Херсон і херсонці в епістолярній спадщині Бориса Лавреньова

Херсон і херсонці в епістолярній спадщині Бориса Лавреньова

Вікторія Мусійко
старший науковий співробітник літературного

відділу Херсонського обласного краєзнавчого музею

В експозиції та фондах музею-квартири Б.А.Лавреньова серед особистих речей, книг та документів письменника достатньо широко представлена його епістолярна спадщина. В архіві письменника зберігається понад 300 листів. Серед них переважно листи Лавреньова до дружини та листи, адресовані йому від різних осіб, в тому числі від земляків. Із їх сторінок можна дізнатися про думку читачів щодо творчості письменника, прочитати особисті історії, спогади про зустрічі як відомих, так і невідомих нам адресатів. Листи допомагають відтворити маловідомі факти з життя самого Б.А.Лавреньова та його епохи. В листуванні, як , до речі, і в багатьох художніх творах письменника часто згадується рідне місто та його мешканці. Але тут, на відміну від белетристики, де реальні факти важко відокремити від вимислу, ми знаходимо невідредаговані думки, свіжі враження від побаченого в рідному місті та спогади про роки проведені в ньому. Все це суттєво доповнює тему "Б.Лавреньов про Херсон та херсонців".

Більша частина листування Б.А.Лавреньова складається з його листів до дружини Єлизавети Михайлівни Гербаневської, написаних під час подорожей по країні. Покидаючи кохану в Москві, він розповідає їй в листах. про свої мандри до найменших дрібниць. В одному з листів перед від'їздом до Херсона у 1931 році письменник обіцяє дружині писати їй два рази на день. Не дивлячись на те, що йому не легко було дотримувати слова, листів написано в цей період чимало.

Б.Лавреньов. 1950 р. Фото А.Лєсса

У вересні 1931 року письменник приїхав до Одеси, звідки прямує до Херсона, провідати батьків. Цю поїздку супроводжували затримки в дорозі, побутові труднощі. Борис Андрійович з іронією пише дружині: "Херсон сделался для меня чем-то вроде сказочного острова Синдбада морехода, на который могут попадать только праведники"¹. Дорожні негаразди переповнюють чашу терпіння Лавреньова, від роздратування письменника рятує притаманне йому почуття гумору: "Настроение у меня, ей-богу, становится веселее. Я на все махнул рукой и, наверное, начну выкидывать номера.

В Херсоне я, вероятно, устрою вечер с глотанием шпаг... Если меня пришлют тебе через милицию, это будет естественным концом моих странствий" ².

З приїздом до Херсона неприємності Лавреньова не закінчуються. Бориса Андрійовича глибоко вразило тяжке становище, в якому він застав своїх стареньких батьків. Письменник вже не може зберігати жартівливий тон, заданий у попередніх листах: "Маленькая деточка, я дурачусь, но на самом деле то, что я застал, ужасно. Мать сравнительно мало изменилась. Но отец страшен до слез" ³.

Треба віддати належне Борису Андрійовичу - безпорадність та відчай не надовго взяли верх над його діяльною натурою. Лавреньов заповзято береться виправляти жалюгідне становище, в якому опинилися хворі батьки, але писати дружині двічі на день він не в змозі: "Второй день мои презренные руки не выполняют условия проигрыша писать тебе дважды, ибо весь день я занят домашними обязанностями. У виновников    моей   грамотности   до дыр развалилось все хозяйство, и я занят его починкой - паяю, сколачиваю, склеиваю и чищу. Не дом, а "Разгром" по Фадееву"⁴.

Не додає письменнику оптимізму і зустріч зі старою знайомою: "Просидел вечер у Катюшки, которая стала совсем старой каргой и трудно даже узнать в ней розовую и пышную булочку Кэт, покорительницу сердец. Мы перебрали в памяти двадцать лет, вспоминая одно за другим и одних за другими....Но "многих нет, а те далече"⁵.

Напевно, батьки просили Бориса Андрійовича відвідати родичів та старих знайомих. Можливо вони сподівалися таким чином розважити його, або самі хотіли похвалитися сином-письменником. Але для Лавреньова це стає обтяжливим обов'язком, це відчувається по тону листа: "Сегодня отбуду еще официальные визиты к Архангельским, Олецким и еще кому-то"⁶.

