Анна Стен – голлівудська акторка родом із Києва. Розкішна білявка із чарівною посмішкою, глибокими очима, витонченою фігурою, бісиками в очах, – такою постає перед нами акторка Анна Стен зі світлин.  Їй співав оди Вертинський, нею захоплювався Станіславський. Глядачі юрмилися біля сінематографу, щоби побачити діву на екрані. Імениті продюсери Голлівуду хотіли зробити з українки Грету Гарбо. У списку найстильніших жінок її ім’я стояло поруч із Міріам Гопкінс, Кетрін Хепберн і Рут Чаттертон. Доля нашої співвітчизниці сповнена таких парадоксів, протиріч, незвичайних поворотів і винятків, що жодному сценаристу не під силу вигадати щось яскравіше. Народилася Анна 3 грудня 1908 року в Києві. Її дівоче прізвище – Фесак. Цей період життя акторки огорнутий таємничою завісою, яку вона іноді злегка привідкривала. Утім, більшість дослідників сходяться на думці, що батько Анни Петро Фесак (або Судакевич) був козацького роду, професійним танцівником балету, театральним художником та режисером-постановником, а мати Александра — шведка за походженням — примою-балериною Київського театру опери та балету. Існує версія, яка припускає, що Анна навмисне створила власну неправдиву біографію, аби додати своєму образу більшої загадковості та автентичності. Наприклад, одне із джерел свідчить про те, що у своєму щоденнику акторка зазначала, що її батько працював простим прикажчиком у взуттєвій крамничці. З дитинства Анна навчалася бальним танцям. Також вона здобула звичну освіту для свого класу: вивчала німецьку мову, грала на фортепіано, читала класиків літератури. Однак балерини з неї не вийшло. До п'ятнадцяти років дівчина додала у вазі, а її форми округлилися. З такими параметрами їй важко було брати участь у балетних постановках. Коли Анні було чотири роки, її батько пішов на війну. Повернувшись, він тяжко хворів і помер, коли Анні було лише дванадцять. Щоб якось зводити кінці з кінцями, дівчина працювала офіціанткою, навчалася у Київському державному театральному технікумі, а також виступала у постановах місцевих аматорських театрів. На факультеті кіно її викладачами були режисер Аксель Лундін, сценарист Микола Лядов, композитор Михайло Вериківський, письменники Олександр Дейч, Микола Терещенко та інші. Анна студіювала історію моди, українознавство, історію розвитку кінематографії, грим, техніку руху, ритм руху, технічні прийоми гри для екрана, техніку виробництва кінозйомок, композицію кінематографічного кадру, майстерність кінонатурника, сценарій, кіномонтаж тощо. У 1920-х вона закінчила театральне училище. У середині 1920-х років одружилася з відомим київським конферансьє та актором естради Борисом Стеном (Бернштейном), чиє сценічне прізвище взяла собі за псевдонім.  1926-го дебютувала в кіно вже під цим псевдонімом. Це буде не останній шлюб у її житті, вона завжди кіно і театр ставила вище особистих відносин. Її першою стрічкою став «Зрадник» Абрама Роома, де знялася в невеличкій ролі повії.. За однією з версій, у 15 років дівчина бере участь в аматорській виставі "Брати Карамазови", її перформанс привертає увагу Костянтина Станіславського, який був на показі та зацікавився акторським талантом дівчини. Протекція режисера проклала шлях до акторської кар’єри. Саме він влаштував Анні прослуховування в Московській кіноакадемії. Він також запросив молоду дівчину до Москви. Не розмірковуючи, покинула чоловіка й поїхала підкорювати підмостки театрів великого міста. Після закінчення  кіноакадемії, згодом вона грала в театральних виставах. У 1926 році актриса почала грати в Першому робочому театрі. Там познайомилася з режисером – Федором Оцепом. У той період вона почала зніматися в його стрічці «Міс Менд». Тісна співпраця зблизила молодих людей. Вишукані компліменти, вечері при свічках, зрештою їхні зустрічі перетворилися на бурхливий роман, і за рік коханці побралися. Кар’єра стрімко злетіла вгору, виходили один за одним фільми з її участю. Свою першу головну роль Анна зіграла у стрічці 1927 року Бориса Барнета «Дівчина з коробкою» — радянської романтичної комедії, що була знята в межах кампанії з пропаганди Державного займу СРСР. Утім, фільм демонструвався не лише в СРСР, але й у Європі та США, що згодом позитивно вплинуло на кар'єру Стен. На кінець 1920-х також припадають ролі Стен у таких радянських фільмах, як "Земля в полоні" (1927) та "Буря над Азією" (1928). У той час Анна стає першою зіркою німого радянського кіно, її фільми транслюються не тільки в СРСР, а й у Берліні. Незважаючи на стрімку славу та масовий продаж портретів Анни Стен, великих фінансів цей успіх не приносить .