Як виявилося, у літературних творах живе чимало кицьок. Та все - по порядку. Перші згадки про котів як домашніх тварин з'явилися ще у Стародавньому Єгипті, у ІІ тисячолітті до н.е Там вони були священними і навіть існував культ Баст - богині родючості. Богиню Баст зображували як жінку з головою кішки. Саме з тих часів почалася тріумфальна хода її величності кішки по домівках людей, храмах різних культів і релігій, сторінках книг.
Та повернімося до літератури. Домашні, такі милі для нас, пухнасті улюбленці у книгах виглядають зовсім по-іншому: це і винахідливий пройдисвіт у чоботях Шарля Перро, трохи потойбічний кіт Плутон з оповідання Едгара По "Чорний кіт", філософський Кіт Мурр німецького письменника-романтика Е. Т. А. Гофмана, моторошні й зловісні коти Стівена Кінга. А чого вартий весь час усміхненний Чеширський кіт Л. Керрола! Саме йому приписують девіз усіх котів: "Розуміти мене не обовя'зково. Обовя'зково любити та годувати вчасно!"
Не обійшлося й без містичного, харизматичного кота Бегемота з роману М. Булгакова "Майстер і Маргарита". Цей хвостатий і вусатий чого тільки не вмів: грати у шахи, стріляти... Його фраза "не шалил, никого не трогал, примус починял" стала однією з найвідоміших та назавжди увійшла у цитатники.
Усіх відомих котів перерахувати й розповісти цікаві історії про кожного просто неможливо, та старшокласники із задоволенням слухали працівників книгозбірні й дивилися запропоновані відеоматеріали. |
А ви, пройшовши повз смугастого Мурзика чи плямисту Мурку, пильніше придивіться: може, це не просто звичайник представник сімейства котячих, а майбутній герой літературного шедевру?