Візити до провінційних земляків мало розважили столичного гостя. Розмірене південне життя здається йому нудним, а тяжке становище батьків настроює на песимістичний лад: "Сегодня предпоследний день моего пребывания на моей печальной родине, - пише Лавреньов дружині. - Приехал сюда как в могилу и уезжаю как из могилы"⁷.

Цього разу Херсон постає перед Лавреньовим не як іронічно-гротескне Хреновіно з оповідання "Происшествие", не затишне південне містечко, образ якого ми бачимо на сторінках багатьох лавреньовських повістей та оповідань, а втілення минулого: "Город, как могила, где при каждом шаге трещат под ногой кости воспоминаний. Этот хруст страшно раздражает. Думаю, что если бы мне пришлось прожить в Херсоне больше месяца, я бы тихо и прочно сошел с ума от воспоминаний"⁸.

23 роки потому - в вересні 1955-го - Лавреньов приїжджає в Херсон востаннє. Місто суворо зустріло свого сина. Тут практично не залишилось рідних та близьких: однолітки роз'їхалися, батьки померли. Ця поїздка, ймовірно, пов'язана з бажанням побувати на їх могилах. Відвідавши міське кладовище, Лавреньов був шокований безладом, який панував на ньому: "Я не нашел на кладбище ничего. Все исчезло бесследно. Это - пустырь, заросший сухим бурьяном"⁹.

Водночас, Херсон готував письменнику і приємні сюрпризи: зустрічі з минулим (Лавреньов випадково зустрічає свого гімназичного вчителя, розмова з яким нагадала йому про дитинство) та майбутнім міста -сучасними учнями колишньої гімназії. "На улице в Херсоне неожиданно встретил своего гимназического преподавателя математики уже глубокого старичка, - пише Борис Андрійович дружині. - Обрадовались мы друг другу чрезвычайно и даже прослезились оба. Зашли вместе в мою бывшую гимназию, теперь 20-ю школу и директор повел меня в мой бывший 8-й класс, где меня весело и приветливо встретили ребята. Я полчаса рассказывал им о наших временах в гимназии и 1905 годе.

Они провожали меня гурьбой до гостиницы и вечером принесли букет цветов"¹⁰. 

Ці зустрічі виявилися дуже важливими для письменника: рідне місто вже не асоціюється тільки з неприємностями, юне покоління херсонців додало письменнику оптимістичного настрою, за словами Лавреньова діти буквально зняли важкість з його серця. Як же склалися долі херсонців - однолітків письменника? Мало хто з них, подібно "старушке Кэт", залишився в рідному місті - життя розкидало їх буквально по всьому світу. Згадки про херсонців-ровесників письменника ми знаходимо в його листах до дружини, у листуванні з близьким шкільним другом Володимиром Коганом, який оселився в Одесі. У фондах Херсонського обласного краєзнавчого музею зберігається три листа Вол.Когана до Б.Лавреньова.

Н.Полеська-Щепилла, херсонська приятелька Б.Лавреньова. Малюнок письменника. Поч. XX ст.

В них часто згадуються прізвища однокласників: Володі Пивоварова, Сербіна, Сергія Пукалова, Колі Чір"єва, Томасі Спозіто, Сутуло. Коган розповідає Лавреньову про долі цих людей. Деякі з них переїхали до Одеси. В одному з останніх листів (від 29.10.1958) Коган пише: "Встречаю здесь Наталью Горич. Помнишь ли херсонскую красавицу начала XX века"¹¹. Як і у Лавреньова, в листах Когана лунають ностальгічні нотки: "В Херсоне я не был лет 15"¹², "Вспоминаю невольно беззаботные славные дни прекрасного детства, которые все дальше и дальше уходят вглубь истории"¹³.

	В листах до дружини Лавреньов часто згадує земляків, яких зустрічає в інших містах. В листі від 20 вересня 1953 року він пише: "В Ленинграде навестил подругу своего детства Ксюшу Волохину и застал бедную старушку в после инфарктном состоянии, дышащей на ладан. От этого сам ощутил себя стариком"14.
К.Волохіна. Малюнок Б.Лавреньова. 1908 р.

