Життєвий і творчий шлях Бориса Лавреньова
 |
Борис Андрійович Лавреньов (справжнє прізвище Сергєєв) народився 17 липня 1891 року в Херсоні у сім’ї вчителів. По материнській лінії його походження достатньо знатне і романтичне (козача сім'я, учасники суворовських походів і севастопольської баталії, багатства, протягом ночі спущені за картярським столом.) Про батькову рідню невідомо майже нічого – він став сиротою у півтора роки і виховувався у прийомній сім’ї чиновника херсонської таможні Сергєєва. Історію своєї сім]ї Лавреньов докладно і захоплююче описав у «Короткой повести о себе». З дитячих років ним оволодівають дві пристрасті: книги і театр. Він мав необмежену можливість їм віддаватися. У Херсоні була чудова бібліотека і театр з професійними драматичними трупами. |
Двері туди для юного Лавреньова завжди широко відкриті, завдяки тому, що його хрещений батько – міський голова Херсона протегував бібліотеці і мав свою ложу в театрі.
Перші літературні спроби майбутнього письменника відносяться до часів навчання в гімназії. Це була поема «Люцифер» на півтори тисячі рядків, написана під впливом лермонтовського «Демона». Досвід виявився невдалим – своє дітище він "тайкома поховав ...під акацією на бульварі". Проте любов до літератури, поезії, творчості Лермонтова Борис Андрійович зберіг на все життя.
Дитячі і юнацькі роки Лавреньова були щасливими завдяки турботі і увазі люблячих батьків, які підтримували його у всі життєвих негараздах. Таких, наприклад, як невдалий вступ у морський корпус (підвів поганий зір). Не склалося і навчання на математичному факультеті Київського університету – було надто нудно і сухо.
Вищу освіту Лавреньов отримав, навчаючись впродовж 1909-1915 років на юридичному факультеті Московського університету.
У студентські роки поетичне натхнення знову охопило Лавреньова. Перша публікація його віршів була в херсонській газеті "Родной край" у 1911 році, через рік — у московському альманасі "Жатва" під прізвищем Сергєєв.
У каталогах виставок херсонських художників 1911-1913 років, що збереглися, значаться роботи Б.Сергєєва-Лавреньова. Характерно, що більшість їх присвячено морю і театру – двом захопленням, яким майбутній письменник залишився вірний до кінця життя. Цілком можливо, що Б.А.Лавреньов увійшов би до історії вітчизняного мистецтва не тільки як прекрасний літератор, а й як талановитий художник.
Кінець богемно-студентській безтурботності поклала війна. Був мобілізований у 1915 році і після офіцерського училища відправлений на передову артилерійським поручиком. У 1915 році піти на фронт – означало вчинити так, як більшість однолітків, учорашніх гімназистів і студентів, тих, у кому «заграла військова жилка» предків. Лестила й можливість одягтися у новенький офіцерський мундир і стати в ряди «рятівників Вітчизни».
Буремні події 1917-1918 років цілком змінили життя і світогляд Бориса Андрійовича. У розгубленому душевному стані, з великими зусиллями і ризиком Лавреньов пробрався у вересні 1918 року з Москви до рідного Херсона.
Саме в останніх числах вересня 1918 року в херсонській газеті "Родной край" з'явилася стаття Б. Лавреньова "Хліба і видовищ (Вмираюча Совдепія)". У ній письменник створює портрет нової влади, яку він не розуміє і не приймає, та пророкує швидкий кінець Совдепії: "А буря близька...". З повною відвертістю Лавреньов розповів батьку про свої сумніви і коливання. І батько вимовив слова, що визначили його світогляд на все життя: "... Найсвятіше, що є в людини,— це батьківщина і народ. А народ завжди правий... У нього глибинна народна мудрість, він знайде вихід навіть на краю прірви. Йди з народом і за народ до кінця!..."
У Червону Армію пішов добровольцем. Служив в артилерійських частинах на Україні, Кримському фронті під керівництвом Подвойського і Фрунзе, деякий час командував бронепоїздом. У липні 1919 року був важко поранений в ногу, коли банда отамана Зеленого проривалася через залізничне полотно біля роз'їзду Карапиші. Зберігся документ тих часів, що засвідчує мужність і героїзм червоного командира, який, навіть тяжко поранений, продовжував керувати артилерійським вогнем і змусив противника відступити з великими втратами.
