Кам’яна доба – найдавніший період історії людства, що починається від його зародження й закінчується запровадженням у широкий ужиток металів. За кам’яної доби для виготовлення знарядь використовувалися камінь, а
також кістка, ріг і дерево. На території України кам’яна доба тривала приблизно до 3500 р. до н. е. Періодом активного заселення території Херсонської області стала доба пізнього палеоліту. Усього, на початок 21 століття, тут відкрито біля 150 пізньопалеолітичних пам’яток, серед яких – багатошарові та одношарові стоянки, місцезнаходження (залишки зруйнованих стоянок),пункти нечисленних та поодиноких виразних знахідок. Пізньопалеолітичне заселення території області розпочинається біля 30 тисяч років тому. В цей ранній період колонізації, 
що припадає на хронологічний відрізок палеолітичної історії краю у 30-20 тисяч років до наших днів, населення було вкрай нечисельним. Можна припустити, що мисливці лише періодично відвідували регіон. Однак, стоянками цей період історії Херсонщини представлений краще ніж інші регіони Південної та Східної України. На території нашої області були знайдені стоянки людини того часу. Найпоказовіші стоянки та місцезнаходження цього етапу виявлено біля сіл Любимівка та Василівка Каховського, Перемога та Заозерне Новотроїцького районів. Пізній палеоліт характеризується появою людини розумної (Homo sapiens), котра належить до сучасного фізичного типу. За першою знахідкою її кісток у печері Ла
Кроманьйон (Франція) ця людина називається кроманьйонець. Кроманьйонець за своїми фізичними даними майже повністю відповідав сучасному типу людини. І справді, його зріст був уже 1,7-1,8 м, голова - з високим округлим лобом, виразними і чіткими рисами обличчя: тонкий ніс, трохи загострене підборіддя, 
очі вже не ховалися під опуклими надбрівними дугами, а спокійно і впевнено дивилися на світ. Губи свідчили вже не просто про здатність до мови: ця людина вже вміла сміятися! У той час люди жили родовими общинами і племенами. У них панував матріархат – старійшиною племені і головою роду була жінка. Ці стародавні люди були вправними мисливцями і рибалками, полювали за допомогою лука і списа, плавали на
човнах-довбанках. Найімовірніше, саме в цей час парна родина стала першою ланкою, основним осередком соціальної організації родової общини. Кожна така родина вела своє, так би мовити, споживче господарство, але, безсумнівно, пов'язане із загальними інтересами общини. В родинах готувалася їжа, виготовлялися знаряддя, турбувалися про виховання дітей й збереження традицій і порядків, притаманних родовій 
общині. Таким чином, кожна родина кроманьйонців була органічною частиною родової общини, залишаючись вільною лише у виявах суто родинних інтересів. Умови життя кроманьйонців, склалися так, що родина не могла існувати самостійно. Полювання великого звіра, влаштування облавних полювань, спорудження ям-пасток, доставка на
поселення мисливських трофеїв (у тому числі й розчленованих туш мамонтів, очевидно, за допомогою волокуш), будівництво зимового житла та інші види трудомістких господарських робіт вимагали об'єднання зусиль усієї родової общини. Але продукти колективної праці розподілялися по родинах залежно від результатів полювання та міри участі в суспільній праці. Отже, основним ядром соціально-економічної організації кроманьйонців залишалася родова община. Населення доби палеоліту постійно 
переходило з місця на місце. Із часом ці переселення обмежилися переходами між літніми та зимовими стоянками. Стоянки кроманьйонців розміщувалися, як правило, у долинах річок. Стоянка складалася із чотирьох-п’яти жител, де разом проживало по кілька сімей. Житла кроманьйонців були двох типів — зимові й літні. Зимові являли собою досить складні споруди, розраховані на тривале використання. Основа таких споруд складалася з черепів, лопаток і щелеп мамонтів, присипаних землею . Великі кістки мамонтів виконували функцію опорних конструкцій. Ближче до верху житла укладалися дрібніші кістки. Завершували каркас сплетені роги північних оленів. До конструкції входили й бивні мамонтів, що виконували опорні функції й несли навантаження окремих частин житла, насамперед аркового входу до нього. Каркас вкривали шкурами тварин. У купольній покрівлі лишали отвір для виходу диму.