Ймовірно, мова йде про херсонську красуню, дочку промисловця Волохіна, на прізвисько Карменсіта. Ми можемо тільки здогадуватися, чи знала Єлизавета Михайлівна, що "бедная старушка" - це перше кохання Лавреньова. їй він присвячував віршовані рядки, а в фондах музею зберігається лавреньовський малюнок олівцем - портрет Ксенії Волохіної.

Траплялися в житті письменника і більш радісні зустрічі з однокласниками. В Одесі в березні 1952 року Лавреньов випадково стикається з Вячеславом Помазанським. Про цю зустріч ми дізнаємося з листа до дружини: "Вчера был у своего соученика Севки Помазанского. Вот этот почти не изменился. Какой он был, такой и остался и даже шрам на носу от бланша, который я однажды приварил ему бляхой гимназического пояса, остался в неприкосновенности и неизменности. В общем, я вторые сутки живу в стране воспоминаний, как будто в "Синей птице". Севка мне обрадовался до того, что весь затрясся. Он здесь старший морской инспектор"¹⁵.

В фондах зберігається відкритий лист (1947) від Сергія Пукалова - однокласника Лавреньова. Доля закинула його до Франції, але і там він не забуває своїх друзів. На листівці з краєвидом Марселя він пише: "Дорогой Борька! Посмотри хорошенько на этот кусочек порта Франции. Крепко посмотри. Ты видишь нашу Даму -покровительницу моряков. Ты слышишь запах смолы и гул большого приморского города? Когда-то ты неплохо рисовал. Набросай этот кусочек на полотно и пришли, а заодно и твою "За тех, кто в море"¹⁶.

Стосунки з однокласниками не припинялися до самої смерті письменника. Один з останніх листів Лавреньова Когану (1958) став прощальним не тільки зі старим товаришем, а і взагалі з життям: "Дорогой Воля! Чертовски досадно, что мы так разминулись с тобой. И нам на этот раз не удастся посидеть за рюмочкой вина и поболтать о старых временах и старых друзьях, что очень досадно"¹⁷. Письменник рветься до Одеси, але лікарі не дозволяють йому цю поїздку, вважають такі дії самогубством. "Чудаки! -вигукує Лавреньов. - Они не понимают, что для нас южан, лучшее лекарство - родной юг"¹⁸. Борис Андрійович сподівається "дожить до следующего лета" і зустрітися з Володимиром в Одесі. Але хвороба забирає його вже в січні 1959 року. Можливо, погані передчуття переслідували письменника, тому прощальні рядки його листа звучать пророчо-печально: "Крепко тебя обнимаю, дорогой товарищ юных дней. Нас мало уже осталось и потому оставшиеся еще дороже"¹⁹.

В листах Бориса Андрійовича Лавреньова та його земляків ми знаходимо цінні свідчення про Херсон, його побут та мешканців. Письменник постає в них не маститим діячем літератури, а емоційною та вразливою людиною, для якої не соромно визнавати провінційне містечко батьківщиною, а друзів дитинства, куди б не закинула їх доля, друзями на все життя.

Відкритий лист С.Пукалова БЛавреньову з Франції. 1947 p.

_______________________________________________

1. Фонди Херсонського обласного краєзнавчого музею, Д-1615.

2. Там само, Д-1615.

3. Там само, Д-1617.

4. Там само, Д-1616.

5. Там само.

6. Там само.

7. Там само, Д-1618.

8. Там само, Д-1616.

9. Там само, Д-1738.

10. Там само.

11. Там само, Д-1175.

12. Там само, Д-1806.

13. Там само, Д-1175.

14. Там само, Д-1728.

15. Там само, Д-1723.

16. Там само, Д-1802.

17. Там само, Д-1287.

18. Там само.

19. Там само.

 

Опубліковано: 

Херсон і херсонці в епістолярній спадщині Бориса Лавреньова / Вікторія Мусійко  // Константи : альманах соціальних досліджень / [ред. : В. К. Коробов (голов. ред.), О. О. Марущак, В. Н. Крижановський [та ін.]]. – Херсон, 2007. – № 1 (13). – С. 78-81. : іл.

Херсон і херсонці в епістолярній спадщині Бориса Лавреньова [Електронний ресурс] / Вікторія Мусійко // Мой город – Херсон. – Текст. та граф. дані. – Режим доступу : http://mycity.kherson.ua/journal/konstanty13/s-lavren.html , вільний. – Назва з екрана. – Дата звернення : 28.09.2020.