календар подій

Календар подій

   1234
567891011
12131415161718
19202122232425
262728293031 

Україна та Херсонщина у житті і творчості Б.А.Лавреньова

Олена Марущак,

старший науковий співробітник літературного

відділу обласного краєзнавчого музею

Родовідні корені родини Б.А. Лавреньова йдуть у глибину XVIII століття, коли його предки по материнській лінії, Єсаулови, - "учасники багатьох походів і служби під командуванням Потьомкіна і Суворова"— стають у ряди першопрохідників по завоюванню, освоєнню і заселенню земель на півдні України. Відчуття причетності до долі прадідів Борис Лавреньов зберіг на все життя. Про глибокий інтерес до минулого родини говорять хоча б чисельні звертання письменника до цієї теми в автобіографічних творах (передмова в кн.: Сорок первый. Харьков, Пролетарий, 1926; автобіографія в кн.: Собр.соч. у 5-ти томах М.-Л., ГИХЛ, т. 1,1931; автобіографія (1957) у кн.: Собр.соч. в 6-ти томах.М., Худож.лит., т. 1, 1932 ; Короткая повесть о себе (1958). Там же.

Прабатьківщина письменника знаходиться в "шістдесяти верстах вище Херсона по Дніпру" у селі Консуловці (Консуловка – нині с. Республіканець Бериславского району), де в маєтку підпоручика І.Єсаулова, що нараховує 3 тис. десятин землі і 130 душ селян, народилася в 1839 р. бабуся Б.Лавреньова, Дарія  Єсаулова-Цеханович.

Доля діда, артилерійського поручика, Ксаверія Цехановича, у чомусь типова для дрібнопомісного російського дворянства середини XIX ст.: спочатку служба в армії, участь у Кримській війні, потім відставка, одруження з молоденькою спадкоємицею провінційного маєтку, потім карткова гра — і маєток програний, а "герой"  зникає в невідомому напрямку...

Мати Б.Лавреньова, Марія Ксаверіївна Цеханович, закінчує Полтавський інститут шляхетних дівиць і влаштувалась на службу в початкову школу в глухому містечку Бериславі, "де зустрічається з таким же вчителем, своїм майбутнім чоловіком", Андрієм Пилиповичем Сергєєвим.

Походження батька, за словами письменника, "навіть справжнє прізвище залишилися невирішеною загадкою". Після одруження в 1889 р.  Сергєєви переїхали в Херсон.  Через два роки  17 липня  1891 р.  народився Борис Андрійович Сергєєв (Лавреньов).

Уже  в одній з ранніх письменницьких автобіографій (1926) Лавреньов пише образ рідного міста великими опуклими мальовничими мазками художника. Надалі в 1931,  1957, 1958 рр. він   удосконалює цей образ, прописує дрібні деталі, доводить до класичної  завершеності,— чим   далі   відходив   час дитинства і юності, проведений  в Херсоні, тим чіткіше, яскравіше і неповторніше з'являлося місто в уяві письменника:   "Над крутим обривом правого берега Дніпра    постають   напівзруйновані, густо зарослі дерезою і бур'яном вали старої фортеці.  Біля фортеці розляглося на березі затишне, ласкаве місто.    Буянням   зелені   воно схоже на парк, і влітку, коли цвітуть акації,    вулиці засипані   запашною шарудливою піною опалих пелюсток, по яких йдеш,   як по килиму.   Ім'я міста — Херсон".

У 1901 р. Б. Лавреньов вступає до херсонської I чоловічої гімназії.  Запам'яталися йому уроки талановитого історика Н.А. Волянського, словесника Рождественського. Деяке уявлення про коло друзів Б. Лавреньова по гімназії дають автобіографічні замітки. "Как я дошел до литературы" (ж. "Красная панорама", 1928, N 23), де письменник розповідає про своє прилучення до поезії під впливом "визнаного цінителя", однокласника Миколи Бурлюка.

"З тієї пори, як я почав свідомо сприймати навколишнє, - писав Б. Лавреньов, - мою душу заполонили дві пристрасті: книги і театр. "Моєю першою академією" назвав Б. Лавреньов Херсонську публічну бібліотеку (оригінал нарису з такою назвою зберігається в рукописному відділі Херсонської обласної наукової бібліотеки).

