Бронзова доба – це період в історії людства, який охоплює приблизно з 3300 до 1200 років до нашої ери. Цей час був знаменним для багатьох культур та цивілізацій, оскільки саме тоді відбувалися значні зміни в технологіях, суспільній структурі та мистецтві. Основною відмінністю бронзової доби від попередньої кам'яної та наступної
залізної є широке використання бронзи – сплаву міді з оловом або іншими металами. Бронза виявилася набагато міцнішою за чисту мідь, що дозволило створювати більш довговічні та ефективні знаряддя праці, зброю та прикраси. Технологія виготовлення бронзи почала розвиватися в Месопотамії, Єгипті та на території сучасної Туреччини, а згодом поширилася по всьому світу. З появою бронзи відбулися значні зміни в суспільстві. Утворювалися нові міста, розвивалися торгівля та ремесла. Виникли перші держави з централізованою владою, що призвело до більш складної соціальної структури та поділу праці. Одним із прикладів є цивілізація шумерів у Месопотамії, яка створила перші міста-держави та розробила клинописну систему письма. Інші видатні культури бронзової доби включають Стародавній Єгипет, Мікенську Грецію та Хараппську цивілізацію в Індії. 
Бронзова доба на території України поділяється на три періоди: ранній – ХХХ-ХХІІІ ст. до н.е., середній – ХХІІІ-XVII, пізній – XVII-Х. На півночі помітна певна затримка у розвитку культур бронзового віку порівняно зі степовою смугою України. У степовій частині України жили переважно скотарі. Вони змінювали місце свого проживання принаймні
двічі на рік, переганяючи величезні гурти овець, череди корів і биків, табуни коней між зимовими та літніми пасовищами. Пересувалися на возах із накриттями, які тягнули воли. На місцях тимчасового перебування облаштовували невеликі поселення в долинах річок, навколо яких вирощували зернові та городні культури. Вони носили одяг із вовни й шкіри, виготовляли луки із рогів і сухожиль, вживали багато м’яса та молочних продуктів. Військова справа в бронзову добу зазнала значних 
змін. Бронзова зброя, така як мечі, кинджали та списи, стала більш ефективною, що сприяло розвитку військових технологій та тактики. В цей період також виникли перші професійні армії та військові формування. Арійські племена ранньої бронзової доби України відігравали вирішальну роль у подіях, що відбувалися тоді на просторах Євразії. У бронзовому віці серед аріїв
уперше виділилися групи кінних воїнів, які здійснювали далекі походи. Вершник з бойовим клювцем, булавою чи скіпетром був у ті часи небаченою і непереможною силою. Очевидно, саме ці перші кіннотники породили міфи про напівлюдей-напівконей (кентаврів). У добу ранньої бронзи у північно-причорноморських степах вперше з’являється військовий транспорт – вози та колісниці, які інколи знаходять у 
курганних похованнях. У той час як на Близькому Сході у бойові вози запрягали онагрів, у причорноморських степах для цього активно застосовували коней. Дикі кони – тарпани – здавна водилися у східноєвропейських степах, і саме їх вважають предками сучасних верхових і господарських коней. Одним із способів застосування коня була військова справа. Археологія засвідчує, що у ІІІ тис. до н.е. в українських степах коней впрягали як в вози на чотирьох суцільних дерев’яних колесах, так і у витончені двоколісні (на колесах зі спицями) колісниці. Одні з найдавніших у світі знахідок
колісниць для запрягання коней зроблені у Нижньому Подніпров’ї. Двоколісна колісниця цього періоду мала невелику платформу 120 х 74 см, що стояла на одній осі довжиною 115 см, яка поєднувала два колеса діаметром усього 60 см. Такі невеликі розміри дозволяли розмістити двох осіб – візницю та воїна-лучника. Далекі воєнні походи і боротьба за пасовиська з сусідами тривалий час зберігали напружену політичну ситуацію в степах України. В епоху бронзи тут зводяться укріплені городища-фортеці. Водночас поширюються культи бога-воїна, бойової колісниці, зброї, коня, 
