Напад росіі на нашу країну ніби спонукав українців повернутися до своїх культурних витоків, пригадати та знову надати цінності спадщині, залишеній предками.
Ось і фахівці відділу мистецтв Херсонської обласної бібліотеки для юнацтва ім. Б. А. Лавреньова спільно із вчителем трудового навчання та технологій школи # 55 міста Херсона провели кілька онлайн-заходів із циклу «Українська спадщина: повернення до традицій».
Учні 6-В класу мандрували в сивочолу давнину - в ті часи, коли для жодної жінки неможливо було вийти з дому, не одягнувши намисто, адже воно було не лише прикрасою, а й оберегом від лиха та ворогів. Етноколаж «Українські народні прикраси: сплетіння часу, моди та історії» познайомив дітей ще й з великим розмаїттям видів цих аксесуарів. І якщо про намисто, коралі та гердани вони знали, то про такі прикраси, як баламути, пацьорки, кризи, тощо дізнались вперше та були вражені їхньою красою й майстерністю виготовлення.
Здивовані були діти й різноманіттям матеріалу, з якого виготовляли прикраси в минулому: монети, бісер, дуте і муранське скло, смальта, камінці, тощо. Вони відчули те бережне ставлення наших пращурів до цих прикрас, які, крім видимої краси, несли ще й родинну пам’ять, сімейні цінності та вважались символом самоідентифікації.
Як результат, діти під час заходу, а потім і вдома старанно конспектували нові для себе назви, а дехто передав у малюнку своє бачення неповторного образу українки.
На продовження цієї теми відбулася онлайн-зустріч з майстринею етнічних прикрас Вікторією Мусієнко - на гостини до майстрині «Традиційні українські прикраси від давнини до сьогодення» завітали учні 7-Б та 5-В класів.
Пані Вікторія добре знана і в місті, і в області як талановита авторка численних вишуканих жіночих прикрас та аксесуарів. А з початком російської агресії вона з головою поринула у вивчення старовини, експонатів етнографічних музеїв, бо вважала, що національна ідентичність проявляється не лише у вишиванках, мові чи кухні, а й у прикрасах. Це найпростіший та найвишуканіший маркер, яким можна заявити про свою позицію.
І ось цим багажем накопичених знань, своїми напрацюваннями вона поділилася з учнями, продемонструвала їм свої чудові роботи, свої репліки на стародавні музейні експонати.
Затамувавши подих, діти розглядали ці справжні витвори мистецтва. Тим більше, що демонструючи кожну роботу, пані Вікторія супроводжувала її невеличкою історичною довідкою, характеристикою. Вона поділилась і практичними секретами вибору бісеру та намистин, кольорової палітри для створення конкретного виробу. І, звичайно ж, майстриня розкрила таємниці незвичайних назв деяких прикрас та розповіла про регіони України, де їх носили.
Час пролетів, як мить - уроку та й перерви виявилось замало …
Надзвичайно важливо вивчати, розуміти та повертати в побут те, що мали наші предки. І знаково, що дітей - майбутнє нашої країни - цікавить культурний спадок, залишений прадідами.
