«Скарби минулого: епоха міді на теренах Херсонщини»

Херсонщина - не лише край степів і річок, а й земля, що зберігає сліди давніх культур. Саме тут археологи виявили унікальні пам’ятки епохи міді - поселення, поховання та знаряддя праці, які належать до таких культур, як середньостогівська та ямна. Ці знахідки дають змогу відтворити картину життя наших далеких предків - їхній побут, вірування й перші кроки до організованого суспільства. Тож сьогодні ми зазирнемо в ту давню епоху, коли на теренах Херсонщини вже творилася історія - ще без писемності, але з артефактами, що промовляють до нас через віки. Приблизно в V тис. до н. е. людство вперше навчилося обробляти метал. Першим металом, який піддався обробці, стала відносно м’яка мідь, яку було легко плавити. З неї виготовляли прикраси, зброю, знаряддя праці. Водночас більшість інструментів залишалися кам’яними, адже мідь, хоч і мала переваги над каменем - її можна було кувати й плавити - все ж не годилася для виготовлення міцних або гострих предметів, як-от наконечники стріл, які продовжували робити з кременю. Через те, що мідні знаряддя існували поряд із кам’яними, і останні ще переважали, цей період в історії людства називають не «мідною добою», а мідно-кам’яною добою, або енеолітом. Енеоліт - це перехідний етап від кам’яного віку до наступної доби металів. В енеоліті вже переважає відтворювальне господарство. Із появою мідних знарядь праці зростає продуктивність, що сприяє утворенню додаткового продукту. Це, своєю чергою, стимулює розвиток примітивної торгівлі (обміну) та спричиняє соціальне розшарування. Відбувається перший суспільний поділ праці - на землеробство і скотарство. Племена землеробів тяжіють до осілого способу життя, натомість скотарі ведуть кочовий спосіб існування. Землероби винаходять рало - відбувається перехід від мотичного до орного землеробства. Вони займаються гончарством, майструють піч, стіл. Скотарі ж приручають коня, створюють колісний транспорт, удосконалюють зброю. Енеоліт - це час розквіту землеробських культур, які змінюють вигляд планети, а також час зародження перших цивілізацій. Саме в цей період виникає середньостогівська культура - археологічна культура степової та лісостепової України V–IV тис. до н. е. Вона названа за епонімним поселенням Середній Стіг ІІ (острів у межах сучасного Запоріжжя, на північний схід від Хортиці). Культура була поширена у степу та лісостепу Наддніпрянщини - на півдні Херсонської, Дніпропетровської, півночі Запорізької, Кіровоградської, Полтавської, сході Черкаської та Київської областей, а також у Північному Приазов’ї. Населення середньостогівської культури жило поруч із племенами трипільської культури та з етнічно чужими народностями інших археологічних культур. Вважається, що саме племена середньостогівської культури відіграли важливу роль у формуванні племен ямної культури. На тлі цивілізаційного поступу велелюдних і заможних культур Старої Європи, степові пастуші племена лівобережної України можуть видатися примітивними та дикуватими. Вони вели традиційний ще для неоліту спосіб життя - випасаючи стада та засіваючи клаптикові поля на околицях своїх сіл - і начебто нічим особливим не вирізнялись. Проте невидимі неозброєному оку зміни все ж відбувались, і коли настала відповідна мить, ці люди змогли запропонувати світу те, чого він найбільше потребував. Представники середньостогівської культури належали до європеоїдної раси: мали середній або високий зріст, довгасте обличчя, прямий або трохи виступаючий ніс, вузькі губи, а волосся - переважно хвилясте або пряме, темне чи русяве. Чоловіки часто носили бороди, а зачіски, ймовірно, мали символічне значення, пов’язане з ритуалами чи соціальним статусом. Одяг виготовляли з лляних або конопляних тканин, а також зі шкір тварин. Жінки, ймовірно, носили довгі сорочки або туніки, а чоловіки - коротші сорочки та штани. У холодну пору року одяг доповнювали плащами зі шкір, а підперізували - поясами зі шкіри або тканини. У побуті широко використовували прикраси: намиста з кісток, зубів тварин, мушель, каміння або міді; бронзові чи мідні браслети та сережки. Вони мали не лише естетичне, а й магічне або обрядове значення. Взуття шили зі шкіри - це були простого крою мешти або онучі, які зав’язували ремінцями.

