календар подій

Календар подій

     12
3456789
10111213141516
17181920212223
24252627282930

Борис  Лавренев и кино

Борис Лавреньов від самого дитинства був пристрасно закоханий у театр, а вся його проза тяжіє до гострої подієвості,  динамічного сюжету, непримиренного зіткнення сильних натур – все  це цілком органічно привело письменника у драматургію.

У загальному літературному доробку Лавреньова драматичні твори  займають значно менше місце, ніж проза. Оповідання і повісті, як правило, писалися легко, швидко, з нальоту. П'єса зазвичай давалася повільніше, передбачала поступове отримання і освоєння матеріалу. Створення майже кожної з них – подія для автора, кращі – стали подією для театру, глядачів.

У нарисі «Как я работаю» Борис Андрійович писав: «Театр дає радісну можливість бачити своїх персонажів по-справжньому живими,  такими, що мають людські звички і слабкості. Мене особисто це дуже приваблює, задовольняє, дає можливість до кінця провести своїх персонажів у реальне життя».

Серед таких п’єс Лавреньова, як «Мятеж», «Кинжал», «Братья Шаховские», «Мы будем жить», «Песнь о черноморцах», «Лермонтов», зіркою першою величини сяє  «Разлом» — п’єса, що стала класикою драматургії і увібрала в себе найяскравіші риси таланту письменника. Написана у 1927 році до 10-ої річниці Жовтневої революції, вона не сходила з театральних сцен кілька десятиліть.

Драматична побудова прози Лавреньова дозволяє цілком успішно перекладати її на мову театру. Широко відомі театральні постановки  творів «Ветер», «Срочный фрахт», «Рассказ о простой вещи», «Сорок первый».

Особливий інтерес режисерів і глядачів впродовж десятиліть викликала саме повість «Сорок первый». Критики одностайно визнають, що у цьому творі Лавреньову вдалося втілити драму кохання і смерті загальнолюдського масштабу, яка  непідвладна часу.

Дуже промовистий той факт, що у 2008 році відомий московський режисер Віктор Рижаков поставив на Малій сцені МХТ ім. А.Чехова виставу "Сорок первый. Opus Posth.", яка викликала не тільки шквал відгуків у пресі та Інтернеті, а й щире захоплення глядачів.

Незвичайним прочитанням Лавреньова стала музично-поетична композиція «Свой остров» (2008) за мотивами повісті «Сорок первый», авторами якої є  Юрій Юрченко (російський поет, що живе у Франції) і композитор Олександр Луначарський.

За задумом режисерів на очах у глядачів виставу «придумують»  Поет і Муза – сам Юрій Юрченко та співачка Таня Петрова. Оригінальний жанр авторської імпровізації не залишає байдужим нікого – глядачі не хочуть йти, а йдучи – плачуть.

Б. А. Лавреньов — один з найбільш кінематографічних  радянських майстрів слова. За період з 20-х років і до наших днів за його творами створено два десятки фільмів, причому деякі з них екранізувалися двічі і навіть тричі.

Повість «Ветер» послужила літературною основою для створення картин  «Ветер», «Ошибка Василия Гулявина», «Ярость»; за  «Рассказом о простой вещи» були поставлені фільми «Леон Кутюрье», «Простая вещь» и «Рассказ о простой вещи». Повість «Седьмой спутник» отримала екранне життя вперше у 20-ті роки, а потім ще двічі у 70-ті роки – в кіно і на телебаченні. Тричі знімали кінострічки за п’єсою «Разлом».

Інтерес діячів кіно до творчості Бориса Лавреньова невипадковий і пояснюється особливостями його письменницького стилю. Вже ранній прозі талановитого художника слова властиві були гострота і динамічність сюжету, точність і напруженість діалогу, лаконізм описів, зримість образів і картин та інші риси, властиві кінодраматургії.

Майстрів кіно приваблював і сам матеріал лавреньовських творів — звернення їх автора до подій революції і громадянської війни.

Сам Б. Лавреньов пристрасно і захоплено працював у кіно,  вже в юності розумівши велику силу і можливості цього вигляду мистецтва. У 1914 році він взяв участь як актор разом з В. Маяковським, Д. Бурлюком та іншими кубо-футуристами у фільмі «Кабаре № 13».

У другій половині 20-х років Борис Андрійович плідно працює у літературній колегії при художньому бюро кінофабрики у Ленінграді, до складу якої, крім нього, входили В.Каверін, М. Зощенко, Н. Тихонов, Ю.  Тинянов  та інші  письменники. У різні роки Лавреньов працював над сценаріями «Сорок первый», «Южное общество», «Товарищ Вихров», «Волга в огне», «Залп Авроры», але не всі з них були завершені і стали основою фільмів, а деякі взагалі загублені.

Найбільш плідною була співпраця Бориса Лавреньова з кінематографом у другій половині 20-х років – один за одним з’являються фільми «Ветер» (1926 р.), «Сорок первый» (1927 р.), «Леон Кутюрье» (1927 р.) «Кафе Фанкони» (1927 р.), «Шакалы Равата» (1927 р.), «Седьмой спутник» (1928 р.), «Разлом» (1929 р.).

З усіх цих картин найбільш вдалою екранізацією є робота режиссера Я.Протазанова «Сорок первый». За допомогою художніх засобів німого кіно у фільмі правдоподібно розкритий ідейний сенс головного конфлікту  — між почуттям і революційним обов’язком. Успіху сприяла і високопрофесійна робота оператора П.Єрмолова, та виконавців головних ролей – А.Войцик та І.Коваль-Самборського.

Впродовж 30-х і до початку 50-х років кінематографісти практично не звертаються до прозових  творів Лавреньова, переважно екранізуються п'єси: «За тих, хто в море» (1948 р.), «Разлом» (1952 р.).

У 1956 році режисер Г. Чухрай створив нову кіноверсію лавреньовського «Сорок первого». Фільм став явищем у світовому мистецтві. Найбільшим успіхом картини була гра О. Стриженова (Говоруха-Отрок), яку сам Борис Андрійович назвав чудовою. Важливу роль у створенні емоційного образу фільму зіграли оператор С. Урусевський, художник Д. Степанов, композитор Н. Крюків, актриса І. Ізвицька (Марютка).

Стрічка  демонструвалася у країнах Європи, Азії, Америки й була відзначена низкою премій. Жюрі кінофестивалю у Каннах у 1957 році присудило фільму «Сорок первый» спеціальний приз «За поетичність і оригінальний сценарій». Популярні журнали «Нью-Йорк мегезін» і «Парізьен лібре» вийшли з портретами Ізвицької на обкладинці, а в Парижі відкрилося кафе «Ізольда». У Марселі під час демонстрації фільму в залі було багато білоемігрантів, які завалили Стриженова та Ізвицьку квітами.

Серед екранізацій творів Лавреньова останніх десятиліть найбільш значимі - «Залп «Авроры» (1965р.), «Ярость» (1965 р.), «Седьмой спутник (1968 р.), «И был вечер, и было утро» (1971 р.), «Звездный цвет» (1972 р.), «Марина» (1974 г.), «Рассказ о простой вещи» (1975 г.).

У 2010 році відбулася прем’єра спільного російсько-білоруського фільму «Око за око», який режисер Геннадій Полока зняв за повістю Лавреньова «Седьмой супутник».