Наша землячка Люко Дашвар з 2007 року пише романи, що стають справжніми відкриттями книжкових конкурсів та фестивалів, а по тому – бестселерами. Крім цього, вона є талановитим журналістом і сценаристом.
Перший роман Дашвар «Село не люди» вийшов у 2007 році й став лауреатом премії конкурсу «Коронація слова 2007». Наступний роман «Молоко з кров'ю» став дипломантом «Коронації слова 2008» та переможцем конкурсу «Книга року Бі-Бі-Сі — 2008». Третій роман авторки «РАЙ.Центр» став дипломантом конкурсу «Коронація слова 2009» у категорії «Вибір видавців».
Восени 2010 року вийшов четвертий роман письменниці «Мати все».
2012 року конкурс «Коронація слова» надав письменниці відзнаку «Золотий письменник України», що надається письменникам, чиї твори продалися накладом понад 100 тис. примірників.
У період з 2011 по 2012 роки авторка презентує трилогію «Биті є» — серія, що складається з трьох романів, кожен з яких описує подальше життя одного з трьох хлопців — героїв роману «РАЙ.Центр» — Макара, Макса та Гоцика.
У 2013 році вийшов восьмий роман письменниці «На запах м'яса».
У жовтні 2015 року вийшов роман «ПоКров».
У 2018 році світ побачила книга «Ініціація».
Отже бачимо, що майже щороку автор видавалася, а отже напружено працювала, маючи що сказати своїм вдячним читачам.
Загальний наклад книжок письменниці складає вже понад 300 тисяч примірників. У зв'язку з цим багато українських ЗМІ називає авторку найтиражованішою, «золотою» письменницею України.
У своїх творах Люко торкається найболючішої теми – теми маленької людини, трагедії маленької, проте – особистості. Основна ознака її письменницького хисту – надзвичайна реалістичність її героїв та надзвичайна «впізнаваність» сучасних проблем.
Село та люди, що живуть ним ваблять письменницю, їхніми проблемами вона жила в журналістиці, їхні долі рвуться на папір з-під її пера зараз.
Душа селянина не завжди свята, і погані бувають люди, і злі вчинки, але врешті майже завжди перемагають духовний сенс і життєва розважливість.
Як сказав у своєму інтерв’ю Ярослав Грицак про дитинство в селі: «Дитина, яка виростає в місті, виростає в місті. Та ж, котра виростає в селі, насправді виростає у Всесвіті».
Так, на живильних просторах, напоєних безкраїм небом і волею, у днях, наповнених тяжкою працею формуються сильні і нестримні характери наших співвітчизників. Хтось втупився в землю, немов віл, і тягне воза свого власного добробуту (хіба можна за це засуджувати!), хтось по-селянські вперто торує шлях до зірок, а хтось – просто намагається вижити наперекір всьому світові…
Простою, зрозумілою мовою авторка доводить, що… Втім, не завжди вона щось доводить, а от розбурхувати думки їй вдається!
Коли читала її «Село не люди» просто немов дивилася фільм жахів. Чомусь в думках вперто спливала Марко Вовчок з її гіпертрофованою тугою і безнадією.
Починаючись із сцени не зовсім традиційного кохання, сюжет нанизує проблеми та нещастя того химерного кохання і, немов торнадо, завзято руйнує долі селян.
«Селом НЕЛЮДІВ» навіть хотілося обізвати земляків головної героїні, яка зважилася полюбити «не ту» людину. Дикі розваги підлітків, спопеляючий гнів сільських матрон, гидливе ставлення інтелігентів до простої людини – тут цілий караван-сарай людських вад!
Отак дивишся і поволі втрачаєш віру у божу суть людини, як такої. Яким має бути фінал того карколомного політу у безвихідь? Він трошки дивний, але заспокійливий. Біда перекувалася на віру, а люди… Люди стали мудрішими? Хотілося б вірити.
Хочу відзначити надзвичайну правдивість оповіді автора. Щось геть неясне, але таке впізнаване та переконливе в усіх героїв її романів. Так, у «Молоці з кров’ю» головна героїня зовсім на янгол, а навпаки, грається чужими життями, ще й встигає себе пожаліти. Відповідальність за свою «гірку долю» вона по-хитрому перекладає на фамільне намисто, що нібито притягує і чоловіків, і нещастя. Та чи так складно зійтись з коханим, а не з перспективним чоловіком? Чому не можна просто чесно жити, а не дражнити Бога та власне серце? Нащо та Санта-Барбара? Тут питання знову зависає у повітрі. Шукайте, любі читачі, схожих випадків, логіки, виходу з того замкненого кола.
Мабуть, таким вже має бути справжня література, яка не малює, а інтригує, не дає прямі відповіді, а змушує шукати їх.
Все в її творах надто.
Надміру болю, надміру сюжетних ходів, надміру правди. Не дарма, ой не дарма Ірина блукала журналістськими стежками – всі її історії знадобилися.
Та й усім починаючим письменникам в своєму інтерв’ю вона дає головну настанову «Не мріяти, а писати»!
P.S. Прошу вибачення за може недоречні ілюстрації, але то ілюстрації моїх вражень, то, як я уявляю те, що читала.
З наших фондів:
Ініціація : роман / Люко Дашвар / [дизайн обкл. В. Дорошенко]. – Харків : Кн. Клуб "Клуб Сімейного Дозвілля", 2018. – 413, [3] с.
Мати все : роман / Люко Дашвар / [дизайнер обкл. О. Рудницька ; хуодж. О. Маслов]. – Харків : Клуб Сімейного Дозвілля, 2015. – 333, [1] с
Молоко з кров'ю / Люко Дашвар / дизайнер обкл. О.Рудницька ; Мал. А.Печенізького. – Харків : Кн. клуб " Клуб Сімейн. Дозвілля ", 2008. – 269 с.
На запах м’яса : роман / Люко Дашвар / [дизайнер обкл. і авт. колажів Н. Величко]. – 2-ге вид. – Харків : Клуб Сімейного Дозвілля, 2016. – 364, [1] с.
Покров : [роман] / Люко Дашвар / [дизайн обкл. Ann Lopatina]. – 2-е вид. – Харків : Кн. Клуб "Клуб Сімейного Дозвілля", 2018. – 378, [6] с.
РАЙ. центр / Люко Дашвар / [дизайнер обкл. О.Рудницька ; худож. О.Маслов]. – Х. : Клуб Сімейного Дозвілля, 2011. – 269 с.
Село не люди / Люко Дашвар / [дизайнер обкл. Н.Переверзєва ; мал. А.Печенізького]. – Харків : Кн. клуб " Клуб Сімейн. Дозвілля ", 2011. – 270 с.
#лавреньовка_в_умовах_карантину, #наші_фоди, #дашвар, #мінірецензія, #наші_люди, #селянство, #вразило,
Буктрейлер про книгу «Покров» :
https://www.youtube.com/channel/UCxrq_dc54StDv4rEO6MCsQw
Інтерв’ю з Юлією Мендель
https://www.youtube.com/watch?v=pjzQR6np74
