Україна та Херсонщина у житті і творчості Б.А.Лавреньова
Олена Марущак,
старший науковий співробітник літературного
відділу обласного краєзнавчого музею
Родовідні корені родини Б.А. Лавреньова йдуть у глибину XVIII століття, коли його предки по материнській лінії, Єсаулови, - "учасники багатьох походів і служби під командуванням Потьомкіна і Суворова"— стають у ряди першопрохідників по завоюванню, освоєнню і заселенню земель на півдні України. Відчуття причетності до долі прадідів Борис Лавреньов зберіг на все життя. Про глибокий інтерес до минулого родини говорять хоча б чисельні звертання письменника до цієї теми в автобіографічних творах (передмова в кн.: Сорок первый. Харьков, Пролетарий, 1926; автобіографія в кн.: Собр.соч. у 5-ти томах М.-Л., ГИХЛ, т. 1,1931; автобіографія (1957) у кн.: Собр.соч. в 6-ти томах.М., Худож.лит., т. 1, 1932 ; Короткая повесть о себе (1958). Там же.
Прабатьківщина письменника знаходиться в "шістдесяти верстах вище Херсона по Дніпру" у селі Консуловці (Консуловка – нині с. Республіканець Бериславского району), де в маєтку підпоручика І.Єсаулова, що нараховує 3 тис. десятин землі і 130 душ селян, народилася в 1839 р. бабуся Б.Лавреньова, Дарія Єсаулова-Цеханович.
Доля діда, артилерійського поручика, Ксаверія Цехановича, у чомусь типова для дрібнопомісного російського дворянства середини XIX ст.: спочатку служба в армії, участь у Кримській війні, потім відставка, одруження з молоденькою спадкоємицею провінційного маєтку, потім карткова гра — і маєток програний, а "герой" зникає в невідомому напрямку...
Мати Б.Лавреньова, Марія Ксаверіївна Цеханович, закінчує Полтавський інститут шляхетних дівиць і влаштувалась на службу в початкову школу в глухому містечку Бериславі, "де зустрічається з таким же вчителем, своїм майбутнім чоловіком", Андрієм Пилиповичем Сергєєвим.
Походження батька, за словами письменника, "навіть справжнє прізвище залишилися невирішеною загадкою". Після одруження в 1889 р. Сергєєви переїхали в Херсон. Через два роки 17 липня 1891 р. народився Борис Андрійович Сергєєв (Лавреньов).
Уже в одній з ранніх письменницьких автобіографій (1926) Лавреньов пише образ рідного міста великими опуклими мальовничими мазками художника. Надалі в 1931, 1957, 1958 рр. він удосконалює цей образ, прописує дрібні деталі, доводить до класичної завершеності,— чим далі відходив час дитинства і юності, проведений в Херсоні, тим чіткіше, яскравіше і неповторніше з'являлося місто в уяві письменника: "Над крутим обривом правого берега Дніпра постають напівзруйновані, густо зарослі дерезою і бур'яном вали старої фортеці. Біля фортеці розляглося на березі затишне, ласкаве місто. Буянням зелені воно схоже на парк, і влітку, коли цвітуть акації, вулиці засипані запашною шарудливою піною опалих пелюсток, по яких йдеш, як по килиму. Ім'я міста — Херсон".
У 1901 р. Б. Лавреньов вступає до херсонської I чоловічої гімназії. Запам'яталися йому уроки талановитого історика Н.А. Волянського, словесника Рождественського. Деяке уявлення про коло друзів Б. Лавреньова по гімназії дають автобіографічні замітки. "Как я дошел до литературы" (ж. "Красная панорама", 1928, N 23), де письменник розповідає про своє прилучення до поезії під впливом "визнаного цінителя", однокласника Миколи Бурлюка.
"З тієї пори, як я почав свідомо сприймати навколишнє, - писав Б. Лавреньов, - мою душу заполонили дві пристрасті: книги і театр. "Моєю першою академією" назвав Б. Лавреньов Херсонську публічну бібліотеку (оригінал нарису з такою назвою зберігається в рукописному відділі Херсонської обласної наукової бібліотеки).
У 1902-1903 рр. у Херсоні майбутній драматург уперше побачив на сцені театру В. Мейерхольда, що представив херсонській публіці Івана Грозного у власному виконанні, молодого І.М.Москвіна в ролі царя Федора та ін.