сонця-колеса, вогню. У бронзовій добі далі посилюється роль батьківського права в роді, що завершується встановленням патріархальних відносин, Доказами посилення влади чоловіка — патріарха в сім'ї і роді — є парні поховання чоловіка і жінки катакомбної культури, де засвідчено сліди насильницького умертвіння жінки. В бронзову
добу почали частіше споруджувати малі за площею житла, де могла мешкати лише одна сім'я. Цей факт свідчить, напевно, про подальший процес виділення парної сім'ї в роді. Населення епохи бронзи значною мірою зберегло духовні традиції попередньої епохи. Як і раніше, святилищем залишався пагорб Кам'яної Могили. Бронзовим віком датуються її найпізніші зображення лінійно-геометричного зразка. В числі головних сюжетів — коні, людські ступні, а також стилізовані гарби (волокуші), запряжені биками. Ще більшого поширення набула астральна, зокрема зодіакальна, символіка. Одним із виявів 
нового в духовній культурі стало зміцнення позицій уявлень про незалежну від тіла душу. Протягом бронзової доби в усіх регіонах України майже одночасно відбулося кілька змін археологічних культур. Жителів степу відносять до археологічних культур: ямної (середина IV — III тис. до н. е.), катакомбної (III тис. до н. е.) та зрубної (XVIII—XII ст. до н. е.). Ці племена розселилися з Причорномор’я на захід — до річки Дунай та на схід — до Каспійського моря. Назви цих культур пов’язані з типом поховань: відповідно в ямах, катакомбах або зрубах під
великими земляними насипами — курганами. Традиційні для ямної культури поховання здійснювалися під курганами у ямах прямокутної форми. Небіжчиків укладали скорчено на спині або на боці головою на схід чи захід. Червоною вохрою вкриті кінцівки рук, стопи, череп. 
Часто давньоямні поховання супроводжувалась інвентарем: посудом, кам’яними, кістяними, кременевими та бронзовими виробами, що було знайдено в численних курганах поблизу сіл Шевченка Скадовського району, Балтазарівки Чаплинського району, Нижніх Сірогоз. Кожен курган правив за родову усипальницю. У похованнях ямників археологи знайшли залишки возів, що свідчить про використання ними колісного транспорту. На великих чотириколісних гарбах ямники перевозили, мандруючи за худобою, запас харчів і
знаряддя праці. Вчені препускають, що насипані над могилами кургани, були їх храмами. Саме біля них ушановували предків, приносили жертви богам, святкували й радилися. На курганах скотарі часом установлювали кам’яні брили. Їх трохи обтесували, надаючи вигляду людської постаті. Рухливо-осілий спосіб життя відобразився у світогляді ямників. Не маючи вільного часу навіть узимку (адже худоба потребує пильного догляду впродовж усього року), ямники 
не залишили досконалих пам’яток: посуд, хатнє начиння, прикраси в них навдивовижу прості. Найвиразніші етнографічні риси матеріальної культури ямників – глиняний посуд яйцевидної форми, оздоблений відбитками шнура і гребінця, та кістяні молоточковидні шпильки. Найбільшим багатством у ямників була худоба. Дослідники вважають, що носії тієї культури започаткували вирощування тварин задля молока. Власне, це й сприяло рухливому способу життя. Щоправда, вони не відмовилися цілком від рільництва, вирощуючи менш вибагливі сорти пшениці, ячмінь, коноплі та просо. У населення Степового Подніпров’я переважали 
наземні житла з кам’яними основами стін і глинобитною долівкою. Кераміку виготовляли з глини з домішками піску, черепашок. Посуд опуклодонний, на пізньому етапі плоскодонний з опуклим тулубом і невисокими вінцями, відігнутими назовні або вертикальними. Відомі «амфорки» з ручками або вушками, кухлі з ручкою, чаші, курильниці.