Племена середньостогівської культури вели напівкочовий спосіб життя, займалися скотарством, тоді як землеробство відігравало другорядну роль і вважалося жіночим заняттям. На невеликих полях поблизу осель жінки вирощували пшеницю-двозернянку, ячмінь, просо та горох. Землю обробляли мотиками з рогів оленя, жали серпами із вкладними мікролітами, а зерно перетирали на борошно зернотерками чи ручними жорнами або товкли в ступах на крупу. Чоловіки випасали овець, кіз, свиней і, що найважливіше -  коней. І в цьому, здавалось би, не було нічого особливого, адже конина входила в меню більшості мисливських та пастуших племен неолітичної України. Проте середньостогівці зробили прорив - вони першими навчилися їздити верхи. Про це свідчать елементи кінської упряжі та сліди вудил на черепах коней, знайдених у середньостогівських поселеннях. Це був справжній переворот. Уявімо собі землероба з трипільської культури, який надумав відвідати друзів у сусідньому селі - на це йому довелось би витратити день, а то й два. Тому землеробські громади залишались доволі замкнутими. А от середньостогівському вершнику вистачило б кількох годин, щоб домчати до сусіднього поселення, пограти з приятелями в кості (до яких вони були вельми охочі), дізнатись усі новини - і повернутись назад. Швидкість комунікації зросла в рази - що було надзвичайно важливим для передання інформації, обміну знаннями й навичками та гуртування людей. До того ж пасти худобу, спостерігаючи за стадами з висоти кінського хребта, було набагато простіше. Середньостогівці також полювали на оленів, диких ослів, козуль, кабанів, лосів, видр, вовків, лисиць та бобрів, а ще займалися риболовлею в річках.

Переважання скотарства спостерігалося на Причорноморських територіях України та в Криму. Існувало два основні різновиди скотарства:

• відгінне, коли худобу влітку випасали поблизу поселень, а взимку утримували завдяки заздалегідь заготовленому корму;
• перегінне, що вимагало постійного пересування всієї громади в пошуках нових пасовищ, без потреби зберігати корми на зиму.

Для ранніх скотарів була характерною відгінна система господарювання, однак із часом вони перейшли до повноцінного кочівництва. Це й стало передумовою формування кочового скотарства, що тривалий час існувало в степовій зоні України. Археологічні дослідження свідчать, що середньостогівці будували поселення на берегах річок, іноді — навіть на островах чи важкодоступних скелях. Таке розташування забезпечувало як природний захист від ворогів, так і доступ до води - джерела питної води, зрошення й риболовлі. Річки також були важливою транспортною артерією. Поселення середньостогівців були невеликими, складалися з прямокутних будівель зі сплетеними з лози й обмазаними глиною стінами та очеретяними дахами. Узимку ці житла обігрівались внутрішнім вогнищем. Улітку ж на місцях полювання, риболовлі та випасу худоби будували тимчасові курені з жердин, гілля й трави, які не зберігали на наступний рік.

Мобільний спосіб життя позначився як на господарстві, так і на культурі. Через обмежений доступ до ресурсів, типових для осілого життя, середньостогівці розвинули обробку кісток, шкур, почали займатись плетінням, а згодом — і ткацтвом, широко використовуючи продукти тваринного походження в повсякденному побуті. Середньостогівці добре володіли технікою обробки кременю, каменю, дерева, кістки та рогу. Розвивалася також гончарна справа. Кераміку виготовляли з ретельно підготовленої глини з домішками товчених мушель. Спочатку це був переважно кухонний посуд із гострими або округлими денцями й відігнутими вінцями, прикрашений орнаментами, створеними за допомогою гребінцевих штампів. Типовими формами були горщики, кубки, амфори, глечики й миски. Посуд часто заглиблювали у глиняну підлогу для стійкості. Щоб приготувати їжу, посуд встановлювали між трьома каменями у вогнищі. Зі зростанням побутової культури в моду почав входити плоскодонний столовий посуд, який середньостогівські майстрині запозичували з традицій Трипільської культури. Популярності набули півсферичні плоскодонні миски, кухлі, келихи, глечики, прикрашені горизонтальними або вертикальними орнаментальними смугами, що ніби «вдягали» посудину згори. На середньому етапі розвитку середньостогівської культури посуд почали оздоблювати шнуровим орнаментом — відтиском плетеного шнура, яким обмотували верхню частину посудини перед випалом. Цей орнамент вважають однією з найхарактерніших ознак ранніх індоєвропейських культур, і, ймовірно, саме він є найдавнішим у Європі. При цьому розпис фарбами середньостогівцям був невідомий. До енеоліту також належить поява колісного транспорту: у похованні одного з енеолітичних скотарів знайдено найдавніше колесо на території України — винахід епохи міді. Релігія середньостогівців ґрунтувалася на анімізмі, тотемізмі та культах родючості. Вони вірили, що душу мають усі предмети, явища природи, тварини й люди. Природу сприймали як живу істоту, з якою треба було домовлятися через обряди. Племена мали своїх тотемів - тварин-предків чи покровителів: коней, биків, птахів тощо. Особливе місце в обрядах посідав кінь - тварина, яку середньостогівці вперше приручили й використовували у господарстві та, можливо, в ритуалах. Археологічні знахідки, зокрема жіночі статуетки - символи «Праматері», свідчать про вшанування жіночого начала як уособлення родючості. На одній з фігурок помітні схематичні смуги, що перехрещуються на грудях - ймовірно, це зображення культового одягу жриці. Існує гіпотеза, що частина середньостогівських жінок походила з Трипільської культури та зберігала віру у Велику Богиню своїх матерів і бабусь. Поховання середньостогівців здійснювались у підземних могилах без курганних насипів. Тіла померлих клали у скорченому положенні на боці та посипали охрою. У поховання клали знаряддя праці, посуд, зброю, фігурки тварин і людей.

