У календарі українців щороку з’являються нові знаменні дати й пам’ятні дні. Деякі з них справді стають частиною життя, тоді як інші відходять на другий план, особливо на фоні подій війни за Незалежність України.
Фахівці інформаційно-бібліографічного відділу Херсонської обласної бібліотеки для дітей ім. Дніпрової Чайки запрошують читачів разом згадати про День пам'яті українців — жертв примусового виселення з Лемківщини, Надсяння, Холмщини, Південного Підляшшя, Любачівщини, Західної Бойківщини у 1944—1951 роках. Національний пам'ятний день установлено відповідно до Постанови Верховної Ради України від 8 листопада 2018 року № 2608-VIII і відзначається він щороку у другу неділю вересня.
Депортація стала наслідком встановлення нових державних кордонів між Польщею і УРСР (читай – СРСР) та угоди про «взаємний обмін населенням». Це рішення зруйнувало життя майже 700 000 українців, які змушені були покинути рідну землю й власні домівки. Переселення українців супроводжувалося грубим порушенням основоположних прав і свобод людини та громадянина, призвело до руйнування української культурної та історичної спадщини, поставило під загрозу знищення низку етнографічних груп українського народу.
Перша хвиля депортації докотилася й до Херсонщини, що знаходиться в тисячі кілометрів від кордону з Польщею. Про це розповідається у монографії Романа Кабачія «Вигнані на степи. Депортація українців з Польщі на Південь України в 1944-1946 роках». Книга відкриває невідому широкому загалу сторінку історії – депортацію 488 тис. українців із Польщі, 100 тис. із яких потрапили в степові області українського Півдня і перебували там кілька років, змігши згодом перебратися в західні регіони.
Переселенців чекав негостинний прийом: часто місцева влада привласнювала гроші, виділені державою для їхньої підтримки, обіцяне житло не надавалось, процвітала ксенофобія, доходило до прямого насильства й обкрадання. «Суха погибель» – так влучно охарактеризував Роман Кабачій проблеми польських українців з кліматичними особливостями південних степів. Тамтешню воду і спеку вони називали «вбивчими», потерпали від укусів комах і сонячних ударів, масово хворіли невідомими їм раніше хворобами, а літні люди й ослаблені діти – навіть вмирали.
До сьогодні в деяких селах на Херсонщині живуть нащадки бойків і лемків, колись депортованих з Польщі. Кілька поколінь адаптувалися до життя у нашому степовому краї, але не асимілювалися, прагнучи зберегти свою національну ідентичність, історичну пам’ять, традиції, віру. Саме польські українці сприяли відродженню в південних селах релігійного життя, звичаїв святкування Різдва й Великодня. У селі Зміївка Бериславського району, де свого часу оселилося майже 2500 бойків, їхні онуки й правнуки навіть звели греко-католицький храм.
Шанувальників краєзнавства має зацікавити й історія написання монографії «Вигнані на степи. Депортація українців із Польщі на Південь України в 1944-1946 роках» та особа її автора. Історик, публіцист, журналіст, медіаексперт Роман Кабачій народився на Херсонщині, отримав фах і деякий час вчителював у Херсоні. Продовжив освіту в Європейській колегії польських і українських університетів.
«Книга для мене почалась ще в Херсоні, коли я вчився в університеті на історичному факультеті. Постала вона з маленької статті на 8 сторінок, яка була базована на двох херсонських архівних справах» - так говорив Роман Кабачій, презентуючи видання в рідному місті.
«Вигнані на степи» - глибокий за змістом і чималий за обсягом результат дослідження, але книжка вдало поєднує науковий і публіцистичний стилі викладу, здатна захопити зацікавленого читача. Наразі – це найповніше джерело інформації про незасвоєний урок української історії.
Більше дізнатися про книгу Романа Кабачія «Вигнані на степи» можна, зазирнувши в рубрику «Книжкова полиця» блогу «КраєЗнавець» за покликанням: https://unalib.ks.ua/vignani-na-stepi.htm
Всіх, хто зацікавиться, зарошуємо відвідати бібліотеку, щоб прочитати книгу.