Орнамент займав верхню частину посудини і складався з відбитків гребінцевих штампів, мотузки, різних вдавлень, що утворювали горизонтальні лінії, ряди, зигзаги, геометричні композиції. На Херсонщині знайдено залишки ранньої бронзи – представників ямної культури – в Каланчацькому районі – поховання, антропоморфна стела, кам’яний розтирач, глиняний ліпний посуд, в Білозерському районі – намисто та глиняний посуд. В селі Каїри було знайдено залишки тканини та кам’яна мотика, а в Подо-Калинівці – намисто та молоточковидна кістяна булавка. У Нововоронцовському районі на Михайлівському поселенні та біля селища Нижній Рогачик було знайдено кістяні шила, глиняні прясла, уламки ліпного посуду та залишки кам’яної зернотерки, на поселені Леонтіївка в межах села Анастасіївка була зібрана археологічна колекція з 1600 крем’яних виробів, уламки ліпного керамічного посуду: горщики, чаші, мініатюрні сосуди, орнаментовані прочерченими стрічками. 
На зміну ямної культури прийшла катакомбна. Катакомбна культура поширювалась на степових просторах від Дністра до Дону, відома в Криму і на Маничі у Передкавказзі. Носії катакомбної культури ховали своїх померлих в підземних камерах – катакомбах. Висікались такі підземні усипальниці в одній зі стінок
вхідної ями, опущеної до рівня твердої глини, іноді навіть на глибину 6-8 м. Досить складна робота! Якщо врахувати, що виконували її, в основному, за допомогою кирки. Сліди роботи таких інструментів виявлено на стінках багатьох катакомб. На дні катакомб розміщували одне, рідко – два чи кілька поховань. Покійників клали на боці, обличчям до виходу, ноги трохи підігнуті, кісті рук поблизу колін. Деякі археологі вбачають в такому положенні позу вершника, що скаче на коні. У поховальному обряді катакомбних племен важливу роль відігравав вогонь. Камери, очевидно, очищували обкурюванням, про що свідчить наявність у багатьох могилах глиняних курильниць у вигляді невеликих плоских мисочок на 3-4 ніжках. Курильниці, як і горщики, старанно орнаментовані. Інколи в катакомбах курильниці замінювались простим уламком горщика, в який клали жарини і, очевидно, пахощі. В могилах зустрічається вохра і вугілля в жаровнях і курильницях. Войовничі племена катакомбної культури обожнювали своїх вождів. Голови померлого вони відокремлювали від тіла і очищали череп від м’яких тканин. За допомогою глиняної маси вони на черепі моделювали обличчя вождя. Воно мало стулені повіки, стиснуті губи та ретельно виліплений ніс. Змодельований таким чином череп фарбували й використовували у церемоніях, пов’язаних з культом предків, а через деякий час повертали у могилу. Речей при похованих набагато більше, ніж у час ямників. Це кам’яні і бронзові сокири, ножі, кам’яні булави, крем’яні наконечники стріл, а також дуже різноманітна
плоскодонна кераміка зі шнуровим орнаментом, прикраси з міді, каменю, кісток і зубів тварин. В похованнях зустрічаються дерев’яні вози-гарби, що мали шатро, виготовлене з лози. Населення займалось, в основному, скотарством – в похованнях знайдені кістки вівці і корови, але при одному з поховань у кургані Висока Могила, що в Запорізькій області, знайдено дерев’яне рало. Отже катакомбники займались і ральним землеробством. З бронзи виготовляли вислообушні сокири, тесла, жолобчасті долота, гаки, столові ножі і 
виделки. Знайдені лавролисті дволезові ножі, шила, прикраси, зустрічаються прикраси і зі срібла. Катакомбні племена виготовляли також дерев’яні луки, кам’яні антропоморфні стели. Катакомбна культура періоду ранньої бронзи представлена поселеннями, що знаходилися в Олешківському районі, плідними виявилися археологічні розкопки в районах сіл Леонтівка та Великі Копані Голопристанського району і поховання, розкидані по берегам Дніпра, Чорного моря та Сиваша. Катакомбна культура епохи середньої бронзи в степах на берегах річок Інгулу, Інгульця, Південного Бугу отримали назву за територією концентрації пам’яток – інгульська катакомбна культура. Вона датується XIX-XVII ст. до н.е. Представники цієї культури вважаються сучасниками культури шнурової кераміки та попередниками представників культури багатопружкової кераміки. Середня бронза представлена в Херсонській області зрубною культурою. Питання походження культури дискусійне. Відповідно до однієї точки зору, вона не має коренів в Україні і виникла як наслідок