Разом із чоловіком Анна мешкає в Москві у двокімнатній комуналці. Існує легенда, що подруга Анни Галина Кравченко, теж акторка, завітала на гостини й застала картину – Стен розпатлана, напівгола й мокра посеред кімнати з куснем мила терла на дошці для прання білизну. Жінка аж в долоні сплеснула: “Аня, що за вигляд? Боже! Подивися на себе! Ти ж – кінозірка!” Та отримала неочікувану відповідь: “Ну так я ж радянська кінозірка!” У той період у Москві квартирне питання було досить болючим, тому навіть слава акторки не дозволила мати окреме помешкання. Так і тулися в комуналці, як і всі. У 1928 році виходить стрічка Якова Протазанова "Білий орел", де Анна грає роль гувернатки губернатора Мішеля, роль якого втілив Василь Качалов. Також в цій стрічці грав великий актор і режисер Всеволод Мейєрхольд.  Фільм також з'являється у німецькому прокаті та привертає увагу німецьких кінопромисловців. У 1930 році, разом із чоловіком, Анна Стен їде до Берліна за професійним обміном кінокомпанії "Межрабпомфильм", і розпочинає зйомки в стрічках виробництва провідної німецької кінокомпанії UFA. Федіра Оцупа запросили зняти картину «Убивця Дмитро Карамазов» за романом Достоєвського. Головною героїнею режисер бачив тільки свою дружину. Фільм «Убивця Дмитро Карамазов» мав шалений успіх не тільки у Європі, а й за океаном. «Це, можливо, дотепер найкраща екранізація цього письменника, з Фріцом Кортнером у чудовій ролі Дмітрія і Стен у ролі повії, яка стає причиною його падіння. Ця роль була однією з найбільш клішованих на екрані, але Стен — наполовину Мерилін Монро, наполовину Ненсі Керролл — здавалося, ніколи не бачила попередніх екранних вамп», — хвалив роботу акторки кінокритик Девід Шипман у газеті The Independent. Спочатку Анна не мала наміру залишатися в Німеччині, але доля вирішила інакше, а точніше її щоденник. Від’їжджаючи за кордон вона залишила зошит на зберігання відомому критику Хрисанфу Херсонському (саме він став прототипом Латунського в романі Михайла Булгакова «Майстер і Маргарита»), а він узяв і прочитав записи жінки. Зовсім скоро в пресі з’явилася розгромна стаття про Стен, яка унеможливила її повернення до Москви: «Вона продає свою любов до кіна. Як, по суті, продала своє радянське громадянство, коли поміняла його на успіх винахідливої «ідейної» куртизанки, котра ґримом з яких хочете рум’ян «запалюється» кожного вечора, як вам буде завгодно…», — написав Херсонський у журналі «Пролетарський театр». А умілі карикатуристи доповнили статтю провокаційними малюнками. Назад шляху не було. Фотографія Анни Стен з її високими вилицями та красивими великими очима у фільмі "Вбивця Дмітрія Карамазова" привернула увагу американського кіномагната Семюеля Ґолдвіна. Він шукав актрису іноземного походження, яку можна було б зробити суперницею і, можливо, наступницею Грети Гарбо. Все в моєму серці промовляло, що вона буде найкращою в історії кіно. І багато хто так думав, запевняю тебе… Це щось особливе, це зірка! В неї є все, що потрібно: краса, стиль, сексапільність, клас. Її інтелігентність поєднується з інтуїцією мисткині, що добре знає життя. В неї величезний досвід і вона може грати, як бестія», — згадував свої враження Ґолдвін. Кіномагнат і власник трьох кіностудій Семюель Ґолдвін, і він заходився спокушати акторку Голівудом. Він пророкував їй, захмарні гонорари, і зрештою Анна погодилася. Агент Голдвіна запропонував Стен контракт. На той момент Анна вже розлучилася з Оцепом, а її третім чоловіком став Євген Френке — російський емігрант, архітектор та кінопродюсер. Після тривалих роздумів подружжя все ж таки згодилось на переїзд. Хоча Анна Стен і мала стабільність у німецькому кіно, на той момент у Берліні вже починали набирати обертів націонал-соціалістичні наративи. Агент Ґолдвіна підписав зі Стен контракт, але забув згадати, що вона не розмовляла англійською, що ставило під сумнів її появу в звукових картинах. Втім, з самого початку кіномагнат мав величезну віру у Стен та взявся інвестувати у неї. Протягом наступних двох років Ґолдвін займався з новою зіркою англійською мовою та навчав її голлівудських методів акторської майстерності. Самюель продовжував розкручувати акторку. Чималі кошти вклав у рекламну кампанію. Нова картина за її участю називалася «Нана», знята за мотивами роману Еміля Золя. Грандіозний розмах і провал. Фільм виявився збитковим, хоча критики звинувачували саме Ґолдвіна. Його вина, на думку експертів, полягала в тому, що він намагався з драматичної актриси