У 1902-1903 рр. у Херсоні майбутній драматург уперше побачив на сцені театру В. Мейерхольда, що представив херсонській публіці Івана Грозного у власному виконанні, молодого І.М.Москвіна в ролі царя Федора та ін.

У 1906-1908 рр.  Б. Лавреньов відвідує майстерню відомого херсонського художника А.Д. Іконникова, у якого бере уроки малювання, тут же знайомиться зі студентом учительської семінарії, у майбутньому членом спілки художників СРСР, Георгієм Курнаковим (спогади Г.Курнакова зберігаються в музеї Б.Лавреньова). Разом вони беруть участь у виставках картин Херсонської спілки аматорів образотворчих мистецтв у 1909-1915 рр.

У 1911 р. у херсонських газетах "Родной край" і "Юг" з'являються одні з перших друкованих публікацій Б. Сергєєва (Лавреньова), то були листи студента Московського імператорського університету і його вірші символістського змісту.

А в місцевому літературному журналі   "Весенние зори" за цей же рік друкується вірш молодого письменника "Вековое".   Футуризмом, як згадував Б.А. Лавреньов, він "заразився" у Чорнянці (Каховський район), куди за запрошенням   Давида  Бурлюка приїжджали в 1911 - 1913 рр. також   В. Маяковський, В. Хлєбніков та інші.   Збереглися спогади нашого   земляка   про   Чорнянку і зустрічі з Маяковським, які частково опубліковані в Собр. соч. у 6-ти томах, М.,1984, т.6.

Імперіалістична війна кидає Лавреньова в окопи, на Південний  Захід України. Одержавши поранення, він їде на лікування в Крим. Ці враження відбилися в оповіданнях "Гала-Петер", "Марина".
Навесні 1919 року Б.Лавреньов вступає в  Червону Армію, бере участь у ліквідації загонів отамана Зеленого під Києвом, у Криму відбиває напад англійського судна-дредноута, цей епізод потім втілився в оповідання "Пираты третьей республики" (Собр.соч. у 6-ти томах, М., 1984).

Природно, що у творчості Б. Лавреньова Україна, враження дитинства і юності, участь у громадянській війні в рідних місцях не могли не вилитися потім в образи, знайомі до дрібних подробиць. Це і "смертельний летучий матроський загін пролетарського гніву" Василя Гулявіна в "Ветре" (1924), і полинно-ковиловий степ зі скіфськими курганами і віковими кам’яними бабами, це Чорне море, Дніпро, Херсон, нарешті, Консуловка початку ХХ століття в романі "Синее и белое” (1933).

Тяга   до  волі,  почуття власної гідності, відвага, "військова жилка стрілецьких  полковників"    були    потім  передані  героям  його творів – Василю Гулявіну ("Ветер"), Дмитрові    Орлову ("Рассказ о простой вещи"), Артемові Годуну ("Разлом"), генералу   Адамову   ("Седьмой спутник") та ін.

У 1928-1931рр. Лавреньов неодноразово приїжджає в Херсон - хворіє батько. Результатом однієї з таких поїздок стає нарис "Вторичное погребение Потемкина" про варварське ставлення місцевих "діячів культури" до останків засновника Херсона (Собр.соч. у 8-ми томах, М.,Шихино, т.7).

В роки Вітчизняної війни воююча Україна знову в творах письменника: "Моряк из Серогоз" (1943), "Песнь о черноморцах" (1944) та ін.

Восени 1955 року Б. Лавреньов приїжджає в Херсон на Україну востаннє. Але до кінця свого життя він підтримував зв'язки з рідним краєм.

Двічі лауреат Сталінської премії (1946, 1950). Помер письменник  у 1959 році і похований у Москві. У долі Б.Лавреньова – талановитого письменника, освіченої  й інтелігентної  людини відбилася доля його країни і народу, з яким він пройшов через всі випробування і якому присвятив свою творчість.


Опубліковано:
 Україна і Херсонщина в житті і творчості Б.А.Лавреньова / Марущак О.О.  // Романтик моря і революції : бібліогр. нарис / Херсонська обл. біб-ка для юнацтва ім. Б.Лавреньова. – Херсон, 2004. – С.11.