоценозі, винайшов спеціальний прилад – біоценометр.
