(8.11.1902 – 16.05.1986)
новеліст, перекладач, педагог
Михайло Хорунжий народився 8 листопада 1902 року в селі Золота Балка (нині – Нововоронцовський район Херсонської області). У 1923 році закінчив Херсонський педагогічний інститут (нині – ХДУ). Грав разом з дружиною Юлією у студентському театральному гуртку. Після навчання вчителював, викладав українську мову і літературу у вищих і середніх навчальних закладах Херсона, Сум, Києва.
У 1926 році Михайло Іванович був обраний заступником голови Херсонського окружного бюро українізації. Активно займався популяризацією української культури на півдні України. За свою активність поплатився, 1929-го його притягнули до слідства у так званій справі Спілки визволення України. Півроку тримали у в’язниці, але за бездоказовістю звинувачень не засудили, а вислали з Херсонщини. Відтоді почалися його і родини поневіряння у пошуках роботи.
У 1937 році, коли народився син Юрій (у майбутньому – відомий письменник), по Михайла Івановича приходили в Києві, щоб заарештувати, але родина тоді гостювала в Запорізькій області у батька дружини. Чекісти на деякий час забули про нього. Та згадали аж 1946-го, заарештували 22 травня, саме в Шевченків день. Згодом засудили до 10 років позбавлення волі за перебування на окупованій території та причетність до ОУН, а також за “антирадянські та націоналістичні” настрої. Потім були 10 довгих років поневірянь на півночі в Республіці Комі, в концтаборі при комбінаті «Інтавугілля» (місто Інта). До Києва Михайло Іванович повернувся 1957-го року. Цілком реабілітований посмертно у 1990 році.
Михайло Хорунжий мав неабиякий літературний хист, який, на жаль, не вдалося реалізувати в повній мірі через тодішні обставини. Син письменника Юрій Хорунжий розповів, що коли почалася «хрущовська відлига», його батько написав низку табірних новел «Так було», але не встиг їх видати через швидкий кінець тої «відлиги» й заховав рукопис. До речі, Юрій з матір’ю і сестрою встигли його прочитати. Прочитали, високо його поцінувавши, й письменники Григорій Кочур і Дмитро Паламарчук, з якими Михайло Хорунжий «сидів» в Інті. Стараннями Юрія Хорунжого, видати їх вдалося частково 1992 року в часописі «Зона», ч. 3, і майже повністю 2000 року в альманасі «Український вісник», ч. 1 (8). «Після того, як ми з татом зустрілися в Києві, - згадує син Юрій, - він став першим читачем і порадником моїх творів.
Прочитавши рукопис роману «Борвій», прорік йому успіх. Роман почали готувати до друку 1986-го, тато уже пішов з життя, тому я присвятив роман його пам’яті».
Помер Михайло Іванович Хорунжий 16 травня 1986 року. Похований в Києві на Берковецькому (Міському) кладовищі.
Після перейменування 2024 року одна з вулиць у Нововоронцовці Херсонської області була перейменована на честь видатного земляка - Михайла Хорунжого.
Про нього
Закопаний та віднайдений скарб : [передмова до збірки новел Михайла Хорунжого «Так було»] / Юрій Хорунжий // Український вісник – Львів ; Дубно, 2000. – № 1 (8). – С. 136–137.
Читаючи «Так було» Михайла Хорунжого / Н. Міщенко // Зона. – 2005. – № 19. – С. 156–161.
Хорунжий Михайло Іванович [Електронний ресурс] : [енциклопедична стаття] // Енциклопедія сучасної України. - Текст. і граф. дані. - Режим доступу : https://esu.com.ua/article-886549 , вільний. – Назва з екрана. – Дата звернення: 29.04.2025.
Юрій Хорунжий: Про великих без «скандалу» : [інтерв’ю з українським письменником Юрієм Хорунжим, у якому він розповідає про свого батька Михайла Хорунжого] / спілк. Лариса Брюховецька // Кіно - Театр. - 2007 - № 6.
Електронну версію статті див. : archive-ktm.ukma.edu.ua/show_content.php?id=744
