календар подій

Календар подій

 123456
78910111213
14151617181920
21222324252627
28293031   

Борис  Лавренев и кино

Борис Лавреньов від самого дитинства був пристрасно закоханий у театр, а вся його проза тяжіє до гострої подієвості,  динамічного сюжету, непримиренного зіткнення сильних натур – все  це цілком органічно привело письменника у драматургію.

У загальному літературному доробку Лавреньова драматичні твори  займають значно менше місце, ніж проза. Оповідання і повісті, як правило, писалися легко, швидко, з нальоту. П'єса зазвичай давалася повільніше, передбачала поступове отримання і освоєння матеріалу. Створення майже кожної з них – подія для автора, кращі – стали подією для театру, глядачів.

У нарисі «Как я работаю» Борис Андрійович писав: «Театр дає радісну можливість бачити своїх персонажів по-справжньому живими,  такими, що мають людські звички і слабкості. Мене особисто це дуже приваблює, задовольняє, дає можливість до кінця провести своїх персонажів у реальне життя».

Серед таких п’єс Лавреньова, як «Мятеж», «Кинжал», «Братья Шаховские», «Мы будем жить», «Песнь о черноморцах», «Лермонтов», зіркою першою величини сяє  «Разлом» — п’єса, що стала класикою драматургії і увібрала в себе найяскравіші риси таланту письменника. Написана у 1927 році, вона не сходила з театральних сцен кілька десятиліть.

Драматична побудова прози Лавреньова дозволяє цілком успішно перекладати її на мову театру. Широко відомі театральні постановки  творів «Ветер», «Срочный фрахт», «Рассказ о простой вещи», «Сорок первый».

Особливий інтерес режисерів і глядачів впродовж десятиліть викликала саме повість «Сорок первый». Критики одностайно визнають, що у цьому творі Лавреньову вдалося втілити драму кохання і смерті загальнолюдського масштабу, яка  непідвладна часу.

Дуже промовистий той факт, що у 2008 році відомий московський режисер Віктор Рижаков поставив на Малій сцені МХТ ім. А.Чехова виставу "Сорок первый. Opus Posth.", яка викликала не тільки шквал відгуків у пресі та Інтернеті, а й щире захоплення глядачів.

Незвичайним прочитанням Лавреньова стала музично-поетична композиція «Свой остров» (2008) за мотивами повісті «Сорок первый», авторами якої є  Юрій Юрченко (російський поет, що живе у Франції) і композитор Олександр Луначарський.

За задумом режисерів на очах у глядачів виставу «придумують»  Поет і Муза – сам Юрій Юрченко та співачка Таня Петрова. Оригінальний жанр авторської імпровізації не залишає байдужим нікого – глядачі не хочуть йти, а йдучи – плачуть.

Б. А. Лавреньов — один з найбільш кінематографічних  радянських майстрів слова. За період з 20-х років і до наших днів за його творами створено два десятки фільмів, причому деякі з них екранізувалися двічі і навіть тричі.

Повість «Ветер» послужила літературною основою для створення картин  «Ветер», «Ошибка Василия Гулявина», «Ярость»; за  «Рассказом о простой вещи» були поставлені фільми «Леон Кутюрье», «Простая вещь» и «Рассказ о простой вещи». Повість «Седьмой спутник» отримала екранне життя вперше у 20-ті роки, а потім ще двічі у 70-ті роки – в кіно і на телебаченні. Тричі знімали кінострічки за п’єсою «Разлом».

Інтерес діячів кіно до творчості Бориса Лавреньова невипадковий і пояснюється особливостями його письменницького стилю. Вже ранній прозі талановитого художника слова властиві були гострота і динамічність сюжету, точність і напруженість діалогу, лаконізм описів, зримість образів і картин та інші риси, властиві кінодраматургії.

Майстрів кіно приваблював і сам матеріал лавреньовських творів — звернення їх автора до подій революції і громадянської війни.

Сам Б. Лавреньов пристрасно і захоплено працював у кіно,  вже в юності розумівши велику силу і можливості цього вигляду мистецтва. У 1914 році він взяв участь як актор разом з В. Маяковським, Д. Бурлюком та іншими кубо-футуристами у фільмі «Кабаре № 13».

У другій половині 20-х років Борис Андрійович плідно працює у літературній колегії при художньому бюро кінофабрики у Ленінграді, до складу якої, крім нього, входили В.Каверін, М. Зощенко, Н. Тихонов, Ю.  Тинянов  та інші  письменники. У різні роки Лавреньов працював над сценаріями «Сорок первый», «Южное общество», «Товарищ Вихров», «Волга в огне», «Залп Авроры», але не всі з них були завершені і стали основою фільмів, а деякі взагалі загублені.

Найбільш плідною була співпраця Бориса Лавреньова з кінематографом у другій половині 20-х років – один за одним з’являються фільми «Ветер» (1926), «Сорок первый» (1927), «Леон Кутюрье» (1927) «Кафе Фанкони» (1927), «Шакалы Равата» (1927), «Седьмой спутник» (1928), «Разлом» (1929).

З усіх цих картин найбільш вдалою екранізацією є робота режиссера Я.Протазанова «Сорок первый». За допомогою художніх засобів німого кіно у фільмі правдоподібно розкритий ідейний сенс головного конфлікту  — між почуттям і обов’язком. Успіху сприяла і високопрофесійна робота оператора П.Єрмолова, та виконавців головних ролей – А.Войцик та І.Коваль-Самборського.

Впродовж 30-х і до початку 50-х років кінематографісти практично не звертаються до прозових  творів Лавреньова, переважно екранізуються п'єси: «За тих, хто в море» (1948), «Разлом» (1952).

У 1956 році режисер Г. Чухрай створив нову кіноверсію лавреньовського «Сорок первого». Фільм став явищем у світовому мистецтві. Найбільшим успіхом картини була гра О. Стриженова (Говоруха-Отрок), яку сам Борис Андрійович назвав чудовою. Важливу роль у створенні емоційного образу фільму зіграли оператор С. Урусевський, художник Д. Степанов, композитор Н. Крюків, актриса І. Ізвицька (Марютка).

Стрічка  демонструвалася у країнах Європи, Азії, Америки й була відзначена низкою премій. Жюрі кінофестивалю у Каннах у 1957 році присудило фільму «Сорок первый» спеціальний приз «За поетичність і оригінальний сценарій». Популярні журнали «Нью-Йорк мегезін» і «Парізьен лібре» вийшли з портретами Ізвицької на обкладинці, а в Парижі відкрилося кафе «Ізольда». У Марселі під час демонстрації фільму в залі було багато білоемігрантів, які завалили Стриженова та Ізвицьку квітами.

Серед екранізацій творів Лавреньова останніх десятиліть найбільш значимі - «Залп «Авроры» (1965), «Ярость» (1965), «Седьмой спутник (1968), «И был вечер, и было утро» (1971), «Звездный цвет» (1972), «Марина» (1974), «Рассказ о простой вещи» (1975).

У 2010 році відбулася прем’єра спільного російсько-білоруського фільму «Око за око», який режисер Геннадій Полока зняв за повістю Лавреньова «Седьмой супутник».

X