Після лікування у госпіталі продовжив військову службу на Туркестанському фронті. Був комендантом Ташкента, секретарем політуправління фронту, співпрацював у місцевій періодиці, відповідав за видання друкованої продукції - плакатів, листівок, газет і журналів.
Вже тоді повною мірою проявилася глибока освіченість, непересічне літературне та художнє обдарування Лавреньова. За чотири роки служби в Туркестані він сформувався як журналіст, письменник і художник-графік. У ташкентських виданнях під різними псевдонімами Борис Андрійович опублікував близько 130 заміток, розповідей, фейлетонів, статей. Писав вірші і рецензії, ілюстрував книжки, випускав листівки і плакати, надрукував в газеті «Красная звезда» уривок з поеми «Алые облака», в молодіжній газеті «Юный Восток» – дві глави з роману «Крейсер «Комминтерн».
У 1922 році Борис Лавреньов взявся за епопею «Звезда-полынь», що охоплює історичне чотириріччя: 1916-1920 роки. Стос машинописних аркушів зростав з неймовірною швидкістю, на тисяча шестисотій сторінці автор утомлено надрукував: «Кінець».
Переосмисливши і переробивши її, письменник створив цикл романтичних повістей: "Ветер", "Марина", "Звездный цвет", "Сорок первый", "Рассказ о простой вещи" та інших, опублікованих у 1924 році.
Загадковим і незрозумілим, за словами дослідника творчості Лавреньова Б. Геронімуса, було перетворення слабкого поета-футуриста на автора прекрасної прози. Талант його загартувався в полум'ї війни і революції, від війни він "одержав безцінний дарунок — пізнання народу". Ранній прозі письменника притаманний не тільки романтичний порив, але і розуміння гибельності того, що відбувається.
Борис Лавреньов був одним з не багатьох, хто не приймав на віру класову заповідь "моральне усе, що служить революції". У повістях "Ветер", "3б. 213.437", "Происшествие" проявився погляд письменника на громадянську війну як на самознищення народу, коли по обидва боки гинули кращі.
Драматичні долі інтелігенції, втягненої у вир революції і війни, - тема оповідань "Мир в стеклышке", "Граф Пузыркин", "Моль", "Отрок Григорий", повістей "Седьмой спутник" і "Гравюра на дереве".
Лавреньов демобілізувався в 1924 році, віддавши майже 10 років армії – спершу царській, потім – Червоній.
У 1927 році зійшла і яскраво спалахнула зірка Лавреньова-драматурга. Його п'єса "Разлом" про історію і роль "Аврори" у Жовтневому перевороті була поставлена на сценах кращих театрів, стала класикою драматургії.
Сталінські репресії не торкнулися Б. Лавреньова безпосередньо, але внесли розлад у його життя і творчість. Тільки завдяки збереженим листам ми можемо довідатися, про що він думав і що відчував у ті роки.
Досягнення соціалізму, побудовані потом і кров’ю мільйонів людей, не надихали письменника. У своєму романі "Синее и белое" та повісті "Стратегическая ошибка" він повертається до подій 1914 року.
Героїчна війна проти фашизму в Іспанії знайшла відгук у душі Б. Лавреньова, їй він присвятив повість "Чертеж Архимеда" і п'єсу "Начало пути".
Ветеран двох воєн, Лавреньов у роки Вітчизняної війни був серед захисників блокадного Ленінграда, військовим кореспондентом на Північному і Чорноморському флотах. Героїзм рядових трудівників війни — матросів, солдатів, командирів, їхня вірність обов’язку, військова кмітливість, стійкість і самовідданість — про це оповідання письменника військової пори " Форт двоих ", "Подарок старшины", "Разведчик Вихров" і багатьох інших.
У післявоєнні роки письменник живе у Москві, пише драматичні твори, виступає як публіцист на сторінках газет і журналів, цікавиться міжнародною політикою, займається перекладами, вивчає теорію й історію мистецтва. Останньою сторінкою творчості Лавреньова стала драма "Лермонтов", над якою автор працював п'ятнадцять років.
Помер він у 1959 році, похований у Москві на Новодівичовому цвинтарі.
У долі Бориса Лавреньова — талановитого письменника, освіченої й інтелігентної людини відбилася доля його країни і народу, з яким він пройшов через всі випробування і якому присвятив свою творчість.
