Спадщина краси: портрет акторки Бланш Світ у фільмах та житті

Сьогодні будемо говорити про Бланш Світ - знамениту актрису німого кіно, що стояла біля витоків кіноіндустрії Голлівуду. Сара Бланш Світ народилася в Чикаго 18 червня 1896 року у сім'ї театральних та водевільних акторів. Вона вперше з'явилася на сцені, коли їй було лише чотирнадцять місяців, а з чотирьох років Бланш постійно брала участь у театральних виставах. Її вихованням в основному займалася бабуся, яка з самого початку помітила, що дівчинка має харизму і великий потенціал майбутньої зірки. І вже дуже скоро вона почала мріяти про «видатну драматичну кар'єру» для маленької онуки, і Бланш слухняно почала виступати на сцені багатьох театрів Америки. Чи справді бабуся була зацікавлена в майбутньому дівчинки, чи ж була більш зацікавлена у грошах, які дівчинка мала заробляти, ми ніколи не дізнаємося. Все, що ми знаємо - це те, що у 1909 році родина Світів зіткнулася з серйозними фінансовими проблемами, і один із друзів родини розповів їм про те, що кіностудія «Байограф» приймає заявки від акторів, які хотіли б зніматися у кіно. Тринадцятирічна Бланш надіслала свою фотографію з листом, але жодної відповіді так і не отримала. Пізніше боси студії стверджували, що цей лист загубився на пошті.

Не здавшись, Бланш їде просто на проби в іншу відому кіностудію того часу – «Едісон». Там їй пощастило більше, і вона одразу отримала одну з головних ролей у фільмі «Чоловік із трьома дружинами», це була коротка комедія. Окрилена швидким успіхом, Бланш та її бабуся вирішили, що настав час знову звернутися до «Байографа» і подивитися, чи зможе Бланш працювати там. Все-таки кіностудія вже тоді мала репутацію кращої в США. Можливо, справа була в тому, що цього разу вона потрапила в потрібний час у потрібне місце, бо приїхавши на студію, вона потрапляє відразу до Девіда Уорка Гріффіта, легендарного режесера німого кіна. Юна тринадцятирічна актриса йому сподобалася, і того ж дня Гріффіт зняв її у фільмі «Спекуляція пшеницею». У цьому фільмі  Бланш Світ — лише дівчина в білому капелюшку, одна з гостей пшеничного короля. Це був 1909 рік. Через місяць, у срічкі «Кам'яниста дорога», режисер довіряє їй роль побільше: молода жінка мало не одружується зі своїм біологічним батьком. Граючий батька Френк Пауелл, що теж мітить у режисери, вирішує, що дівчинка не така вже й погана, і у своєму постановочному дебюті «Все через молоко» ставить її у партнерки до самої Мері Пікфорд. У кіно платять більше, ніж на Бродвеї. Їй тринадцять, вона сама сплачує свої уроки танців. Втім, коли містер Гріффіт не взяв її на перші «канікули» трупи в Каліфорнії (жодного Голлівуду ще немає, кіновиробництво зосереджено в Нью-Йорку, і на західне узбережжя вибираються час від часу, за сонцем і тамтешніми краєвидами), вона не дуже засмутилась. Не дуже й хотілося. Втративши сорок доларів на тиждень, вона, «осідлавши свого коня незалежності», приєднується до танцювальної трупи не когось, а скандально знаменитої Гертруди Хоффман. У цих постановках дозволено було брати участь дівчатам з 16 років — Бланш ховалась за пожежними сходами, коли з'являлись підозрілі чиновники. Для «Байограф» вона іноді все ж таки знімається; коли наприкінці 1910 року йде Мері Пікфорд і студія залишається без інженю-блондинки, Бланш Світ, на радість бабусі, нарешті закріплюється у трупі Гріффіта. Швидко здобувши успіх у публіки, юна акторка почала активно зніматися, і в 1910 стала однією з найбільших зірок кіностудії.  Вона грала енергійних та незалежних жінок. Це створювало значний контраст з поширеним у ті роки амплуа крихких красунь. Її першою великою роботою на кіностудії став трилер Девіда Гріффіта «Механік Лондейл». Ця стрічка зараз вивчається у кіношколах усього світу через кількість технічних інновацій, які в цьому фільмі вперше застосував Гріффіт. Це був дорогий проєкт, і продюсери вирішили, що Бланш Світ, чиє кругле обличчя і повна фігура змушували виглядати її старше за свої роки, ідеально підійде для головної ролі. Ця картина була однією з тридцяти чотирьох короткометражок, у яких Бланш з'явилася 1911 року.