міграції з Середнього Поволжя. В результаті змішення зрубних племен з місцевим населенням – носіями культури багатопружкової кераміки. За іншою теорією зрубна культура по усій території півдня України формувалася приблизно одночасно на місцевому ґрунті. Єдиного центру її походження не існувало. Належність зрубних племен до іраномовного етнічного масиву не викликає сумніву. На ранньозрубних поселеннях 
виявлено напівземлянкові житла прямокутної форми зі слідами відкритих вогнищ у центрі. Біля жител – скупчення попелу. На сабатинівських і білозерських поселеннях Подніпров’я і Правобережжя виникають наземні житла, збудовані з використанням каменю. Так, на Херсонщині в долині Дніпра було досліджено десять таких будівель, прямокутних за формою, іноді з вузьким коридором. Для опалення жител населення використовувало купольні печі з глинобитним подом. Важливою рисою зрубної, сабатинівської і білозерської культур є значна кількість бронзоливарних майстерень та скарбів бронзових виробів. До скарбів, яких лише на Північному Причорномор’ї виявлено більше 20, входять вироби з бронзи та зливки металу. Один з найбагатших скарбів виявлено біля села Рибаківка, що на Миколаївщині, де було знайдено 50 бронзових сокир-кельтів. Другий такий бронзовий скарб, що на Херсонщині, містив сім серпів, сокири та зливки бронзи загальною масою 24 кг. У Причорномор’ї та Подніпров’ї в пізньому бронзовому віці був свій бронзоливарний центр, про що свідчать майстерні, виявлені в селах Малі Копані, Завадівка на Херсонщині, Дерев’яна на Київщині, Маяки поблизу Одеси тощо. В Малих Копанях, наприклад, знайдено 19 половинок ливарних форм, що служили для відливання коротких мечів, двох типів кинджалів, трьох типів кельтів, вістер до списів і дротиків, двох типів доліт, ножів, різних бляшок і підвісок тощо.
У добу бронзи, територія Херсонщини була заселена значно густіше. Відомо близько 90 поселень та могильників цього часу, головним чином у північно-західній частині області поблизу рік і в південно-східній її частині, в Нижньосірогозькому, Генічеському, Чаплинському, Каланчацькому, Скадовському районах. Завдяки коневі частина племен, яка до того мешкала
на Півдні України, за доби бронзи завоювали Іран та Індію та взяла участь у навалі «народів моря» на країни Середземномор'я. Саме зі степовим скотарським середовищем дослідники пов'язують виникнення праіндоєвропейців – народу, від якого походять численні сучасні народи індоєвропейської сім'ї, у тому числі й українці. Бронзова доба залишила глибокий слід в історії людства. Багато технологій та культурних досягнень цього періоду стали основою для подальшого розвитку цивілізацій. Незважаючи на те, що згодом бронзу замінили залізо та інші матеріали, її роль в історії залишається надзвичайно важливою.
Список використаної літератури:
1. Археологія України /За ред. Л. Л. Залізняка. Київ, 2005.
2. Водотика Сергій Нарис історії Херсонщини. Давній час: [від верхнього палеоліту до початку Великого переселення народів (30 тис. років тому - кінець 4 ст. н. е.). – К: Видавець Олег Філюк, 2016. – 304 с.
3. Зализняк Л. Л. Первісна історія України. Київ, 1999.
4. Херсонщина: від найдавніших часів до сьогодення. Навчально-методичний посібник для вищих та загальноосвітніх навчальних закладів / Цибуленко Л.О., Водотика С.Г., Батенко Г.В., Кузовова Н.М., Павленко В.Я., Цибуленко Г.В. – Херсон: Вид-во ПП Вишемирський В.С., 2017. – 416 с.