Всередині житла було одне, а іноді два-три вогнища. Світло й тепло давали жирники — вмістилища з видовбаної кістки або каменю, заповнені жиром. Вхід або лаз до житла прикривали шкурами; можливо, перед лазом робили невеличкі сіни. В цілому такі житла мали округлі або овальні обриси, що формою й інтер'єром нагадували яранги. Поблизу довгочасних помешкань розміщалися літні будівлі, від яких залишилися сліди вогнищ. Очевидно, це були навіси з легким покриттям, що захищали вогонь і людей у негоду. Тут же на житловому майданчику обробляли
кремінь і кістку, виготовляли прикраси тощо. Майже біля кожного житла були спеціальні ями, призначені для зберігання кісток та бивнів для різних побутових потреб. Житла, місця виготовлення знарядь й, очевидно, обробки продуктів 
полювання та ями-сховища утворювали єдиний господарсько-побутовий комплекс. В кожному палеолітичному селищі проживало від 25 до 50 осіб. Третина їх займалася безпосередньо полюванням; ще одна третина виконувала різноманітну домашню роботу — виховувала дітей, готувала їжу, переробляла продукти полювання, вичинювала шкури, шила одяг, підтримувала вогнище тощо. Інші жителі селища становили непрацездатну його частину. Це були переважно діти. Кроманьйонці дуже рідко доживали до похилого віку. За антропологічними даними, середній вік життя пізньопалеолітичної людини становив приблизно 20—23 роки. Люди користувалися найпростішими знаряддями праці: рубилом, палицею-копачкою і важким дрючком. Протягом усього періоду палеоліту знаряддя праці вдосконалювалися, кількість їх видів збільшилася. Це були списи та списометалки, ножі, скребла, сокири, проколки та голки тощо. Для виготовлення рубил, скребел, наконечників списів, сокир, ножів тощо первісні люди використовували один вид каменю — кремінь. Справа в тому, що кремінь відносно легкий, його нескладно обробляти, він поширений у природі. Крім того, за умови правильної обробки кремінь утворює дуже гострі краї. Інші знаряддя праці, як, наприклад, проколки та голки, робили з рогів або кісток тварин.
У добу палеоліту люди забезпечували себе їжею за допомогою збиральництва та полювання. Панувало привласнювальне господарство — тип
господарювання, за якого людина не вирощувала собі їжу, а знаходила та збирала те, що давала їй природа. Поділ праці всередині родини й общини залишався переважно природним, за статтю і віком: чоловік виконував все, що стосувалося мисливського виробництва, жінка займалася домашніми роботами й вихованням дітей. Для побутових потреб кроманьйонці використовували ножі, шкребки, різці, провертки, виготовлені із кременя, або кісток (були знайдені ножі із дерев'яними та кістяними рукоятками, прикрашеними різьбою, і це свідчить 
про високий рівень майстерності кроманьйонців). Також кроманьйонці вміли обробляти шкури, з яких за допомогою кістяних голок шили одяг. Не виключено, однак, що вже намітилися деякі тенденції
до спеціалізації окремих обдарованих членів общини у певних напрямах, що потребували застосування індивідуальних здібностей. Йдеться, зокрема, про мистецтво гравірування, виготовлення скульптур, прикрас, сопілок або флейт, про майстерність обробки шкур, виробництво предметів озброєння тощо. Але навряд щоб подібні здібності виділяли цих членів общини у привілейовану її частину. Таким правом, можливо, користувалися тільки родові старійшини й племінні вожді. З часу виникнення на Землі людини сучасного типу життя його вже не вичерпувалася одній лише боротьбою за виживання. У цей період швидко накопичуються фармакологічні та медичні знання: люди вміли лікувати переломи, вивихи, укуси змій, видаляти зуби і пр. Одним із важливих аспектів життя кроманьйонців були їхні поховальні обряди. Ці обряди мали складний і ритуалізований характер, що свідчить про розвиток духовного життя та вірувань цих людей. Поховання кроманьйонців супроводжувалось ритуальними співами, які могли виконувати функцію проводів душі в інший світ. Це підтверджується знайденими археологами свідченнями про наявність музичних інструментів, що могли використовуватись у таких ритуалах. Мертвого споряджали всім необхідним для подорожі в загробне життя. Поруч з тілом клали зброю, прикраси, їжу та одяг, що свідчить про віру в потойбічне життя та необхідність забезпечення померлого всім необхідним. Ці предмети, знайдені в похованнях, дають уявлення про матеріальну культуру та побут кроманьйонців. Тіло вкладали в позі ембріона, що символізувало повернення до початку життя або народження в іншому світі. Така поза могла мати ритуальне значення, пов'язане з уявленнями про цикл життя і смерті. Тіло обкладали камінням, що, можливо, служило для захисту від злих духів або для символічного захисту тіла від розкладання. Цей обряд також міг мати практичне значення — захист тіла від хижаків.
Поховальні обряди кроманьйонців є важливим свідченням їхньої духовної культури та вірувань. Ці обряди демонструють високий рівень соціальної організації та розвиненість ритуальних практик. Поховання з предметами побуту та мистецтва свідчать про значення, яке кроманьйонці надавали загробному життю, і про їхні складні уявлення про світ. Дослідження таких поховань дозволяє сучасним археологам глибше зрозуміти культурні та релігійні аспекти життя людей пізнього палеоліту на території сучасної Херсонщини.
Список використаної літератури:
Водотика Сергій Нарис історії Херсонщини. Давній час: [від верхнього палеоліту до початку Великого переселення народів (30 тис. років тому - кінець 4 ст. н. е.). – К: Видавець Олег Філюк, 2016. – 304 с.
Оленковський Н.П. Поздний палеолит и мезолит Нижнего Днепра. – Херсон: Ред.- изд. отдел управления по печати, 1991. - 202 с.
Смирнов С.В.. Кам'яна доба Енциклопедія історії України. — К. : Наукова думка, 2007. — Т. 4 : Ка — Ком. — С. 65.
