Сьогодні згадаємо чудову американську акторку, зірку театру та телебачення, продюсера, ікону стилю свого часу і одну з найяскравіших зірок епохи німого кіно Глорію Свенсон. Вона народилася 27 березня 1899 року в місті Чикаго у родині військовослужбовця. Вона була єдиною дочкою Аделаїди та Джозефа Теодора Свенсона. Відвідувала Академію Хоторн. Її батько походив із шведсько-американської сім'ї і сповідував лютеранство, а мати мала німецьке, французьке та польське коріння. Через роботу батька сім'я була змушена постійно переїжджати: то до Флориди, то до Техасу, то до Пуерто-Ріко. Саме в Пуерто-Ріко вона провела більшу частину свого дитинства, де вивчила іспанську мову. Дебют Глорії Свенсон у кіно відбувся абсолютно випадково: під час екскурсії чикагською кіностудією Essanay (куди її запросила тітка) дівчина заради забави попросилася знятися в масовці у фільмі «Пісня душі». Це був 1914 рік. Їй було тоді 14 років. Робота їй так сподобалася, що Глорія влаштувалася на студію статисткою, а незабаром її помітили і почали пропонувати епізодичні ролі в комедіях (зокрема, картині Чарлі Чапліна «Його нова робота»). Батьки Глорії розійшлися в 1916 році, і вона з матір'ю переїхала до Голлівуду, де влаштувалася на студію Mack Sennett. Тут вона познайомилася з відомим режисером німого кінематографа Макком Сеннеттом. Через три роки Глорія підписала контракт зі студією Paramount Pictures і стала зніматись у фільмах режисера Сесіла Блаунта Деміля. Завдяки картинам «Не зраджуйте своїм чоловікам» (1919), «Чоловіки і жінки» (1919), «Чому зраджують ваші дружини» (1920) за нею закріпився образ романтичної героїні. Пізніше Глорія Свенсон знялась у кількох фільмах Сема Вуда, була партнеркою Рудольфа Валентино у стрічці «По той бік скель». У 1920-і роки Свенсон була найоплачуванішою актрисою в Голлівуді (вона заробила вісім мільйонів доларів з 1918 по 1929 рік). На прем'єрах сотні фанатів вишиковувалися в чергу за автографом, а шанувальники завалювали її листами з освідченням у коханні (їх приходило близько 10 тисяч на тиждень). Маленький зріст (близько 150 сантиметрів), великі блакитні очі, каштанове волосся — зовнішність актриси не відповідала стандартам краси того часу. Її профіль називали занадто точеним, зуби великими, а підборіддя масивним. І все ж таки зовнішність Свенсон виграшно виділяла її на тлі однаково милих актрис тієї епохи і ідеально підходила для ролей сексуальних і багатих аристократок. А її розкішні сукні з атласу та паєток, накидки з хвостів горностаїв, екстравагантні вбрання, часто прикрашені бісером, дорогоцінним камінням, пір'ям страуса чи павича, викликали захоплення у публіки. Сама Коко Шанель пошила для Свенсон приголомшливу чорну сукню з рукавами, схожими на крила метелика. У ньому актриса з'явилась у фільмі "Сьогодні вночі чи ніколи". Вона як магніт притягувала до себе чоловіків. Справжня дива Голлівуду вела насичене, наповнене всілякими пересудами та чутками особисте життя. Сім разів акторка виходила заміж. Тоді це було рідкістю. Втім, офіційні стосунки з чоловіками тривали недовго і змінювались, як у калейдоскопі. Найтривалішим став шлюб із маркізом Анрі де Фалезом. Закохавши його у себе, Глорія порушила традицію аристократів не пов'язувати себе узами шлюбу з кіноактрисами. У той же час у променях її кохання та прихильності грівся Джо Кеннеді, мільйонер, батько майбутнього президента США. Зближення відбулося, коли надмірний любитель жінок продюсував акторку. Розлучившись з коханцем та чоловіком, Свенсон поринула у ділове життя. У 1926 році, втомившись від легких комедій, вона почала шукати більш суттєві ролі. Глорія відмовилася від контракту на 17 500 доларів на тиждень, запропонованого Джессі Ласкі та Адольфом Цукором, і заснувала власну продюсерську компанію (її коханий — Джозеф Патрік Кеннеді виступав як фінансовий консультант зірки). У 1929 році світ побачив її дебютний звуковий фільм «Правопорушниця». У тому ж році Глорія була номінована на премію «Оскар» за роль у картині «Седі Томпсон» (заснованої на оповіданні У. Сомерсета Моема) і отримала ще одну номінацію за «Порушницю». На відміну від багатьох зірок німого кіно, які не змогли продовжити кар'єру за доби звукового кіно, Свенсон все вдалося, а глядачі були зачаровані її драматичним сопрано. Але все ж таки з приходом звукового кіно вона майже перестала зніматись у фільмах. Протестуючи проти тривіальних сценаріїв, вона виборювала різноманітні ролі. У «Колібрі» вона майстерно зіграла кишенькову злодійку часів Першої світової війни, яка вербувала паризьких злодіїв для боротьби з німцями. У «Грубіяні» – господиню універмагу на Манхеттені. Найамбіційнішим фільмом був «Мадам Санс-Джин», адаптація французької п'єси про прачку Наполеона, яка врешті-решт виходить заміж за одного з його маршалів. Зйомки картини проходили у кількох французьких замках. Актриса любила розкішне життя. Вона казала, що цю любов їй прищепив Сесіл Блаунт Демілль, який, на відміну від інших режисерів, обирав для актрис прикраси зі справжнім дорогоцінним камінням, укутував їх у хутра, а знімальний майданчик прикрашав тисячами свіжих квітів. На піку популярності Свенсон жила в 24-кімнатному особняку в Беверлі-Хіллз, де її доглядали 11 слуг. Подорожуючи зі своєю свитою, вона знімала пентхауси, маєтки або півдюжини готельних номерів. Також Глорія була відома як прихильниця правильного харчування. Вона сиділа на суворій дієті, була вегетаріанкою, їла лише натуральні необроблені продукти, виступала проти добавок та надмірного вживання цукру.