У 1906-1908 рр. Б. Лавреньов відвідує майстерню відомого херсонського художника А.Д. Іконникова, у якого бере уроки малювання, тут же знайомиться зі студентом учительської семінарії, у майбутньому членом спілки художників СРСР, Георгієм Курнаковим (спогади Г.Курнакова зберігаються в музеї Б.Лавреньова). Разом вони беруть участь у виставках картин Херсонської спілки аматорів образотворчих мистецтв у 1909-1915 рр.
У 1911 р. у херсонських газетах "Родной край" і "Юг" з'являються одні з перших друкованих публікацій Б. Сергєєва (Лавреньова), то були листи студента Московського імператорського університету і його вірші символістського змісту.
А в місцевому літературному журналі "Весенние зори" за цей же рік друкується вірш молодого письменника "Вековое". Футуризмом, як згадував Б.А. Лавреньов, він "заразився" у Чорнянці (Каховський район), куди за запрошенням Давида Бурлюка приїжджали в 1911 - 1913 рр. також В. Маяковський, В. Хлєбніков та інші. Збереглися спогади нашого земляка про Чорнянку і зустрічі з Маяковським, які частково опубліковані в Собр. соч. у 6-ти томах, М.,1984, т.6.
Імперіалістична війна кидає Лавреньова в окопи, на Південний Захід України. Одержавши поранення, він їде на лікування в Крим. Ці враження відбилися в оповіданнях "Гала-Петер", "Марина".
Навесні 1919 року Б.Лавреньов вступає в Червону Армію, бере участь у ліквідації загонів отамана Зеленого під Києвом, у Криму відбиває напад англійського судна-дредноута, цей епізод потім втілився в оповідання "Пираты третьей республики" (Собр.соч. у 6-ти томах, М., 1984).
Природно, що у творчості Б. Лавреньова Україна, враження дитинства і юності, участь у громадянській війні в рідних місцях не могли не вилитися потім в образи, знайомі до дрібних подробиць. Це і "смертельний летучий матроський загін пролетарського гніву" Василя Гулявіна в "Ветре" (1924), і полинно-ковиловий степ зі скіфськими курганами і віковими кам’яними бабами, це Чорне море, Дніпро, Херсон, нарешті, Консуловка початку ХХ століття в романі "Синее и белое” (1933).
Тяга до волі, почуття власної гідності, відвага, "військова жилка стрілецьких полковників" були потім передані героям його творів – Василю Гулявіну ("Ветер"), Дмитрові Орлову ("Рассказ о простой вещи"), Артемові Годуну ("Разлом"), генералу Адамову ("Седьмой спутник") та ін.
У 1928-1931рр. Лавреньов неодноразово приїжджає в Херсон - хворіє батько. Результатом однієї з таких поїздок стає нарис "Вторичное погребение Потемкина" про варварське ставлення місцевих "діячів культури" до останків засновника Херсона (Собр.соч. у 8-ми томах, М.,Шихино, т.7).
В роки Вітчизняної війни воююча Україна знову в творах письменника: "Моряк из Серогоз" (1943), "Песнь о черноморцах" (1944) та ін.
Восени 1955 року Б. Лавреньов приїжджає в Херсон на Україну востаннє. Але до кінця свого життя він підтримував зв'язки з рідним краєм.
Двічі лауреат Сталінської премії (1946, 1950). Помер письменник у 1959 році і похований у Москві. У долі Б.Лавреньова – талановитого письменника, освіченої й інтелігентної людини відбилася доля його країни і народу, з яким він пройшов через всі випробування і якому присвятив свою творчість.
Опубліковано:
Україна і Херсонщина в житті і творчості Б. А. Лавреньова / Марущак О. О. // Романтик моря і революції : бібліографічний нарис / Херсонська обл. б-ка для юнацтва ім. Б. А. Лавреньова, Херсон. обл. краєзнавчий музей ; [авт.-уклад. : Л. Г. Дубенчук, С. Д. Коваль, О. О. Марущак ; ред. С. Д. Коваль]. – 2-ге вид. – Херсон, 2004. – С. 11-14. – (Літературне краєзнавство).
