 |
Народилася в селі Музиківка Білозерського району Херсонської області у родині залізничника. Рано зосталася сиротою, переїхала до помешкання старшої сестри в Миколаїв. Долю Поліни (справжнє ім’я – Пелагея) визначив шкільний драмгурток. У 1929 році її прийняли в Миколаївський робітничо-селянський драматичний театр -- так Поліна Куманченко стала професійною актрисою. Потім були харківські Театр юного глядача і Театр робітничої молоді (ТРАМ). Саме там вона зіграла роль, про яку мріє будь-яка українська актриса, бо в ній сяяла колись велика Марія Заньковецька -- Харитину в "Наймичці" І.К.Карпенка-Карого. |
Впродовж 1937-1961 років вона стала справжньою зіркою Харківського українського драматичного театру ім. Т.Шевченка, грала головні ролі у виставах за п’єсами вітчизняних і зарубіжних драматургів.
Дебютувала Куманченко на шевченківській сцені двома діаметрально протилежними ролями -- 60-річної Захарівни в спектаклі "Кубанці" і юнги-підлітка Юрка в "Загибелi ескадри". Актрисі в ту пору було 27 років... Коли, вже в післявоєнні роки, в театрі ставили "Молоду гвардію" А.Фадєєва, всі були упевнені, що Куманченко дістанеться роль відчайдушної Любки Шевцової, а вона майже в 40 років блискуче зіграла... підлітка, Радіка Юркіна.
Під час війни актори Театру імені Т.Шевченка організували фронтову бригаду: по всій лінії фронту вони возили блискучу комедію Г.Квітки-Основ’яненка "Шельменко-денщик". Куманченко грала Прісеньку. Вона переодягалася в легке сценічне плаття і бальні туфельки в хатині, в якій зупинялася бригада. Хто-небудь з бійців на руках переносив її через розмиту дощами і розбиту снарядами дорогу, а потім солдати... передавали її на сцену з рук в руки.
Розквіт творчості Поліни Володимирівни Куманченко припав на післявоєнний час. Її популярність в Харкові не знала меж. У театр ходили не на спектакль, а на неї - на Куманченко. Та, що грала в молодості старих і підлітків, після 40 вона раптом розцвіла на сцені в ролях романтичних красунь і героїнь-вамп. У це важко було повірити, знаючи Поліну Володимирівну в житті: вона була маленького зросту, з милим, але далеким від класичних канонів краси обличчям. Поліна Володимирівна прекрасно володіла даром перевтілення.
Великий український оперний співак Іван Паторжинський сказав про неї: "Вона дійсно приголомшлива актриса. Знаєте, що в мистецтві Куманченко найдивніше? Те, що мистецтва цього не помічаєш -- вона така природна!"
Після того, як Поліні Куманченко виповнилося 50, її раптом стали багато знімати в кіно. Горпина в трилогії «Киянка» (1958-1959) - «Спадкоємці» (1960) і Марія Бондар в трилогії по роману Стельмаха «Велика рідня»: «Кров людська – не водиця» (1960), «Дмитро Горицвіт» (1961) і «Люди не все знають» (1963). У її фільмографії – більше 20 картин.
Заради коханого чоловіка, теж актора, вона переїхала в Київ і стала актрисою Українського драматичного театру ім. І.Франка. На його сцену вона буквально увірвалася, зігравши кубинську революціонерку Терезу в спектаклі "День народження Терези". Були і інші спектаклі -- "Лимерiвна", "Ретро", а ось стосунки в театрі у Куманченко якось не склалися -- франківські зірки неохоче приймали до своїх лав чужаків.
Талановита актриса, щедра людина, інтелігентка, наша землячка зробила вагомий внесок у мистецьке життя України. ЇЇ творчість відзначена високими державними нагородами, вона була народною артисткою СРСР, лауреатом Державної премії УРСР ім. Т.Г. Шевченка (1971).
Померла П.В.Куманченко у 1992 році.
Кокостикова Г. Сонячний талант землячки // СВ Гривна. – 2005. - № 25.
Куманченко Поліна Володимирівна: [до 100-річчя від дня народження] // Знаменні і пам’ятні дати Херсонщини на 2010 рік : Бібліограф. покажч. / Херсон. обл. універс. наук. б-ка . – Херсон, 2009. – С.58.
Яценко А. Кремль поверил плачущей Клеопатре // Гривна. – 2007. - № 12.
www.day.kiev.ua/134321
www.facts.kiev.ua/archive/2000-10-24/33773/index.html
www.kino-teatr.ru/teatr/acter/w/sov/12617/bio/
