 |
Скадовський Георгій Львович (1847-1919) – археолог, мікробіолог один з представників великої та дуже обдарованої дворянської родини. Це була майже звичайна для свого часу дворянська багатодітна сім’я, яка мешкала в одному з своїх маєтків, в Білозерці. Вирізняло її серед інших справжнє захоплення та любов усіх її членів до мистецтва: музики, живопису, літератури. Георгій Львович закінчив біологічний факультет Новоросійського університету і обрав кар’єру державного службовця, досяг чину дійсного статського радника. Окрім служби, він приділяв багато часу громадським справам: неодноразово обирався повітовим предводителем дворянства, мировим суддею. |
Обіймав ще кілька громадських посад, що говорить про його авторитет серед місцевого населення. За його ініціативою і на його кошти у 1884 р. була заснована Білозерська мікробіологічна лабораторія, яка займалась розробкою вакцини проти сибірської виразки. Бувши заможною людиною, Скадовський вважав своїм обов’язком підтримувати тих, хто мав потребу у допомозі, тому жертвував великі суми різним благодійним закладам.
Йому була притаманна небайдужість та справжня зацікавленість у тому, що відбувалося поруч. Ці риси характеру яскраво виявились в археологічній діяльності Георгія Львовича, якій він присвятив багато років свого життя. Скадовський першим у повіті почав розкопки курганів з метою збереження цих свідків давньої історії. Було це в той час, коли головним напрямом археологічних досліджень на півдні Росії вважалось добування ефектних матеріалів для музеїв та приватних колекцій. “Трудно усидеть среди степей пассивным свидетелем исчезновения от науки множества остатков старины, не удовлетворив любознательности, естественной грамотному человеку, ввиду постоянных распашек их плугом, чуть ли не более опасных для науки, чем разграбление их кладоискателями» – ці слова належать Георгію Львовичу.
Археологічні дослідження Скадовського почалися з розкопок курганів у власному Білозерському маєтку в 1886-1888 рр. На його запрошення участь у роботі взяли відомі вчені Д.І.Яворницький та О.О. Русов. За сучасною термінологією ці розкопки можуть бути віднесені до категорії охоронних.
Для досліджень Георгій Львович вибирав у першу чергу кургани, яким у недалекому майбутньому погрожувало повне зникнення. Археологічні роботи проводились відповідно до існуючих правил: складались плани, креслення та карти, постійно велись щоденники розкопок, описувався весь знайдений матеріал. З результатами своїх досліджень Скадовський виступив на VIII Археологічному з’їзді, пізніше була опублікована його доповідь “Белозерское городище Херсонского уезда Херсонской волости и соседние городища и курганы между низовьем реки Ингулец и началом Днепровского лимана». До публікації увійшли матеріали про розкопки 52 курганів, а всього, судячи з музейних матеріалів, було розкопано за ті три роки біля 90 курганів.
Окрім курганів Скадовський досліджував поселення: городища на р. Інгулець, біля селищ Городок та Єлєновка, Білозерське городище. Останнє саме він зробив відомим для науки. Зацікавило його і поселення на Великому Потьомкінському острові. Він припустив, що крім залишків запорозького часу, там повинні бути більш ранні поселення. Ця думка пізніше була підтверджена: зараз вчені вважають, що на острові було давньоруське місто Олешшя.
Впродовж років археологічна діяльність Георгія Львовича була пов’язана з роботою Херсонської губернської вченої архівної комісії, яку він очолював весь час її існування (1898-1911 рр.). Головною метою подібних комісій був пошук та публікація архівних матеріалів, але Херсонська мала свою особливість: археологія була основним напрямом її діяльності. На кошти, що виділяла комісія, проводились розкопки для захисту пам’яток давнини від розкрадання та знищення, купувались експонати для Херсонського археологічного музею, який був створений у 1890 році секретарем комісії В.І.Гошкевичем. Георгій Львович дуже багато зробив для розвитку цього музею. “Херсонский музей никогда не располагал деньгами на покупку предметов для своих коллекций», - писав у “Летописи музея” Віктор Іванович Гошкевич, - “Могучим же средством его развития всегда служило сочувствие людей… лучшим примером тому может служить все сделанное для музея Георгием Львовичем Скадовским… Самые крупные научные богатства внесены в музей им».
У цей період Г.Л.Скадовський продовжував польову археологічну роботу. Він досліджує понад 40 курганів у Херсонському та Дніпровському повітах, некрополь давньогрецького поселення на острові Березань. Матеріали передавав у музей. Кращі з речей експонувались у 1910 р. на виставці Імператорської Археологічної комісії у Петербурзі і тоді ж були передані до Ермітажу.
Поступово центром археологічних досліджень стає музей старожитностей Херсонського краю, який очолював В.І.Гошкевич.
Херсонська вчена архівна комісія припиняє свою діяльність. Сімейні справи примусили Георгія Львовича відійти від активної громадської та дослідницької діяльності. Частину своїх археологічних колекцій він передав до музею, і вони стали основою його експозиції, решта залишилась у Білозерському маєтку і надійшла до музею вже після загибелі Г.Л.Скадовського.
Життя цієї людини закінчилось трагічно. Під час громадянської війни 9 січня 1919 року Георгій Львович та його молодший син Юрій були вбиті у власному будинку в Херсоні бандою грабіжників. Трагічною виявилася доля і двох інших синів Георгія Львовича. Нещаслива вдача очікувала на середнього – Лева, який став винуватцем сімейної трагедії. Найстарший син – Іван, священик, у 30-ті роки був репресований, висланий до Сибіру, потім розстріляний.
Багато ще залишається невідомого про життя Г.Л.Скадовського і чекає на майбутніх дослідників. Без сумніву, Георгій Львович заслуговує як на увагу, так і на любов та повагу своїх співвітчизників. Похований Георгій Львович на старому кладовищі в Херсоні.
Література про нього:
Билкова В.Г. Скадовський та археологія на Херсонщині // Наддніпрян. правда. – 1998. – 11 квіт.
Скадовский Георгий Львович (1847-1919) // Строганова М. Н. История рода Скадовских в России век ХVIII – век XXI : документы и воспоминания современников. – М. : Изд-во Московского университета. – 2001. – С. 56-66.