У 1913 році актриса бере участь у першому повнометражному фільмі Гріффіта – драмі «Юдіф з Бетулії».Бланш Свит отримує визнання, вперше з'являючись на афішах та в титрах. «Ми працювали не на «Байограф», ми працювали на містера Гріффіта»: на чолі з майстром вона переходить до Mutual Film, де працює ще рік. Бере участь у наступних його середньометражках, «Совість-месник» і «Дім, милий дім», — хоча безпосередньо для неї нічого нового вже там не відбувається. Після «Юдифи» сюжети з акторкою Бланш Свит в кінематографі Гріффіта виявляються завершеним. Тому коли Гріффіт задумує «Народження нації», — історію про «менше зло» у порятунок, доведену до такого екстремуму, що відлуння її чути буде навіть через століття, — він швидко відмовляється взяти на головну роль Бланш Свит і передає цю роль тій, що стане втіленням його кінематографа назавжди: міс Ліліан Гіш. Для Бланш Свит все стає зрозумілим. Вона спокійно йде. Звичайно, вона переживає, як складеться її доля з іншими студіями, але робота — це робота, і, нарешті, вона ж працювала весь цей час і з Пауеллом та Кірквудом. Бланш підписує контракт з Джессі Ласкі, який ще кілька років тому намагався залучити її. Тепер акторці значно підвищують гонорар. Стрічка «Уоррени з Вірджинії» стає першим із дев'ятнадцяти фільмів, які вона зробить для компанії Ласкі, і першим, який ставить з нею Сесіль Б. ДеМіль по сценарію свого брата Вільяма К. В трупі містера Гріффіта Бланш Свит, грала і головні ролі і вторинні. Але відійшла вона від Гріффіта — зіркою. Тепер у неї ролі лише головні. У перервах між зйомками Бланш Світ читає Тенісона, Байрона та Кіплінга, здає на права, займається танцями, хоча про повернення на сцену вже давно не думає. Журналісти, отримуючи рідкісні інтерв'ю, намагаються обережно дізнатися про подробиці особистого життя. «Не питайте, чи я люблю готувати, — я навіть не можу посмажити собі яєчню». «Заміжня? Не забувай, що мені лише вісімнадцять». «Я найбільше бажаю зберегти молодість і ентузіазм, адже це головні активи актриси, тому я лягаю рано і встаю на світанку». Відповідала з доброзичливістю, крізь яку трохи прозирає іронічна усмішка. Її контракт із "Famous Players" закінчився в 1917, і з якихось причин не був продовжений і вона зникає з великиого екрану. Два роки таємничої перерви. Шанувальники терпляче вичікують. Журналісти питають, «чому» та «коли». Відповідала вона вже спокійніше, іронії стає значно менше. Нервовий зрив. Їй постійно хотілося кричати, на всіх. Все це вона розповідала, після того як вже трохи відпочила. Її здоров'я справді сильно погіршилося, про неї говорили як про «тінь тієї красуні, яка грала Юдіф». Сама ж Бланш Світ мало говорить про хворобу, більше про те, що вона робила, отримавши свою заслужену відпустку. Спочатку — рік самотності. Ні книг, ні веселих компаній, — каже вона, — я тільки й робила, що цілими днями думала. Потім просто відпочивала, лікувалася, жила в Лос-Анджелесі, як звичайна людина. Їздила до Нью-Йорка в компанії Едні Первієнс і Чарлі Чапліна, де вируючий натовп і наелектризоване повітря повертали їй бадьорість духу. «Чому люди вважають, що я не маю нічого, крім екрану? Я маю свою філософію життя. Мій успіх чи мої невдачі на екрані – дуже мала її частина». У кіно вона повернулася з повною силою у фільмі «Непрощенний гріх» зрежисованим знаменитим режисером і продюсером Маршаллом Нейланом у 1919 році. Згодом у червні 1922 року Бланш  вийшла за нього заміж. Повернувшись, вона упевнено вливається у кінопроцес,  відстежує ознаки епохи, що настала. Тепер у неї інша зачіска, що обрамляє та загострює контури зблідлого та схудлого обличчя. Пухкі щічки змінилися гострими вилицями, густі брови розпрямилися в жорсткі смуги, що підкреслюють зухвало блакитні очі, пластика стала виразнішою і точнішою. Ніяких піднятих рук, ніяких більше неспокійних пальчиків: постава набула меланхолійної грації, худорлявість стала навіть надмірною, тож на початку двадцятих їй наказано набрати кілька кілограмів. Ніяких натяків на «вікторіанське» походження: чи то в силуетах вечірніх суконь, вільних костюмах чоловічого крою чи бешкетних беретах. Протягом другого десятиліття XX століття Бланш з'явилася у 139 фільмах і стала однією з найвідоміших американських актрис німого кіно. На початку 20-х років кар'єра Бланш продовжувала процвітати. У 1923 році вона знялася у фільмі «Анна Крісті», який згодом витримав кілька ремейків. Іншими відомими роботами того часу для Бланш стали зрежисовані її чоловіком фільми «Тесс з роду д'Ербервілл» за романом Томаса Харді та «Венера спорту». Тоді ж актриса перейшла до нещодавно заснованої кіностудії Metro-Goldwyn-Mayer. У 1929 році Нейлан і Світ розлучаються, з ініціативи актриси, яка звинуватила чоловіка в частих зрадах. «Шумні двадцяті» добігли кінця і почалася ера звукового кіно, яка і стала нарешті причиною згасання кар'єри «непотоплюваної» Бланш - подібно до багатьох інших актрис німого кіно вона не змогла пристосуватися до нововведення і, з'явившись всього в трьох звукових картинах, пішла з кіно.  1936 року вона вийшла заміж за театрального актора Раймонда Хаккета. Цей шлюб виявився довговічнішим за попередній — подружжя було разом до самої смерті Хаккета в 1958 році. Завершення кар'єри Бланш було невеселим - спочатку її ще запрошували озвучувати радіопостановки і грати на других ролях на Бродвеї, але потім про неї поступово забули, і зрештою Бланш почала працювати за прилавком універмагу в Лос-Анджелесі. Через рік після смерті чоловіка, на сьомому десятку, Бланш Світ починає зрідка з'являтися на екрані, миготивши в епізодах: фільму «П'ять грошей», ситкомі «Мночисленні закоханості Добі Джілліс», серіалу «Тонка людина» — так, власне, і все . Коли у 1968 році на Каннському фестивалі роблять ретроспективу фільмів із Бланш Світ та Ліліан Гіш, вона вирішує повернутися. Але вже не акторкою. Вона працює при Музеї сучасного мистецтва в Нью-Йорку і, як і Ліліан Гіш, бере участь у зйомках документальних фільмів про ранні роки Голлівуду. Її заповіти справдилися: тепер усім стало дуже важливо, ким же був для кінематографа Девід Уорк Гріффіт. 1978 року виходить документальний проект «Портрет Бланш Світ». Свого роду її підпис під своїм поверненням. Бланш Світ померла 6 вересня 1986 року від інсульту. Її кремували. Прах розвіяли у ботанічному саду Брукліна; частина - змішали з ґрунтом, на якому культивують лілії. Ця жінка точно знала, як із праху виростають квіти.