Що важливіше: доля народів, події, з яких потім твориться Історія, або ж доля однієї людини, її почуття та думки? Минають тисячоліття, а певної, однозначної відповіді нема, і навряд чи коли ця відповідь буде... Коли перський цар Дарій I захопив трон, могутньою рукою розправившись з усіма непокірними, він відразу вирішив провчити войовничих кочівників, які докучали йому своїми набігами. Великі Дарієві полки лавиною рушили на землі скіфів. І коли через 60 років грецький мандрівник та історик Геродот відвідав Північне Причорномор'я, спогади про цей похід були настільки живі, що він присвятив йому всю четверту книгу своєї знаменитої «Історії». Історик зібрав у ній оповідання очевидців і тих, чиї батьки билися з Дарієм. Серед них був скіф на ім'я Тімн, опікун царя Аріапейта, того самого Аріапейта, який змінив Іданфірса, який керував скіфським військом під час війни з персами. Геродот називає чисельність війська Дарія: 700 тисяч жителів. До того ж, 600 кораблів. Армія Дарія в ті часи була найкращою у світі. Підвладні персам народи спорудили спеціальні мости через фракійську Боспор (Босфорську протоку) та через Істр (Дунай). Цими мостами Дарій із Малої Азії рушив на Скіфію. «Після переходу всіх воїнів на інший берег, - писав Геродот, - він наказав іонянам разом з екіпажами кораблів знищити міст і йти за ним по суші. Виконуючи наказ царя, іоняни вже збиралися зруйнувати міст. Тут Кой, син Ерксандра, стратег мітиленців, спитавши спочатку царя, чи завгодно йому вислухати пораду людини, яка бажає її дати, сказав наступне: «Царю! Адже ти збираєшся у похід на країну, де немає ні зораного поля, ні населеного міста. Так накажи залишити цей міст на місці та охорону його доручи самим будівельникам. Якщо все буде добре і ми знайдемо скіфів, то ми маємо можливість відступу. Якщо ми їх не знайдемо, то принаймні хоч зворотний шлях нам забезпечений. Мене зовсім не лякає, що скіфи здолають нас у бою, але я боюся тільки, що ми їх не знайдемо і загинемо під час блукань. Скажуть, мабуть, що я говорю це заради себе, саме тому, що хочу залишитися тут. Навпаки, я сам, звичайно, піду з тобою і не хотів би залишатися». Дарій дуже милостиво прийняв цю пораду і відповів Кою так: «Друже мій, лесбосець, коли я благополучно повернуся на батьківщину, будь ласка, прийди до мене, щоб я міг винагородити тебе за добру пораду благодіяннями». Сусіди скіфів – агафірси, неври, адрофаги, меланхлени, таври та інші відмовилися у цей критичний момент допомогти кочівникам відбити напад. І, не маючи сил протистояти полчищам Дарія, скіфи прийняли таку тактику: відступаючи, вони спалювали по дорозі селища, засипали колодязі з водою. Причому заманювали персів у землі агафірсів, меланхленів та інших сусідів, ніби провокуючи останніх на боротьбу. Вночі невеликі скіфські загони, сміливо нападаючи на авангарди персів, знищували їх. Дошкуляли персам і нескінченні засідки. Багато бід загарбникам приносили степові пожежі. Одним словом, скіфи вели справжню партизанську війну. Перське військо швидко тануло, але рухалося за скіфами. Нарешті Дарій не витримав і відправив головному цареві скіфів Іданфірсу послання: «Дивник! Навіщо ти весь час тікаєш, хоч тобі надано вибір? Якщо ти вважаєш себе в змозі чинити опір моїй силі, то зупинись, припини своє поневіряння і бійся зі мною. Якщо ж визнаєш себе занадто слабким, тобі слід також залишити втечу і, несучи в дар твоєму володарю землю і воду, вступити з ним у переговори». Іданфірс не забарився з відповіддю: «Моє становище таке, царю! Я й раніше ніколи не втікав зі страху перед будь-ким, і тепер тікаю не від тебе. І зараз я роблю так само, як зазвичай у мирний час. А чому я відразу ж не вступив у бій з тобою - це я також поясню. Адже у нас немає ні міст, ні обробленої землі. Ми не боїмося їхнього руйнування та спустошення і тому не вступили в бій з вами негайно. Якщо ви бажаєте будь-що битися з нами, то ось у нас є батьківські могили. Знайдіть їх і спробуйте зруйнувати, і тоді дізнаєтеся, чи будемо ми битися за ці могили чи ні. Але доки нам не заманеться, ми не вступимо в бій з вами. Це я сказав про бій. Власниками ж моїми я визнаю тільки Зевса та Гестію, царицю скіфів. Тобі ж замість дарів - землі та води - я пошлю інші дари, на які ти заслуговуєш. А за те, що ти назвав себе моїм володарем, ти мені ще дорого заплатиш! Коли Дарій, заглибившись у «скіфські» степи, опинився у скрутному становищі, скіфські царі негайно відправили грізному завойовнику незвичайні дари; пташку, мишу, жабу і п'ять гострих стріл. Як не розпитували перси гінця про значення подарунків, той повторював те саме: йому наказано лише вручити «послання», а розгадувати його пропонується самим чужинцям. І перси почали ворожити. Сам Дарій чи то хитрував, чи справді так зрозумів сенс подарунків, але «читав» послання тенденційно, на свою користь. Миша водиться в землі і харчується тими ж плодами земними, що й людина. Жаба живе у воді, а тому, стверджував Дарій, скіфи віддаються йому, перському цареві, з водою та землею разом. А стріли означають, що скіфи склали перед персами свою зброю. Таке тлумачення скіфського послання було вкрай непереконливим. І за розшифровку взявся радник Дарія Гобрій. Він і прочитав послання досить точно. Воно виявилося ультиматумом скіфів: «Якщо ви, перси, як птахи не полетіте в небо, чи як миші не зариєтеся в землю, чи як жаби не поскачете в болото, то не повернетеся назад, уражені цими стрілами». Гобрій мав рацію. Сили персів продовжували танути, і Дарій змушений був незабаром розпочати ганебний відступ під градом стріл скіфських кіннотників, що налітали так само стрімко, як і зникали з поля зору. Сталося неймовірне. Найбільша світова держава Дарія I зазнала ганебної поразки. Перемогли автори «предметного» ультиматуму – скіфи та їхній цар Іданфірс.

Сьогодні ми представляємо до вашої уваги книгу Валентина Чемериса -  «Ольвія». Перед вами – захоплюючий історичний роман відомого письменника Валентина Чемериса, в якому автор барвисто та детально розповідає про одну з найбільших воєн VI століття до н. – війні між могутнім військом перського царя Дарія та племенем скіфів. А також про долю людей, на які ця війна вплинула, зокрема, про трагічну долю юної гречанки на ім'я Ольвія, яка наважується вийти заміж за царя скіфів Тапура заради примирення ворогуючих сторін. Ця книга стане чудовим подарунком для всіх любителів історичних романів, адже на її сторінках історія не просто оживає – вона з'являється в особах людей, які її творять.