зробити кінодіву 1930-х років – з осяйною посмішкою, відвертим декольте, блискучою ззовні й пустою зсередини. Анна ж писала: «У мене було таке відчуття, ніби мене заганяють у вже створений готовий образ, тоді як я очікувала простору для творчості. Раніше ж він у мене був». Наступною спробою Самюеля стали ще декілька фільмів, які були значно успішнішими. Критики писали схвальні рецензії. Та наступні роботи не приносили доходів, бо були збитковими й не покривали витрат. Не виходило у темпераментної українки з її глибоким психологізмом грати штамповані ролі блискучих, але поверхневих дів. Та все ж вона мала неабияку популярність, її ім’я не зникало зі сторінок журналів і газет. Неодноразово Анну визнавали однією з найкрасивіших та найстильніших жінок світу, вона мала численних прихильників, її любили. Проте Ґолдвіну не подобалося, що акторка набрала трохи зайвої ваги, він намагався посадити Стен на дієту, та українка ніяк не могла відмовитися від борщу з пампушками та оселедцю. Зрештою, Ґолдвін зневірився та перестав продюсувати Анну, хоча визнавав її беззаперечний талант. Просто для великої акторки потрібна велика роль – саме так підсумував співпрацю зі Стен кіномагнат. Сама ж Анна не образилися та говорила, що Самюель – хороша людина й продюсер, проте справ із ним мати не бажала. Після невдалого експеримента Ґолдвіна «пересадити» вишукану європейську драматичну акторку на американський ґрунт за Стен у Голлівуді закріпилось прізвисько «Ґолдвінова примха (дурничка)» («Goldwyn's folly»). Американська публіка не прийняла нав'язаного Ґолдвіном Стен образу «звабливої селянки» й так і не пробачила акторці відчутного східноєвропейського акценту. Попри це стрічка Кінга Відора «Шлюбна ніч», у якій Стен грала разом з Гарі Купером, отримала приз за режисуру на Венеційському кінофестивалі й вважається піком зіркової кар'єри Стен. Після розриву контракту Стен працювала на Бродвеї, але ролі були другого плану, брала участь у радіо-шоу. Поступово кар’єра акторки почала згасати, ім’я все менше згадувалося у пресі. Починаючи з 1937 року Анна Стен бере творчу паузу і з'являється на екранах дедалі рідше. Вона живе на власній віллі в Санта-Моніці разом із чоловіком, на березі Тихого океану. Гонорарів з тих кількох стрічок, у яких Стен знялася, вистачило, щоб не перейматися про гроші до кінця життя. Проте Анна Стен не покидала акторську діяльність аж до 60-х років, а також з’являлася у багатьох театральних сценічних постановах. Її творчий доробок становить понад 30 фільмів. Хоча велика частина з них загубилася, ті стрічки, що збереглися, назавжди закарбували її талант. На початку 1930-х років в іноземній пресі з'явилася низка статей, які наголошували на походженні Анни Стен. Наприклад, випуск газети Ukrainian Weekly 1934 року, в якій вийшла стаття під заголовком Anna Sten is not Russian. У розмові з репортеркою пані Орлик Стен зазначала, що коли їй виповнилося 12 років, вона відправилася до Москви і тоді "не розуміла російської, говорила українською". У цьому ж матеріалі Стен розповіла про свій сум за Україною, а також про те, що ніде в світі не готують так смачно, як на її батьківщині. На початку 1960-х років Анна Стен оселилася у районі Беверлі-Гіллз разом зі своїм чоловіком. Останній фільм за участю Стен вийшов у 1962-му. А потім Анна Стен сама відмовилася зніматися, бо бажала назавжди залишитися в пам’яті глядачів красунею, а не старою жінкою. Третій шлюб був вдалим. Подружжя прожило все життя разом. Актриса овдовіла лише 1984 року. Саме своїй сім'ї присвятила життя Анна Стен. Діти та її падчерка стали для неї сенсом життя після закінчення кар'єри. Стен почала займалася живописом, її роботи навіть виставляли у відомих галереях, наприклад у Бостонському музеї, а Смітсонівський інститут влаштував європейське турне творів Анни Стен. Також вона присвятила себе благодійності та допомагала коштами численним емігрантам із Радянського Союзу. Одним із врятованих нею був її другий чоловік Федір Оцеп, вона допомогла йому прилаштуватися у США. Стен одна із небагатьох, яка ніколи не забувала, що вона українка й з гордістю носила це звання, ніколи не забувала наголосити на тому, що сама з Києва. Померла Стен 12 листопада 1993 року в Нью-Йорку. У газеті Ukrainian Weekly виходить стаття про смерть Анни Стен під назвою «Анна Стен, перша українська зірка Голлівуду, померла у 85». «Анна Стен, забута сьогодні кінематографістами, проте, залишається трагічним представником світу голлівудських зірок великої епохи», – наголосив кінокритик Жан-Лу Пассек.