На території Херсонської області виявлено численні поселення та поховання енеоліту. Найважливіші з них:

• Михайлівка (село Михайлівка). Це епонімна пам’ятка, від якої походить назва Михайлівської культури, що існувала у 3600–3000 рр. до н.е. Поселення детально досліджувалось, виявлено численні знахідки доби енеоліту.
• Первомаївка. Тут виявлено курганні могильники, які відносяться до епохи енеоліту та бронзи.
• Подо-Калинівка. У зоні кількох старовинних курганів знайдено поховання ямної, катакомбної, зрубної культур та приклади багатоваликової кераміки, що також належить до мідно-кам’яної доби.

Отже, енеоліт став періодом якісного прориву в історії людства. Це епоха, коли люди навчилися обробляти метал, приручили коня, почали використовувати колесо, розділили працю на землеробство і скотарство, сформували нові релігійні уявлення та розвинули ритуали. Херсонщина, як частина цього процесу, зберігає у своїх степах сліди давніх культур, які відкривають нам вікно в одне з найдраматичніших і найцікавіших явищ доісторичної Європи.

 Наукова та краєзнавча література

1. Артамонов М.І. Історія культури стародавніх племен Нижнього Дніпра - Київ: Наукова думка, 1969.

Висвітлює археологічні культури півдня України, зокрема енеолітичні поселення.

2. Водотика, С. Г. Від неоліту до початку великого переселення народів: давня історія Херсонщини / С. Г. Водотика. - Херсон: Айлант, 2007. - 148 с.

У книзі проаналізовано появу первісної людини на території Херсонщини, охарактеризовано особливості життя давніх мисливців і скотарів, виявлено специфіку історичної еволюції часів утвердження відтворюючого господарства та початку ери металів.

3. Гладкий В.С. Прадавня історія України - Київ: Генеза, 2000.

Огляд енеоліту на всій території України, із згадками про Південь.

4. Калиновська Л.І., Черняков І.Т. Етнокультурні процеси в епоху енеоліту на півдні України // Археологія. - 1998. - №1.

Детальний аналіз культур: середньостогівська, катакомбна, трипільська на межі степу та лісостепу.

5. Максимов Є.О. Археологія Нижнього Подніпров’я - Херсон: ХДУ, 2004.

Містить відомості про стоянки, кургани, знайдені знаряддя доби енеоліту на території Херсонщини.

6. Махортих М. А. До питання енеолітичних пам’яток на Нижньому Дніпрі // Археологічні дослідження в Україні. - 2000.

Огляд відкритих стоянок і курганів на території Херсонської області.

Інтернет-ресурси:

• Електронна бібліотека Інституту археології НАН України -   http://www.iananu.org.ua

Містить статті про археологічні розкопки на Півдні України.

• Археологічна карта України (цифровий ресурс) -  https://www.oldmaps.org.ua

Вказує локації пам’яток енеоліту, знайдених у Херсонській області.

• Енеоліт в Україні. - https://uk.wikipedia.org/wiki/Енеоліт_на_території_України