 |
Браунер Олександр Олександрович (1857- 1941), зоолог, селекціонер, доктор біологічних наук. Народився в Сімферополі 13 березня 1857 року в дворянській сім’ї. Після закінчення Новоросійського університету в Одесі у 1881 році. працював у різних банківських установах, зокрема був членом колегії Поземельного банку у Варшаві, згодом – головою відділення Селянського земельного банку в Одесі. Обіймаючи посаду статистика, а згодом завідуючого відділом у Херсонській земській управі, О.О.Браунер почав вивчати степову фауну з огляду на користь і шкоду для сільського господарства. |
Основним напрямом його наукової роботи в ці роки було вивчення хребетних Півдня Росії і Бессарабії.
Він розробив детальну схему перелітних шляхів птахів у Чорноморському регіоні і на території України, а також схему зоогеографічного районування Півдня України і Бессарабії, яка пізніше широко використовувалась іншими вченими. Займався дослідженнями в галузі ентомології та іхтіології, кілька наукових праць присвятив проблемам рибництва і риболовства, способам полювання і відлову птахів.
Олександр Олександрович став одним з перших зоологів царської Росії, які почали серйозно вивчати проблеми охорони природи. Ще у 1899 році вийшли у світ дві його роботи, в яких він з притаманною йому твердістю виступав на захист пернатих хижаків.
Відома ще одна грань діяльності вченого як письменника-натураліста. Впродовж багатьох років він був членом напівлегальної організації херсонських українофілів «Громада». Його оповідання “Ідилія в плавнях”, “Бог простить”, “Тирса” друкувались в альманасі «Степ», що виходив у 1885-1886 роках.
Після Жовтневої революції Браунер цілком присвятив себе науковій і педагогічній діяльності. У 1918 році брав участь в організації Одеського сільськогосподарського інституту, де пізніше очолив кафедру тваринництва. Коло його наукових інтересів зосередилось на сільськогосподарській зоології. Роботи Браунера з філогенії різних порід домашніх тварин в комплексі з працями М.І.Вавілова у цій галузі лягли в основу теорії центрів доместикації і породоутворення. Вперше у вітчизняній науці він поставив питання про міждисциплінарну взаємодію археології і сільськогосподарської зоології.
Олександра Олександровича можна вважати піонером заповідної справи в Молдавії і Україні. Ще у 1917 році він брав участь у спільній нараді кількох природничих товариств, які склали список природних об’єктів, перспективних для створення заповідників. Пізніше вчений доповнив і опублікував його у 1923 році. У своїх працях він відстоював принципи недоторканності заповідних територій, піднімав питання про необхідність створення єдиного органу управління заповідниками.
Браунер дуже переймався долею заповідного степу в Асканії-Новій, підтримував тісні зв’язки з її засновником Ф.Е.Фальц-Фейном та відомим ботаніком І.К.Пачоським. У 1923-1925 роках працював завідуючим науковою частиною, зоопарком і зоологічними роботами заповідника.
У 1924 році він забив на сполох, звертався в усі можливі інстанції, до авторитетних вчених, аби врятувати унікальний куточок природи від перетворення на звичайний радгосп: “Положение Аскании отчаянное: денег нет, прежняя дирекция оставила сто тысяч руб. долга и разрушенные постройки, НКЗ обратил госзаповедник в совхоз и желает сбыть его СССР (чему мы рады), а новый директор говорит, что все, что не приносит пользы совхозу, должно быть ликвидировано, декрета Совнаркома не признают». В результаті його зусиль Асканії-Новій була надана своєчасна допомога, але Наркомзем України не пробачив Браунеру такого втручання в свої справи і усунув його у 1925 році від роботи в заповіднику.
Повернувся він в Асканію-Нову у 1933 році і прожив тут до 1938 року, активно займався науковою і організаційною роботою в інституті гібридизації та акліматизації тварин, керував унікальним проектом схрещення зубрів і бізонів. У 1939 році переїхав до Одеси на посаду професора кафедри зоології Одеського університету.
На щастя, на відміну від багатьох вітчизняних вчених Браунера оминула хвиля сталінських репресій. Хоча його активна громадянська позиція, наукові роботи і новаторська педагогічна діяльність викликали критику з боку «доброзичливців» і звинувачення у застосуванні «вульгарно-ідеалістичної методології» та шкідництві в галузі підготовки нових кадрів. У 1929 році Браунер так і не став академіком Всеукраїнської академії наук через «відрив від громадського життя і українського культурного будівництва». Помер він у травні 1941 року в Одесі.
Наукова спадщина Браунера зберігається у фондах Херсонського краєзнавчого музею, близько 30 наукових праць, визначників, статей з автографами знаходяться в меморіальному фонді Й.К.Пачоського. У 1902 році він передав Херсонському природничо-історичному музею колекцію чучел ссавців і птахів, зібраних у Херсонському повіті. Його ім’ям названі 15 видів і підвидів тварин, 1 підвид рослин. У Зоологічному музеї при Одеському університеті діє постійна виставка-експозиція матеріалів, присвячених життю та діяльності вченого, а також створений музейний фонд його імені. Колекції Браунера частково зберігаються в Центральному науково-природничому музеї НАНУ.
Література про нього:
Александр Александрович Браунер // Рябко В. М. Истоки, достижения и перспективы науки в Аскании-Нова. – К. : Аграр. наука, 2001. – С. 33.
Асламов В. М. Утворення та діяльність природно-історичного музею Херсонського земства (1897-1906) за матеріалами звітів губернського ентомолога Й. К.Пачоського / В. М. Асламов // Музей і XXI сторіччя : зб. наук. праць. - Херсон : Айлант, 2000. – С. 96.
Браунер Олександр Олександрович // Знаменні і пам’ятні дати Херсонщини на 2007 рік. – Херсон, 2006. – С. 11.
Браунер Олександр Олександрович // Енциклопедія Сучасної України. Т. 3 : Біо-Бя. – К., 2004. – С. 435.
Макієнко О. А. Олександр Браунер і Володимир Антонович : Штрихи до історії наукових стосунків // Наукові записки / Херсонський краєзнавчий музей. – Херсон : Айлант, 2007. – С. 188.