На 16 років вона взяла паузу в кар'єрі та інвестувала у кілька комерційних проектів, які не були пов'язані з кіноіндустрією. Глорія розробила бюджетний одяг під лейблом Forever Young, створила лінію косметики Essence of Nature та робила скульптури за гонорари у 5000 доларів. У 1950 році Свенсон здійснила історичне повернення на великий екран, знявшись у легендарному фільмі «Бульвар Сансет» Біллі Вайлдера. У ньому розповідалася історія старіючої, замкнутої та трохи божевільної зірки німого кіно Норми Десмонд, яка замовила написання сценарію молодому цинічному письменнику Джо Гіллісу. Роль Норми Десмонд у ньому виконала Глорія, котра фактично зіграла на екрані саму себе. За цей фільм вона здобула свою третю номінацію на «Оскар». Після зйомок свого 63-го повнометражного фільму Свенсон вирушила у тримісячний тур 33 містами для просування картини.

Глорію знову почали запрошувати зніматися, вона грала на сцені, увійшла до обойми телевізійних акторів. Крім того, вона була багатою діловою жінкою, яка мала свій бізнес. В той час вона захопилася йогою. Разом із зірковими акторами Рамоном Наварро, Дженніфер Джонс, Гретою Гарбо, Робертом Рейном вона відвідувала заняття школи йоги, відкритої в Голлівуді в 1947 році Індрой Деві. Свою книгу «Йога для американців» Індра присвятила саме Глорії Свенсон. Вона організувала в Нью-Йорку в 1960-1970-х роках будинок моди під своїм брендом. У 1965 році вона знайомиться зі своїм останнім чоловіком письменником Уїльямом Дюфті. Дюфті поділяв її інтерес до макробіотичних дієт, і вони багато разом подорожували, щоб агітувати про подібний спосіб життя. Разом вони просували дослідницьке есе Дюфті «Sugar Blues» у 1975 році, мандруючи США, а також написали кілька статей для New York Post, де Дюфті працював журналістом. Подружжя вело активне світське життя, мали безліч будинків у всьому світі, наприклад, у Нью-Йорку, Римі, Португалії та Палм-Спрінгс. Востаннє Глорія знялася в кіно у 1974 році у невеликій ролі у стрічці «Аеропорт 1975» (Airport 1975). Глорія Свенсон померла 4 квітня 1983 в американському місті Нью-Йорк від серцевої недостатності у віці 84 років. Акторка була кремована, і похована в Єпископальній церкві Небесного спокою на П'ятій авеню Нью-Йорка у присутності рідних та близьких. Глорія Свенсон була чудовою зіркою німого кіно. Про виняткове життя великої актриси написані книги та створені фільми. Премія Джорджа Істмена «За видатний внесок у мистецтво кінематографа» дісталася лише їй.

Переглянути стрічки за участі акторки ви можете за посиланням:

THE TRESPASSER (1929) - Gloria Swanson - https://www.youtube.com/watch?v=QzWDXm8PwYA&t=3s

Sunset Boulevard (1950) - https://archive.org/details/SunsetBoulevard1950